— Ні, ти тільки понюхай! Оце аромат! — не вгавав він, знову підсовуючи кошика до Емми.
— Мені душно! — вигукнула Емма, зірвавшись з місця. Але зусиллям волі вона поборола спазми в горлі й промовила: — Уже пройшло, нічого… Це все нерви! Сідай, їж.
Вона боялась, що її почнуть розпитувати, ходитимуть за нею, і вона так і не зможе лишитись на самоті.
Шарль послухався і взявся знову до абрикосів; кісточки він випльовував собі в руку, а потім складав на тарілці.
Раптом по площі промайнуло швидкою риссю синє тильбюрі. Емма скрикнула і впала навзнак, як мертва.
Справа в тому, що після довгих міркувань Родольф вирішив поїхати до Руана. Але з маєтку Ла Юшетт до Бюші можна було добратись тільки Йонвільським шляхом, що він і змушений був зробити. Емма впізнала його в світлі ліхтарів, що блискавкою розпанахали темряву.
Почувши метушню в домі, прибіг аптекар. Стіл з усім посудом був перекинутий: соус, печеня, ножі, сільниця, олійниця — усе валялось долі. Шарль кликав на поміч, перелякана Берта плакала, а Фелісіте тремтячими руками розшнуровувала панію, в якої корчилось усе тіло.
— Побіжу до лабораторії, — сказав аптекар, — принесу ароматичного оцту.
А коли Емма, нюхнувши з флакона, розплющила очі, Оме сказав:
— Я знав, що допоможе. Воно й мертвого підніме.
— Скажи що-небудь! — благав Шарль. — Скажи що-небудь! Отямся! Це я, твій Шарль, я люблю тебе! Ти впізнаєш мене? Дивись, ось твоя дочка. Поцілуй її…
Дівчинка простягала рученята до матері, хотіла обняти її за шию. Але Емма відвернулася й промовила уривчастим голосом:
— Не треба… нікого!
І знову знепритомніла, її віднесли в ліжко.
Вона лежала горілиць, відкривши рота, склепивши повіки, розкинувши руки, бліда й нерухома, ніби виліплена з воску. З очей у неї бігли сльози, поволі стікаючи на подушку двома патьоками.
Шарль стояв у глибині алькова, а поруч з ним аптекар — мовчазний і зосереджений, як і годиться у таких серйозних випадках.
— Заспокойтеся, — штовхнув він Шарля під лікоть, — здається, пароксизм уже минувся.
— Так, нехай тепер спочине трохи, — відповів Шарль, дивлячись на сонну жінку. — Бідна моя! Біднесенька!.. Знову занедужала…
Тоді Оме почав розпитувати, як це все сталося. Шарль відповів, що її схопило якось раптово, коли вона їла абрикоси.
— Цікаво! — мовив аптекар. — Але можливо, що саме абрикоси й викликали млість! Адже є натури, надзвичайно подразливі на деякі запахи. Коли хочете, це прекрасна проблема, яку слід вивчати і з патологічного, і з фізіологічного боку. Попи аж надто добре знають усю важливість подібних явищ: недарма вони завжди користуються під час своїх церемоній ароматичними речовинами! Цим вони забивають памороки й викликають екстатичний стан, що, зрештою, досить легко досягається у осіб слабішої статі: вони багато тендітніші за чоловіків. Відомі випадки, коли жінки умлівали від запаху паленого рогу, свіжого хліба…
— Тихіше, не збудіть її! — прошепотів Боварі.
– І таким аномаліям підлягають не лише люди, — провадив аптекар, — але й тварини. Вам, я гадаю, відомо, як збудливо діє на породу котів рослина nepeta cataria, звана в просторіччі "котячою м'ятою". З другого боку, я вам можу навести інший приклад, за автентичність якого ручуся. Бріду, один із моїх давніх товаришів, що держить зараз аптеку на вулиці Мальпалю, має собаку, який корчиться в конвульсіях, коли йому підносять нюхнути з табакерки. Він часто проробляє з ним цей дослід при друзях на дачі в Буа-Гійом. Хто б міг подумати, що звичайний собі чхальний засіб може викликати такі болісні реакції в організмі чотириногого! Надзвичайно цікаво, правда?
— Так, так, — відповів Шарль, не слухаючи його.
— Ці явища говорять про те, — вів далі аптекар, усміхаючись із виразом блаженного самовдоволення, — що розлади нервової системи можуть набирати найрізноманітніших форм. Що ж до пані Боварі, то, правду кажучи, вона на мене віддавна справляла враження людини з гіпертрофованою чутливістю. Саме через це, друже мій, я б вам не радив вдаватись до тих хвалених ліків, які діють нібито симптоматично, а по суті шкодять самому організмові. Ні, ні, не зловживайте отими медикаментами! Головне — режим! Ну, там іще всякі засоби заспокійливі, пом'якшувальні, усолоджувальні. А потім, чи не здається вам, що слід би застосувати методи психічного впливу?
— Як? Які саме? — спитав Шарль.
— Ба! В цьому-то все й питання. That is the question, як писалося цими днями в газеті.
Раптом Емма кинулася з криком:
— А лист! А лист?
Шарль і Оме гадали, що вона марить. Коло півночі справді почалось маячіння: у Емми було запалення мозку.
На протязі сорока трьох днів Шарль не відходив від неї. Він кинув усю практику і ні на хвилину не прилягав спати — все рахував у неї пульс, прикладав їй гірчичники й холодні компреси. Він посилав Жюстена по лід у Нефшатель; по дорозі лід розтавав, і доводилось їхати вдруге. Він запросив на консультацію пана Каніве, викликав із Руана доктора Ларів'єра, свого вчителя. Він був просто у відчаї. Найдужче лякала його цілковита апатія Емми: вона нічого не говорила, нічого не чула і навіть, здавалось, зовсім не страждала, ніби її тіло й душа знайшли нарешті спокій по всіх тривогах і муках.
Близько середини жовтня вона могла вже сидіти в постелі, притулившися спиною до подушок. Шарль аж заплакав, коли вона вперше з'їла тартинку з варенням. Сили повертались до неї; вона вже вставала по обіді на кілька годин, а одного дня, відчувши себе здоровішою, пройшлася по саду, тримаючись за руку чоловіка. На доріжках майже не видно було піску за опалим листям; вона йшла помалу, хляпаючи пантофлями, і кволо посміхалася, спираючись плечем на Шарля.
Так вони зайшли в кінець саду, аж до самої тераси. Вона випросталася з зусиллям, прикрила очі рукою і подивилася в далечінь. Але на обрії видно було тільки, як куриться над горбами сизий дим від осінньої пожежі трав.
— Ти стомишся, серденько, — сказав Боварі.
І він потихеньку повів її в альтанку.
— Сядь тут на лавочку, тобі полегшає.
— Ні, ні, не тут, тільки не тут, — заперечила вона кволим голосом.
У неї запаморочилось у голові, а ввечері їй знову стало гірше, причому хвороба набула якогось більш непевного і більш ускладненого характеру. То її кололо в серці, то в грудях, то в голові, то в руках і в ногах; з'явилася блювота — Шарль боявся побачити в цьому перші симптоми рака.