— Діставши від вас ключ, я зараз поспішив сюди. На перший погляд усе було в порядку, замки цілі, все на своїм місці, тілько ось тут у шухляді грошей нема.
— А ви певно тут їх лишили?
— Тілько що перед приїздом гостей я перечислив їх і списав на карточці паперу. Хотів сховати, та ви прийшли і я лишив їх отут.
— І багато їх було?
— П'я... п'ять...
— П'ятдесят ринських?
— Е, де там! — скрикнув о. Нестор. — П'я... п'я...
Його уста немов не годні були вимовити суму.
— П'ять сот?
— Ні, п'ять тисяч! Ось глядіть! Ось картка! Картку лишив, цінні папери лишив, тілько готівку взяв.
— То ніхто інший не зробив, як тілько Цвях! — по короткім розмислі спокійно і рішучо промовила пані Олімпія.
— Цвях?
О. Нестор механічно повторив се ім'я, але рівночасно витріщився на паяю своїми поблеклими очима.
— Певнісінько він! Гапка ще рано сказала мені, що він був тут ранісінько і нахвалявся перед нею, що з вами порахується.
— І чому ж мені па... пані сього не сказали?
— Я вас не хотіла страшити. Впрочім, я казала Гадині пильнувати за ним. Ну, та хто такого злодія упильнує? Певно, підглянув, що вікно в вашім покою незащеплене, та й скористав з нагоди.
— Але як же він міг замкнути сінешні двері зсередини?
— Ну, отче! Се вже мусила бути ілюзія. Двері були тілько защеплені, а вам здавалося, що вони замкнені зсередини: в перестраху ви не могли їх відразу отворити, а отому, певно, й не трібували вже.
О. Нестор оп'ять видивився на неї довгим, дитинячо безпомічним та довірливим поглядом. Здавалось, що він готов повірити словам пані Олімпії.
— Але вікно? Коли Цвях вліз ним досередини, то пощо б його замикав ізсередини?
— Ну, але тепер, як ви ввійшли, воно було замкнене зсередини чи ні?
— Не знаю. Прошу поглянути.
Пані Олімпія підійшла до вікна. Воно справді було заслонене якоюсь старою реверендою і защеплене зсередини, та пані Олімпія одним зручним рухом відімкнула його і отворила дополовини.
— От і бачите! — сказала вона. — Я так і знала! Воно тепер отворене. Все тут ясне. Злодій вліз вікном, замкнув його за собою і заслонив, щоб ніхто знадвору не бачив, що він робить усередині, а, упоравшись, виліз оп'ять тим вікном і, розуміється, не міг уже замкнути його за собою.
— Але що ж то брязкало замками і скрипіло ключами власне тоді, коли я стояв отут коло вікна?
— І се може бути ваш привид. Хіба що би злодій мав другий ключ. Та се трудно припустити. Ну, та в усякім разі слухайте моєї ради. Я вам раджу, як рідна сестра. Будьте тихо! Не робіть крику. Я тим часом дам знати до війта, до жандармів, і ще сеї ночі, сього вечора вони зненацька зроблять ревізію у Цвяха. Будьте певні, що завтра ваші гроші віднайдуться.
— Ах! Ве... ве... вельможна пані! Які ви ласкаві! Які ви добрі! Нехай вам бог за... заплатить за...
— Годі, годі! — скромно мовила пані Олімпія. — Тілько будьте спокійні! Я йду і зараз усе зроблю, що треба. П'ять тисяч — се сума! Се великі гроші. Вони не сміють пропасти. Ну, прощавайте, отче! Господи, як мені прикро, що вас у моїм домі таке нещастя спіткало!
І вона вийшла. Тут же при сінешніх дверях їй зустрівся Гадина, котрий не то підслухував у сінях їх розмову, не то щось там запрятував на подвір'ї просто дверей. Побачивши його, пані Олімпія окинула його таким лютим поглядом, немовби він зарізав її найлюбішу дитину, а потім, підхиляючи двері до покою о. Нестора і підносячи голос так, щоб і Гадина міг чути, вона кликнула:
— А замикайтеся добре, панотче! Майтеся на бачності! Добраніч, добраніч!
IX
Вечоріло. Рожевий блиск залляв увесь захід неба. Довкола стояла тиша. В торецькім дворі по відході гостей було пусто, глухо, тихо, мов у гробі. Тінь від офіцини звільна заливала подвір'я. Десь-колись у вершках лип перекликалися ворони.
Пані Олімпія ходила по саду. Її душа була збентежена, і вона шукала найгустіших закутків, найтемнішого сутінку, щоб бути самою. Та неспокій доганяв її й там, не давав їй сидіти ані стояти на місці, гнав її далі. Садівник, сидячи в своїй солом'яній будці під розлогою яблунею і пихкаючи люльку, слідив її очима, як вона, мов мара, мигалась то тут, то там по гущавині, входила чогось між корчі малини, між молоді вишні, що своїми тонкими гілками били її по лиці та хапали за волосся, то знов, чогось немов пильно шукаючи, йшла між улії, що становили колись славну торецьку пасіку, а тепер стояли без пчіл, зазирала під острішки, засувала руку в затварі, водила очима довкола, немов не тямлячи, що робить і чого шукає, — перехрестився, сплюнув і шепнув сам до себе:
— Знов снується, як манія!
Він уже від якогось часу покмітив оте "снування" у пані і почував перед нею якийсь острах, тим більше, що пані кілька разів переходила попри нього, навіть оглядала його будку, та проте, здавалось, не замічала його зовсім або вважала якоюсь неживою колодою і ніколи не мовила до нього ані слова. Садівникові дивне було й те, що звичайно тільки вечорами нападало паню таке сновання, а вдень, поза садом, вона була зовсім спокійна, тямуща і говірлива.
"Щось-то в тім мусить бути! — міркував собі садівник, водячи очима за панею, що в своїй чорній сукні, мов чорна хмара, без шуму та хрускоту тут і там мелькала поміж деревами, то виринаючи, то пропадаючи в вечірнім сумерку. — Чи вона чогось шукає, чи то слабість яка у неї? Та якби шукала, то вже би раз найшла або би ще кому казала шукати. Ні, мабуть, се така планіта на неї заходить. Адже кажуть, що є такі люди... Як на нього така планіта зайде, то все покине, жінку й дітей забуде і йде в світ, сам не знає чого й куди. Але диво, що її завсігди в тім саду така планіта нападає. Певно, якась недобра душа наслала на неї".
Пані тим часом вийшла з густого молоднику. Вже роса падала. Її прунельові черевики, ті самі, що мала на собі при гостях, зовсім промокли. Долішній край сукні також був мокрий і бив її вогким та холодним по ногах, та вона мов і не тямила, і не чула сього. Раз у раз озираючись, нипаючи, надслухуючи, вона пішла в глиб саду, між старі дерева, туди, де сад, вихилюючися к півночі, розкидався по плоскогорі, злегка наклоненій до сіножаті. В вершках дерев почали соловії виводити свої трелі. З дупла старої липи крикнула сова. Легенький вітерець похитав гілками, — се було мов остатнє зітхання конаючого дня. Пані Олімпія стрепенулася і зупинилась на хвилю.