Дехто в класі всміхався.
— Halt!* Ти там! Як називаєшся? — скрикнув о. Телесницький до одного такого сміхуна.
Ученик сказав своє ім’я й прізвище.
— Ти чого смієшся?
— Я не сміюся.
— Як то ні? Адже я бачив!
— Я нехотячи.
— Нехотячи? Ну, сідай! А на другий раз пильнуй своєї "хотячи", бо я заставлю тебе нехотячи й заплакати.
Почався звичайний порядок першої години: укладання каталога, знайомлення вчителя з учениками, розсаджування по місцях. О. Телесницький зрештою щодо сього остатнього пункту наразі приняв розсадження, доконане цензором Заяцем, причім затвердив його також на цензорстві.
— Ну, а тепер перейдемо до книжки! Насамперед німецьке.
Ми всі повиймали книжки. Вчитель викликав учеників за чергою і велів їм читати з книжки по два-три речення. Сам він тим часом широкими кроками ходив по класу, вимахував руками, кивав головою, а коли хто помилився в читанні, підхапував насмішливо помилку, повторяв її на різні лади, стараючися довести її ще більше до карикатури.
— Ага! Der Géssell! Der Gésell! — кричав він. — А може, там є der Gisell, der Gósell, der Gásell, га? Ану, подивися!
— Ні, нема, тілько der Gésell.
— Тілько der Gésell! Га-га-га! То диво. А може, там є der Geséll?*
Хлопець, що досі не знав, чого зупиняється о. учитель при сьому слові і чого хоче від нього (він, видно, не мав поняття про те, як акцентується німецьке слово der Gesell, і акцентував його польським звичаєм), тепер зирнув заклопотано на вчителя і мовив несміло:
— Та... я не знаю. Може й der Geséll.
— А видиш! Нарешті доглупався! Ну, отже: der Geséll! Читай далі.
Коли б ми були старші та й розумілися на психології, ми були би швидко зміркували, що головним, а може й єдиним елементом гумору о. Телесницького була іронія, той гризький плин, що тече з жовчевого успособлення, з невдоволеної, чимось покривдженої або упослідженої вдачі, з хорого організму або з хорої душі. Ми, розуміється, тоді не вміли назвати того, але швидко почули своїми дитячими душами, що гумор о. Телесницького — то не для нас страва, що в ньому криється щось злобне та завидюще, щось таке, як той демон, що ніччю кидається під ноги пішохода і звалює його на землю або стромляє кимаччя між колеса біжучого воза, щоб або віз перевернувся, або колесо зламалося. Сей злобний, оприскливий гумор, що вибухав радістю лиш тоді, коли хтось із нас сказав дурницю, не піднімав наших дитячих душ, але здавлював, гальмував та душив їх. Та се були лише початки, зглядно невинні початки. Далі прийшло зовсім не те.
III
Перші дні шкільної науки йшли сяк-так. О. Телесницький кричав, сердився іноді, говорив кпинами та насміхами там, де би треба було пояснень та добродушної терпливості, але лекції проходили спокійно. Ми привикли до немудрих учителів, до василіянських новаків та панотців, що замість пояснень часто мали "паци", а замість добродушної терпливості різки, — і о. Телесницький міг видатися нам зовсім не гіршим, а навіть подекуди ліпшим від інших.
Правда, своєї слави як гуморист, як забавний учитель він поки що не виправдив. Навпаки, він робився день від дня якийсь похмуріший та понуріший. Здавалося, що він хорий, що йому чогось не стає; його лице видавалося іноді аж жовтим. Часто в хвилях сердитості він закусував свої тонкі, безкровні губи і оглядався довкола, немов шукав чогось або когось, на кім би міг зірвати свою злість.
І ще одно. Хоча се був третій клас нормальної, по-теперішньому, людової школи вищого, міського типу і ми ледве дійшли в граматиці до деклінацій та кон’югацій, то все-таки ми, особливо ті, що мали бистріше око і не дрімали в часі науки, мали не раз нагоду переконатися, що о. Телесницький навіть для сього низесенького ступня розпоряджав замалим засобом знання. Арифметичні задачі, подані в нашім Rechnungsbuch’y*, робили йому трудності; навіть з відмінами слів, з німецькими родівниками та з розрізненнями частей мови він не все вмів дати собі ради.
Одна з таких його помилок привела мене уперве в конфлікт з о. Телесницьким. Ученик, що сидів обік мене, викликаний з німецького, мав перекласти речення: Im Sommer herrscht grosse Hitze*. Він переклав по-польськи: W lecie panuje wielkie gorąco*. Далі йшло речення: In der Hitze spazieren ist schädlich*. Ученик зацукався.
— W go... w gora...
— Ну, що? Як же буде: In der Hitze?
— W gorącem!*
— Як-як?
— W gorącu.
— Га-га-га! Як-як?
— W go... go... gorącości, — пробулькотів збитий з пантелику хлопець.
— Га-га-га! — зареготався о. Телесницький. — Як ти відміняєш, як? Ану, відміняй за порядком!
— Gorąco, gorąca, gorącemu...
Знов вибух реготу вчителя.
— Після якого взірця відміняєш gorąco?
Хлопець не знав, що відповісти. О. Телесницький став перед ним.
— Ну-ну! Після якого взірця? Так, як tato?
— Ні.
— Ну, то, може, так, як мама?
— Ні.
— Так як osioł?
Хлопець скривився. Мовчав, але правою рукою почав утирати собі сльози.
— Ну, що ж, не видобуду з тебе? Осле, але ж gorąco відміняється так само, як zimno. Отже, семий відмінок від zimno як буде?
— W zimnie.
— А від gorąco?
— W go... gorą...
Вірне почуття мови у хлопця бунтувалося против тої паралелі. Він розпучливо озирнувся довкола, нарешті промовив рішуче:
— W gorączce*.
Тут о. Телесницькому не стало терпцю. Він ухопив хлопця за вухо, покрутив його так, що сей поневолі витягнув високе "ай", і крикнув:
— Але ж w gorącie, тумане! W gorącie! W gorącie! Запам’ятай собі се.
Якийсь лихий чи добрий демон спокусив мене підняти руку.
— Ну, а ти чого хочеш? — запитав о. Телесницький.
— Прошу отця професора, gorąco не відміняється, — випалив я.
— Як то не відміняється?
— Gorąco — се не іменник ані прикметник, а лише прислівник, а прислівники не відміняються.
— Так? — протягнув о. Телесницький — A zimno* що таке?
— Так само прислівник.
— A zimno відміняється чи ні?
Я став, мов розбрикане теля, що стукнеться лобом о стіну.
— Відміняється.
— А бачиш! А як же ти перекладеш die Hitze?
— Upał*.
— Га-га-га! — зареготався о. Телесницький. — У́пав! У́пав, у́пав! — і, повторяючи се слово кумедним руським виговором, він бігав, майже скакав по класу. — Га-га-га! У́пав. Ну, будеш ти в мене у́пав! Пам’ятай, віднині ти називаєшся у́пав! І щоб не забув, то сядь собі ось тут! Ану, забирайся з сього місця! Переносися до тої лавки, там коло печі!