Деякий час мовчки налаштовує кулемет. Хлопці в напрузі стежать за ним. Нарешті стрічка зайшла. Карпо Данилович, посміхнувшись у вуса, зі зверхністю і затаєною любов'ю глянув на сина.
— Ну, бачив? Ти не забувай, що старий твій колись Перекоп штурмував... А ви ще тут від нього ховатися задумали. Пуцьвірінки!
Осінь.
Пливе Кодимою опале листя. Вітер гне понад шляхом напівроздягнуті дерева... Із-за Бугу в Кримку прибула по чергову данину німецька граб-команда. Величезні грузовики стоять: біля відчинених навстіж колгоспних комор, біля ферми... На одну з машин летять лантухи з зерном, на другу — картопля, кури в клітках, на третю, що коло ферми, вантажать свиней. Роботою цією зайняті рядові — німці й румуни, між ними метушиться й поліцай Романюка, впрілий, захеканий.
Капрал Цикулеску стоїть осторонь, мовчки смокче цигарку, спідлоба стежить, як іде вантаження. До нього підходить німецький офіцер.
— Чому гуляйт, чому не работайт? Капрал показує йому на свої нашивки.
— Гер офіцер, ми єсть капрал, ми не зобов'язані работайт...
Офіцер, розмахнувшись, б'є румуна в зуби.
— Донерветер, я в^с всіх навчу работайт!
Поліцай Романюка, загледівши, як німець лупцює румуна, накидається на роботу з подвоєною запопадливістю. Ось він, піймавши за вуха величезного кнура, силкуючись, цупить його до машини...
Нарешті — все готово. Німці-конвоїри закривають борти, плигають у кузови, машини одна за одною рушають із села... Румуни чортихаються вслід. Один із них, підібравши з землі свіжу пір'їну з півнячого хвоста, глумливо стромляє її собі за вухо. Це, мовляв, все, що нам зосталось.
Капрал Цикулеску стоїть, відпльовуючись кров'ю. Романюка, наблизившись до нього, пробує втішати:
— Ну ж він тебе й довбонув...
Капрал у відповідь б'є Романюку в морду.
Лісосмуга над шляхом.
Шумить вітер, облітає осіннє листя з дерев... У рову, замаскований листям, ледь видніється станковий кулемет; троє — Гречаний, Пугач і Дмитро Попик,— залігши біля нього, в мовчазній напрузі пильнують шлях.
Спадає раннє осіннє надвечір'я.
Кабінет лейтенанта Анушку. За столом сидить на стільці Консул. За ним на стіні великий чорний хрест з розп'яттям.
Постукавши, заходять капрал з Романюкою. Обидва якийсь час здивовано топчуться перед Консулом. Потім з бокових дверей з'являється франтувато причепурений Анушку.
Анушку (до капрала). Поїхали?
Капрал. Поїхали, чорти б на них верхи їздили.
Анушку. Ну, ти мені обережніше про союзників!
Капрал (залпом). Хоч і розжалуйте, хоч і на фронт! Осточортіло! Не можу я, чесний капрал королівського жандармського легіону, такі терпіти образи від них. Трансністрія! На біса нам ця Трансністрія, коли ми з вами тут не господарі?
Анушку. Чому — ні?
Капрал. Не ми, он хто господарі! Як по своє приїжджають сюди машинами із-за Бугу. Найкраще все забирають, ще й морду тобі б'ють!
Анушку. Тихіше, вгамуйся, старина Цикулеску. В нас із ними така домовленість є: ми збираєм — вони забирають.
Капрал. А для нас що ж тоді — пір'їна з хвоста? Пшеницю вже всю під мітлу повимітали, щодня її літаками в райх відправляють. Найкращого бугая взяли. Жеребця взяли. Тепер до свиней черга дійшла.
А н у ш к у. Доповідай, що вони там сьогодні брали?
Капрал {киваючи на Романюку). Хай ось він доповідає, в мене губа розпухла — говорити ніяк...
Романюка. Та що ж... Овес брали... та й курей же знову... та й свиней же в акурат...
А н у ш к у. А свиней яких?
Капрал. Та якраз отих, що ви на відгодівлю веліли постґавити.
А н у пі к у. Скільки?
Романюка. Не лишили й на розплід.
Капрал {злорадно). Навіть і любимого вашого кнура потягли.
Анушку. А про кнура вони звідки довідались? Адже він окремо стояв?!
Романюка. Сам гер офіцер соблаговолили поцікавитись.
Анушку. А, так це ти їм показав! (Дав навідліг Романюці гучного ляпаса). Оце щоб знав, що для великої Романії кнури теж потрібні!
Романюка. І за що ви мене товчете, гер локо-тенент?
Анушку. Щоб одному, а не двом одразу, служив!
Романюка. Побули б на моєму місці... На такому белебні живемо, що тут не то що я, тут і півень змушений співати на два райхи: на велику Німеччину і на велику Романію заразом.
В цей момент десь із степу ледве чутно долинає кулеметна черга. Всі насторожились.
На шляху біля лісосмуги — бій. Зненацька обстріляні з гущавини, німці стрибають з підбитих машин, в паніці тікають у степ.
Січе й січе кулемет. Німецький офіцер лежить розпластавшись серед шляху. Троє хлопців, збуджені боєм, швидко зникають з кулеметом в тумані вечірнього степу.
Кабінет локотенента. З гуркотом розчиняються двері, влітає стривожений вартовий.
Вартовий. Німецькі машини... по дорозі до Голти... обстріляно... Офіцера вбито... серед конвою є жертви!
Анушку. Хто стріляв?
Вартовий. Пане локотенент, якби ж то я знав! Хіба, може, оці? (Кладе на стіл листівку).
Анушку. Офіцера вбито... Буде нам тепер... Де нападцики?
Вартовий. Встигли зникнути десь у степу.
А ну піку (істерично). Аларма! Тривога! В ружйо! (До капрала, який стоїть не рухаючись). Ти чого стоїш?
Капрал (розважливо). Куди бігти? Офіцера вже не піднімеш, а тих... гляньте, ніч заходить, де ми їх наздоженемо у степу?
Анушку. Мовчати! Де хоч, як хоч... Марш!
Капрал (виструнчившись). Єсть!
Романюка (войовниче клацнувши карабіном, задки поспішає за капралом до виходу). Я так розумію: піймав — не піймав, а погнатись треба.
Локотенент, зоставшись в кабінеті один, деякий час розлючено бігає з кутка в куток. Нараз зупинився, вражений, біля стола: в око йому впала залишена вартовим листівка. Анушку починає упівголоса читати:
"Молодь... Колгоспники й колгоспниці... Саботуйте всі заходи проклятих окупантів... Не давайте їм продуктів... За їхні грабежі, за їхні злочинства... Червона Армія живе, вона прийде... "Парти-зан-ська іс-кра".
Зіжмакавши, кинув листівку, мовби вона опекла йому руку.
Анушку. "Партизанська іскра"... Щось нове. Хотів би я знати—що це?
Пізній час, десь уже за північ. Внизу над річкою після проведеної операції Гречаний прощається з товаришами.
Гречаний (трясе руку Дмитрові). Гляди ж на патруля не напорись.
Дмитро Попик. За мене не турбуйсь.
Нечутно, як добрий розвідник, він зникає в темряві. Гречаний хоче прощатись з Пугачем, подає йому руку.