Мені так і кортіло відповісти: "Ми нічого не вкрали, хіба що твою праву брову", — але я тримав рот на замку, вибираючись із вікна ногами вперед. І мало не впав на Марго, яка малювала своє "М" на вініловому сайдингу Чакового будинку. Потім ми похапали своє взуття і побігли до мінівена. Озирнувшись, я побачив, що в будинку спалахнуло світло, але ніхто ще не вийшов: то був доказ ефективності вазеліну на дверних ручках. Коли пан (або пані, я не розгледів) Парсон розсунув штори у вітальні й визирнув у вікно, ми вже їхали задки до Принстон-стріт і траси.
— Так! — заволав я. — Боже, це було геніально!
— Ти це бачив? Його мармизу без брови? Наче він у всьому сумнівається. Типу: "Невже? Кажеш, у мене всього одна брова? Може бути". І так круто, що цьому виродку тепер доведеться вибирати: або зголити ліву, або намалювати праву? Я тащуся. А як він матусю гукав, плаксій нікчемний!
— Стривай, а ти за що його ненавидиш?
— Я не казала, що ненавиджу його. Я просто сказала, що він плаксій нікчемний.
— Але ж ти з ним начебто завжди дружила! — здивувався я. Принаймні я думав, що вони дружили.
— О так, у мене завжди була купа начебто друзів, — відказала Марго. Вона схилилася і поклала голову на моє кістляве плече, і її коси розсипалися по моїй шиї.— Я втомилася, — сказала вона.
— Кофеїн, — відказав я.
Вона обернулася назад і взяла дві бляшанки "Mountain Dew" — я вицмулив свою за два ковтки.
— Отже, тепер у "Морський світ", — звеліла Марго. — Пункт одинадцятий.
— Що? Типу "Звільніть Віллі"[11]?
— Ні. Просто їдьмо в "Морський світ". Це єдиний парк розваг, куди я ще не проникала.
— То ми туди й не проникатимемо, — сказав я, заїжджаючи на порожню стоянку біля меблевої крамниці й заглушуючи мотор.
— Часу обмаль, — сказала Марго і простягнула руку до замка запалювання.
Я її відштовхнув.
— У "Морський світ" ми не проникатимемо, — повторив я.
— Знову ти зі своїм проникненням.
Марго помовчала, відкриваючи ще одну бляшанку "Mountain Dew". Відбиваючись від жерсті, світло падало Марго на обличчя. На її губах промайнула посмішка, і Марго сказала:
— Злому не буде. Не думай про це, як про злом з проникненням. Вважай, що ми просто безкоштовно відвідаємо "Морський світ" посеред ночі.
8
— Так, по-перше, нас зловлять, — сказав я. Так і не завівши мотору, я почав викладати причини, з яких так і не повертаю ключа запалювання, а сам думав про те, чи бачить Марго в темряві моє обличчя.
— Зловлять, звісно ж. І що з того?
— Це незаконно.
— К., ну, за великим рахунком, які через це у тебе можуть виникнути неприємності? Господи, після всього, що я для тебе сьогодні зробила, ти не можеш мені одною доброю справою відплатити? Не можеш стулити рота, заспокоїтися і припинити труситися від кожної пригоди? — І тихенько додала: — Господи! Та відрости ж ти собі яйця.
І тут я розлютився. Я вивільнився з паска безпеки й зіперся на панель — щоб дивитися Марго в обличчя.
— Після всього, що ти зробила для мене! — я просто-таки кричав. Вона хотіла від мене впевненості? Ось на тобі впевненість. — Може, це ти дзвонила батькові моєї подружки, що кохається з моїм хлопцем, щоб ніхто не здогадався, що це я? Це ти мою дупу по місту всю ніч катала, і не тому що ох-як-я-тебе-ціную, а тому що мені просто потрібен був шофер, а ти якраз мешкаєш поруч? Оце таке ти для мене всю ніч робила?
Марго не дивилася на мене. Вона дивилася вперед, на стіну меблевої крамниці.
— Думаєш, ти був мені потрібний? Невже ти не розумієш, що я могла дати Мирні Мустелі димедролу і викрасти сейф з-під ліжка, поки вона спатиме без задніх ніг? Чи прокрастися в твою спальню і взяти ключа? Дурнику, я могла б усе зробити без тебе. Але я тебе обрала. І ти теж мене обрав, — отут Марго подивилася на мене. — А це наче обітниця. Принаймні на цю ніч. У хворобі й здоров'ї. В печалі й радості. У бідності й багатстві. Поки світанок не розлучить нас.
Я завів мотор і виїхав зі стоянки. Якщо відставити убік всю цю її дурню про те, ніби ми команда, я почувався так, немов мене кудись втягують, і мені хотілося сказати останнє слово.
— Так, але коли керівництво "Морського світу" пошле лист в Університет Дюка з повідомленням, що негідник Квентин Джейкобсен вломився на їхню територію о пів на п'яту ранку в супроводі дівулі з шаленими очима, в Університеті Дюка дуже розлютяться. І мої батьки дуже розлютяться.
— К., та опинишся ти в своєму Дюку. Станеш успішним адвокатом чи кимсь там ще, одружишся, заведеш діточок, проживеш довго і помреш, але перед смертю, захлинаючись власною жовчю в притулку для старих, казатимеш: "Чорт забирай, ціле життя я прожив даремно, зате на останньому курсі в старшій школі ми з Марго Рот Шпігельман о п'ятій ранку пробралися в "Морський світ", тож я саrре бодай один diem[12]".
— Noctem[13],— виправив я.
— Гаразд, ти знову Король граматики. Трон знову твій. А тепер вези мене в "Морський світ".
Ми мовчки їхали по трасі, і я раптом згадав той день, коли ми натрапили на мерця у сірому костюмі.
"Може, вона тому мене й обрала", — подумав я. І тільки тоді я нарешті усвідомив, що Марго тоді сказала про нього і про ниточки, а сьогодні — про себе і про ниточки.
— Марго, — порушив я мовчанку.
— К., — озвалася вона.
— Ти казала… Коли той чолов'яга помер, ти сказала, що у нього, напевно, всі ниточки всередині обірвалися, а сьогодні ти і про себе сказала, що в тебе урвалася остання нитка.
Марго напружено засміялася.
— Ти надто переймаєшся. Ні, я не хочу, щоб мене, всю в мухах, знайшли дітлахи в Джеферсон-парку суботнього ранку… — Марго зробила паузу, а тоді припечатала: — Я для такого занадто себелюбна.
Полегшено засміявшись, я звернув з шосе. Ми заїхали на Інтернешнл-драйв, у цю туристичну столицю світу. На Інтернешнл-драйв були тисячі крамниць, і в них усіх продавалося одне й те саме: лайно. Лайняні морські мушлі, лайняні брелоки, лайняні скляні черепахи, магніти на холодильник у формі штату Флорида, рожеві пластмасові фламінго тощо. Ба більше: тут продавалося справжнє, натуральне лайно броненосця — по 4 долари 95 центів за пакетик.
Але о 4:50 ранку туристи сплять. Дорога наче вимерла, як і все навколо: ми їхали повз крамниці, повз стоянки, й ніде нікого.