Такі голоси лунали з різних сторін. Всі підбадьорились, запанувало велике одушевления до оборони.
На тій нараді був приявний Христоф Арцишевський, генерал артилерії, досвідний вояка, що вславився своїм знанням не лише у Польщі, а й за границею. Він був тоді у Львові, та ніхто не звертав на нього уваги тому, що він не любив багато говорити і з своїми услугами та знанням не висувався наперед. Почувши тепер на раді таке балакання людей, що на воєнному ділі нічого не розумілися, не втерпів, щоб не говорити.
— Позвалюю одушевления вашмостів і любов до от-чизни. Ці прикмети мають велике значіння у війні, та вони самі собою не вистарчають до побіди. Вашмосці не маєте поняття про війну, не маєте воєнного досвіду. Ви не в силі бачити того, чого городові до оборони треба, і я вам кажу як досвідний вояк, що, крім запалу й патріотичних почувань, нема у вас нічогісько більше. Ви недоцінюєте ворога. Кажете, що проти нас іде збунтоване хлопство, а воно так не є. Там є і хлопство, та є там і досвідні вояки, і полководці, котрі тим військом кермують. Я їх знаю, бо я з ними воював. У нас нема сили устоятись їм у боротьбі. Те, що ви тут ставите до оборони, не є військом і не може ним зватись. Як ті ваші оборонці побачать під мурами таку силу, то всі підуть врозтіч. Нагадають собі пилявецький розгром і впадуть на дусі. До оборони обложеного города треба війська вишколеного, здисциплі-нованого. Таким може бути лише наємний німецький жовнір, а таких прислали вам пани лише п'ятдесят.
— Ганьба їм! Видурили у нас гроші і зрадили...
— Я нікого не звинувачую, лише кажу, як воно е. Оборонність города жодна. До котрого-небудь місця піде ворог наступом, ми пропали. Та то ще не все. Візьме ворог Високий замок, а це не важко, тоді розторощить цілий город гарматою у порох. Відітне водопроводи, то за кілька днів здамося самі. А чи думав хто про припаси харчів, щоб облогу видержати? Ні. А стане ворог на наші дахи кидати запальні стрільна, то згоримо живими. Я обо-в'язаний перед Богом і власною совістю сказати ваш-мостям усю правду, що як схоче Хмельницький взяти Львів, то візьме його одним махом. Чи не краще було б піти з ним на переговори і, запевнивши ваше життя і майно, віддати йому по доброму ключі города? Вашмосці помиляєтесь, говорячи, що з Хмельницьким сама чернь на грабунок ласа та на кров. Там військо здисципліноване. Нашому коронному війську від козаків учитися слухняності, а тоді не було б Жовтих Вод і Пилявців. Я можу вам за це поручитись, що як Хмельницький запевнить вам безпеченство, тоді ніхто одно одного стебла не рушить. Його одно слово повз держить і чернь, і татар. Та як та чернь і татари здобудуть город силою, то подразнені вашою впертістю страшного накоять лиха... Що Львів не вдержиться, то нагадаю вам здобуття Полонного. Знаю тамошні укріплення, з котрими Львову не рівнятись. А й те треба пам'ятати, що Попонне обороняли німці — не таке військо, як ваша міліція. А Полонне не Хмельницький брав, лише Кривоніс, без гармати, зі своєю неви-школеною черню.
Бесіда Арцишевського не подобалася панам райцям
і міщанству. Почулися зараз непривітні вигуки про бояз-
кість, а то й зраду. Тоді обізвався один із шляхтичів,
котрий сюди зайшов. 4
— Я чую голоси невдоволення з промови такого досвідного вояка, як його милість пан Арцишевський, і це мене дуже дивує. Як вашмосці говорили про одушевления, відвагу, посвяту, то ще ввійшло. Та почути такі самі теревені по вимовних словах того, що розуміє воєнне діло, то це, вибачте за слово, божевілля. Ми бачили роботу Хмельницького і можемо вас запевнити, що то не абиякий грач. Він, певно, не злякається ні вашої посвяти, ні високолетних слів, а зробить те, чого ви навіть не в силі передбачити.
Говорите про одушевления і посвяту, та говорите не за себе, лиш за своїх жовнірів, котрих ви не знаєте. Ніхто з вас не є жовніром і не буде битись, бо не вміє. Ваші міліціянти, може, й мають одушевления, та не мають витривалості, ні досвіду, ні вишколення. Я поділяю думку пана Арцишевського.
Та й ці слова не сподобались. Міщани стояли на
своєму, щоб не здаватись, а боронитись до посліднього.
Духовенство клялось, що буде піддержувати духа духов-
ними засобами, а жиди будуть, певно, відважно битись,
щоб не попасти в руки кровожадного Кривоноса. Помимо
того вибрали всі однозгідно комендантом города Арцишев-
ського. —
— Я вибору не можу прийняти,— каже Арцишев-ський,— бо міщани не мають права наставляти комендантів військові. Не відхиляюся від того, щоб вам служити радою і досвідом, навіть моє життя у вашій справі положу, та комендантом не буду. Головою города є пан Гросваєр, і команда йому належиться, а, я стаю йому до помочі...
Зараз узявся Арцишевський енергійно до праці. Та що він міг зробити? Мури були лихі, паркани на валах хитались, обидва арсенали порожні, бо кращу зброю забрав Остроріг під Пилявці. Не було матеріалу, до поправи, а привезти його було запізно. Все було запізно. А найважніше, що не було війська, хіба тих 50 драгунів і одна хоругва, котру привів Ціхановський.
Зараз по тій нараді пахолки городські стали вибубню-вати по городі, щоб охочі зголошувалися до війська. Обіцювано кожному по 3 таляри. На те зголосилося 250 німців, що остали по пилявецькім розгромі. Того всього було замало, щоб обсадити вали на один раз, а не то, щоб оборонятись. Ще трохи людей зголосилося з міщан, та таке військо не мало бойової вартості й більше заваджало, ніж помагало. Шляхта, яка у Львові лишилася, скрилася по кляшторах. Вона вважала нечестю для себе ставати до бою побіч міщухів-ремісників. А надто всі добре знали, що по кляшторах давали краще їсти, ніж у городі.
Арцишевський взявся при помочі капітана артилерії Севастіяна Адерса до організації німців, хоч не мав надії на успіх своїх зусиль.
Сотню жовнірів і три гаківниці послано Братковському на замок.
До міліції приймали і жидів. На вежу Успенської церкви витягли гармати, а до обслуги вислано жидів.
Українцям забрали металеву плиту з Успенської церкви, котрої вони вживали замість дзвона, щоб часом православні не давали ворогові знаків таємних.