Перікл, цар Тірський

ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Входить Г а у є р.
Гауер Перікл до Тіру прибуває,
Знов у своїм царює краї.
В Ефесі — страдниця-цариця,
Вона — Діанина черниця.
Вділім уваги і Маріні:
Вона живе у Тарсі нині.
Клеон їй виховання дав
Чудове: й музики навчав,
І всіх мистецтв, які дівчатам
Потрібні — душі чарувати.
І всіх чарує там вона;
Одначе Заздрість, ця страшна
Потвора, гострить вже ножа:
Гірка-бо слава їй чужа.
В Клеона теж була дочка
Відданиця, та не така,
Як та Періклова царівна:
їй вродою ніяк не рівна.
Дві дівчини удвох були
Весь час і всюди; та коли
Із-під лілейної руки
Із кросен сходили шовки,
Чи голка тнула полотно,
Щоб крилось квітами воно,
А чи під лютню лився спів,
Що заганьбив би й солов'їв,
А чи складались там пеани
На славу ясної Діани,-
Маріна краща скрізь була,
І Філотена не могла
Зрівняться з нею. Всім здавалось,
Мов перед ними красувалась
Венерина голубка біла,
А поруч неї ґава сіла.
Не з лестощів, а по красі
Маріну хвалять геть усі.
Це Філоменині принади
Так тьмарить, що, не мавши ради
Інакшої, ревнива мати
Взялась убивцю намовляти:
Лиш так позбудеться Маріни,
Суперниці її дитини,
І ще подія їй догідна —
Померла Лікоріда бідна,
Отож проклята Діоніза
Убивче, гострене залізо
Наготувала вже. Що буде,
Я й сам би розказав вам, люди,
Та вірш мій тихо шкандибає,
А час на крилах пролітає,
Отож дивіться знов виставу,
Пустивши в хід свою уяву
Ось Діоніза й Леонін —
Маріну вбити має він,
(Виходить)
СЦЕНА 1
Берег моря біля Тарсу.
Входять Діоніза й Леонін.
Діоніза Згадай: ти це зробити заприсягся!
Один удар; ніхто про те не взнає.
Зате ж нічим ти стільки не заробиш
Так швидко. Тільки в серце не пускай
Холодного сумління чи любові
Палкої, й жалощам тебе зм'якшити
Не дозволяй, бо їх і ми, жінки,
Відкинули. Як воїн, до мети
Прямуй, ти чуєш?
Леонін Добре, все зроблю.
А все ж вона — божественне створіння.
Діоніза То їй і місце десь серед богів.
Диви, іде, за мамкою ридає.
Ну, ти наваживсь?
Леонін Так, наваживсь я.
Входить М а р і н а з кошиком квіток.
Маріна Ні, я зірву всі квіти на землі
И твою могилку всиплю ними. Сині,
І жовті, і фіалки, і стокротки
Нехай її, мов килим, застилають,
Покіль ще літні дні. Ох, бідна ж я!
У бурю зроджена, жила без неньки,
И життя для мене — буря невгамовна,
Що всіх у мене друзів віднімає.
Діоніза Це ти, Маріно? А чого сама?
Чого моя дочка не біля тебе?
Не сохни з туги, бо ж у тебе є
Ще опікунка — я! Ох, боже милий,
Як ти змарніла від пустої скрухи!
Давай-но квіти. Йди на узбережжя,
Там з Леоніном погуляй. Над морем
Повітря свіже — апетит нагонить.
Візьми її під руку, Леоніне,
Маріна Навіщо! Вам самій слуга потрібен.
Діоніза Ну, годі, годі!
Таж я люблю й тебе, й твойого батька,
Як рідних. Ми ждемо його у гості
Із дня на день. Коли прибуде він
І свій клейнод застане тут поблідлим,
То пошкодує, що пустився в путь,
Мене й Клеона зганить, бо, мовляв,
Не дбали ми про тебе. Тож іди.
Гуляй, розвеселись. Верни на лиця
Чудові ті рум'янці, що й старим,
І юним здр чарують. Я й сама
Дійду додому,
Маріна Ну гаразд, піду,
Але мені не хочеться,..
Діоніза Облиш,
Я знаю — це тобі на користь буде.
Хоч півгодини, Леоніне, з нею
Пройдись. Та не забудь, що я казала.
Леонін О, не турбуйтесь, пані.
Діоніза Ну, я тебе на час покину, люба.
Гуляй помалу, щоб не вгрілась дуже.
Я ж мушу дбать про тебе.
Маріна О, я вдячна.
Діоніза виходить.
Цей вітер з заходу?
Леонін І трохи з півдня,
Маріна Як я родилась, був північний,
Леонін Он як?
Маріна Казала няня, батько не боявся,
А ще й гукав матросам: "Молодці!"
Руками царственими тяг за линви.
Тоді, за щоглу держачись, стояв
Супроти хвиль, що палубу ламали.
Леонін Коли було це?
Маріна Як родилась я.
І хвилі, й вітер так іще ніколи
Не лютували. Одного матроса
Зірвало в море зі снастей, проте
Ніхто його не зваживсь рятувати:
Металися, промоклі до рубця,
З корми до носа. Боцманова дудка
Та капітанів крик ще більший безлад
Чинили.
Леонін Годі, годі. Помоліться.
Маріна Чого б то?
Леонін Сказав я — помоліться, тільки швидше,
Не дляйтесь, не глухі боги, а я
Скінчити швидко маю.
Маріна А за віщо ж
Мене вбиваєш?
Леонін На догоду пані.
Маріна Чого ж вона моєї смерті прагне?
Адже ніколи, скільки пам'ятаю,
Я, далебі, не вразила її.
Лихого слова зроду не сказала,
Не скривдила ще жодного живого
Створіння. Так, повір: не те Що миші,
А й мухи зроду не вбивала я.
Бувало, ненароком наступлю
На черв'яка, та й то з жалю заплачу.
Чим завинила я? Яка їй користь
З моєї смерті? А моє життя
Чим небезпечне їй?
Леонін Мені звеліли
Не розважати, а зробити діло,
Маріна Надіюся, що ти його не зробиш.
Ти не потвора, й видно по лицю,
Що добре серце в тебе. Таж недавно
Я бачила, як ти розборонив
Двох забіяк, хоч перепало там
Тобі й самому. Ти повівся гарно,
Вчини ж так само. Хай моєї смерті
Твоя жадає пані — стань між нами
Й оборони мене, слабкішу.
Леонін Я
Зроблю, що обіцяв.
(Хапає її)
Входять пірати.
1-й пірат Стій, душогубе!
Леонін утікає.
2-й пірат Піймалась рибка!
3-й пірат Цур, на всіх, хлопці, цур на всіх! На корабель її,
хутчіше!
Виходять, забравши з собою Маріну.
Входить Леонін.
Леонін Ці лобурі — Вальдесові пірати.
Вони взяли Маріну. Що ж, нехай.
Тепер нема їй вороття. Ручуся:
Уб'ють і в море викинуть... А втім,
Натішитись та й відпустити можуть,
На борт не взявши. Ну, тоді умить
Я мушу тут збезчещену добить.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Дім розпусти в Мітілені.
Входять хазяїн, хазяйка і Чіп.
Хазяїн Чопе!
Чіп Що, хазяїне?
Хазяїн Іди на базар >— пошукай свіжих дівчат. Ярма-
рок, у місті повно розпусників, а в нас для них товару бракує.
Скільки ж то ми прибутку втрачаємо!
Чіп Ми ще ніколи так із товару не вибивалися. Зос-
тались усього нещасні три повії, вони ж не обслужать усіх, хто
прийде, Та й затягані вже до останку, нікуди не годящі.
Хазяїн Отож добудь новеньких за будь-яку ціну^ В на-
шому ділі як рук не докладеш, то прогориш.
Хазяйка Правду кажеш. А з підкидьків їх ростити — не
скоре діло, хоч я й таких уже більш десятка на ноги поставила.
Чіп Поставити то поставила, та сама ж їх і пова-
лила. Отже, йти мені на базар?
Хазяйка Ну а що ж діяти? Ті, що в нас зостались, уже
так прогнили — як добрий вітер війне, то й розпадуться.
Хазяїн Твоя правда. А дві з них, як по щирості сказати,
й для клієнтів небезпечні. Отой трансільванець, що спав з нашою
малою, вже й дуба врізав.
Чіп Еге ж, вона його хутенько вавкою наділила. Ну,
зате ж хробакам бенкет. Але піду вже на базар.
(Виходить)
Хазяїн Ех, якби наскладати три-чотири тисячі цехінів,
то можна б і прикрити нашу крамничку та жити собі спокійно.
Хазяйка А навіщо? З якої речі? Хіба завадить нам якийсь
прибуток на старість?
Хазяїн Прибуток прибутком, але ж і добра слава чо-
гось варта. Та й прибутку не стільки, скільки ризику. Одне слово,
якби ми змолоду збили добрий гріш, то тепер би можна й поки-
нути це діло. А крім того, наше ремесло й богам невгодне, і це
знов же промовля за те, що пора з ним кінчати.
Хазяйка Ет, чи мало людей грішить не гірше за нас!
Хазяїн Тож-бо, що не гірше. А хто й краще. І виходить,
що ми таки найгірші. Та й саме ремесло нікчемне, навіть фахом
його не назвеш. А ось уже й Чіп вертається,
Входить Чіп з піратами й Маріною.
Чіп Заходьте, заходьте, панове. То, кажете, вона ще
дівчина?
Моряк Напевне, добродію!
Чіп Гляньте, хазяїне, яку цяцю я сторгував. Як по-
добається, то беріть, а як ні — пропав мій завдаток.
Хазяйка А як по-твоєму — годиться?
Чіп Лицем гарна, мова приємна, вбрана багато — а
чого ще треба?
Хазяйка А ціна яка?
Чіп Менш, як за тисячу, не віддають,
Хазяїн Що ж, ходімо зі мною, панове. Я вам виплачу
гроші. Жінко, забери її та розтлумач їй, як слід поводитися,
щоб не знеохотити клієнтів,
(Виходить з піратами)
_ Хазяйка Чопе, роздивись-но її добре, які в неї коси, ли-
це, зріст, спитай, скільки їй років, та упевнись, чи справді вона
дівчина, а тоді закликай клієнтів; хто, мовляв, більше заплатить,
той матиме її перший. Ет, якби такі чоловіки, як колись, то за ді-
воцтво добрий шмат грошей відвалили б. Ну, роби, що я сказала.
Чіп Зараз, зараз учиню цілу виставу,
(Виходить)
Маріна І чом той Леонін не поспішився!
Нехай би тнув без слів; і чом пірати
Не кинули мене в морську безодню,
Де матір я знайшла б!
Хазяйка Чого ти голосиш, вродливице?
Маріна А того, що вродлива.
Хазяйка Годі, годі, боги для тебе не поскупились,
Маріна А я на них і не нарікаю.
Хазяйка Радій, що в мої руки попала, тут тобі жатиме-
ться добре.
Маріна Воліла б я лишитися в руках
У того, хто хотів мене убити.
Хазяйка Та в мене тобі не життя буде, а втіха!
Маріна Ні.
Хазяйка А я кажу — так. Ти скуштуєш усіляких кавале-
Рів, натішишся і з білявими, й з чорнявими, і з якими схочеш. Чого
ти затикаєш вуха?
Маріна Чи ви жінка?
Хазяйка А ти б як хотіла?
Маріна Щоб ви були або чесна жінка, або зовсім не
жінка.
Хазяйка А бодай тобі, нетямо! Бачу, морока буде з то-
бою. Ну, годі, ти ще зелений пагінець, як я тебе зігну, так і рос-
тимеш,
Маріна Бороніть мене, боги!
Хазяйка Боги нам дають в оборону чоловіків, отож чо-
ловіки тебе розважатимуть, частуватимуть, лоскотатимуть. О, вже й
Чіп іде.
Входить Ч і п.
Ну, що, хлопче, оголосив про неї на ринку?
Чіп Усе оголосив, хіба що волосинок на голові не
злічив, Прямо змалював словами її всю.
Хазяйка Ну й, як же — слухали тебе люди? И зацікави-
лись? Надто котрі молодші?
Чіп О, так би, мабуть, не слухали й батьківського
заповіту, далебі! У одного іспанця аж слина потекла, він уже
в самі слова мої залюбився.
Хазяйка Ну, цей завтра прибіжить вичепурений!
Чіп Та ні, ще сьогодні ввечері. А ви, хазяйко, па-
м'ятаєте отого панка француза, що ходить розкарякою?
Хазяйка А, пана Бубоньє?
Чіп Його, його. Він як почув мою оповідь, то хотів
був аж підскочити, але тільки зойкнув, а тоді заприсягся, що зав-
тра прийде глянути на неї.
Хазяйка Оце ж він і заніс сюди свою болячку, а тут тіль-
ки підновлює її, Я знаю, він прийде й трусне капшуком.
Чіп От якби нам тут із кожної країни по мандрівцю,
ми б усіх оцією лялечкою заманили.
Хазяйка
(до Маріни)
А підійди-но ближче. Ти маєш нагоду забагаті-
ти. Лиш затям: удавай, ніби тебе жахає те, чого тобі й самій кор-
тить, і прикидайся некорисливою, коли загрібаєш гроші. Можеш
плакати над своєю долею, аби розжалити кавалера. Бо кого жа-
ліють, до того бувають ласкаві, а ласка — то певний зиск.
Маріна Я вас не розумію.
Чіп Учіть її, хазяйко, вчіть. Побуде в нас, то з неї
ота соромливість вивітриться, тільки треба трохи часу,
Хазяйка Твоя правда, треба. Адже й шлюбна молода спо-
чатку соромиться того, що має вчинити по законному праву.
Чіп Та котра соромиться, а котра й ні. Але ж, ха-
зяйко, це м'ясце для вас я виторгував...
Хазяйка І хотів би його скуштувати?
Чіп Ще б пак,
Хазяйка Хто ж боронить?.. Чуєш, дівчино, а оце твоє
вбрання мені дуже подобається.
Чіп Ні, хазяйко, краще хай вона поки що в ньому
буде.
Хазяйка А ти, Чопе, піди ще й по місту оголоси. Розка-
жи, яка в нас нова лялечка є; збитку тобі від цього не буде. Пев-
но, сама природа її на те виліпила, щоб тобі прислужитися. Отож
посій скрізь новину, яка це перлина, то пожнеш і врожай зі своїх
слів.
Чіп Будьте певні, господине, грім так не будить сон-
них вугрів, як я, змальовуючи її вроду, розбуркаю наших ласо-
любів. Ще ввечері не одного просвіщу,
(Виходить)
Хазяйка Ну, ходім зі мною.
Маріна Ні, я своє дівоцтво збережу —
Хай завдяки вогню, воді, ножу!
Допоможи мені, Діано!
Хазяйка Яке нам діло до Діани? Ну, йди вже, чуєш?
Виходять.
СЦЕНА З
Дім Клеона в Тарсі.
Входять Клеон і Діоніза.
Діоніза Ну, не дурій. Однаково ж не вернеш.
Клеон Ох, Діонізо, злочину такого
Іще не споглядали сонце й місяць!
Діоніза Я бачу, ти дитинієш на старість,
Клеон Якби я цілим світом володів,
його б віддав, щоб діло це не сталось.
Вона ж була царівна — і корони
Найкращої на цій землі достойна
.Чеснотами ще більше, аніж родом.
Злочинний Леонін! Хоч ти його
Теж отруїла, та шкодую дуже,
Що ти й сама не випила отрути.
За чин твій це була б відплата гідна.
І що ж тепер Періклові сказати,
Як він приїде?
Діоніза Скажемо — померла.
Няньки — не Парки, і життя та смерть
Не в їхній владі. Уночі померла,
Скажу, і хто це зможе спростувати?
Хіба що ти, святеннику наївний,
Хизуючися чесністю, гукнеш:
"її підступно вбито!"
Клеон _ Годі, годі!
З усіх гріхів на світі — для богів
Немає тяжчого.
Діоніза Ти, може, віриш,
Що й горобці із Тарсу полетять
Розкрить Періклу правду? Я соромлюсь
І думать, щоб, таку шляхетну кров
У жилах мавши, бути боягузом.
Клеон Хто змириться з таким злочинством, той,
Хоч не давав на нього згоди, вже
Не може зватися шляхетним.
Діоніза Що ж,
Хай так. Але ніхто не знає правди,
Крім тебе: Леонін-бо неживий.
Вона затьмарила мою дитину
І шлях до щастя заступила їй.
Ніхто на нашу доньку і не глянув,
Усі очей не зводили з Маріни,
А нашу мали за якусь нехлюю,
Не варту й погляду. Як гострий ніж,
Мені це серце краяло, й хоч ти,
Не люблячи дочки своєї, кажеш,
Що вчинок мій нелюдський, я його
Вважаю за велике добродійство
Для нашої дитини,
Клеон О боги,
Простіть наш гріх.
Діоніза А що Перікл нам скаже?
Маріну ми оплакали, та й досі
За нею тужимо. її надгробок
Ось-ось докінчать, літери злотисті
На ньому промовлятимуть хвалу
И дочці його, і нам, що спорудили
Той пам'ятник.
Клеон Ти *— гарпія, о жінко:
Ти маниш жертву ангельським лицем,
Щоб кігті в неї люто вгородити.
Діоніза А ти — мов той, хто запевня богів,
Що мух не він, лише зима вбиває.
Але мене послухаєшся, знаю.
Виходять.
СЦЕНА 4
Входить Г а у є р.
Гауер Ми вже скорочували час і шлях,
Моря перепливали в черепках,
Уяви буйні крила розгортали,
Із краю в край на них перелітали.
Гадаю, ви пробачите цей гріх,
Що мова в нас одна в краях усіх,
Де ми донині з вами побували.
Тепер же — слухайте, що буде далі.
Вернімся до Перікла. Він в ці дні
Ізнов пливе по морю на судні,
А з ним його численний пишний почет,
Свою Маріну він побачить хоче,
Свою єдину втіху. Гелікан
При ньому. Тіром правити Ескан
Лишився: вже давно високий чин
І статки немаленькі має він.
Вітри попутні й корабель швидкий
Несуть царя до Тарсу — а думки
Вперед летять. їх легко розгадатиі
Дочку до себе хоче він забрати.
Вони, немов примари, промайнули,
Покіль про них від мене ви лиш чули,
Та ось я зараз покажу їх вам,
Бо вухам менше віри, ніж очам.
ПАНТОМІМА
Входять з одного боку П є р і к л, із другого К л є о н та
Д і о н і з а. Клеон показує Періклові на гробницю Маріни. Перікл виказує тяжку
скорботу, надягає лахманину і в розпуці виходить. Потім виходять Клеон, Діо-
ніза й інші.
Як легко 'фальш в оману вводить віру!
Жалобу їхню взяв Перікл за щиру
І, горем невимовним геть прибитий,
Зітхаючи, рясними слізьми злитий,
Відплив із Тарса й клятву дав велику
Не стригтися, лиця не мить довіку
І лахмани носити. Буря люта
Бурхає в грудях, а проте зігнути
Його не може. Прочитаймо ж нині
Ту епітафію, яку Маріні
Підступна Діоніза склала.
(Читає напис на Маріниному надгробку)
"Тут спочиває ніжний цвіт,
Зів'ялий на світанку літ.
Була, прекрасна, мов зоря,
Дочкою тірського царя,
Маріна на ім'я. Коли вродилась,
Тоді сама Фетіда загордилась
І проглинула шмат землі чималий.
Це бідну землю тяжко налякало,
И Фетідину хрещеницю від себе
Вона послать поквапилась на небо.
Це, певне, кривдою здалось богині,
Тож хвилями у берег б'є донині".
Не може бути кращої личини,
Ніж лестощі, для замірів злочинних.
Отож Перікл у смерть дочки повірив
І шлях свій дальший на Фортуну звірив.
Ми ж до Маріни маємо вернути,
Побачити її в ганьбі й у скруті.
Ну ж, уявіть, що ви у Мітілені,
И дивіться, що відбудеться на сцені,
(Виходить)
СЦЕНА 5
Дім розпусти в Мітілені.
Виходять двоє кавалерів.
1-й кавалер Ти чув коли таке?
2-й кавалер Не чув і більш не почую в такому місці, коли її
тут не стане.
1-й кавалер Щоб у такому домі проповідувати благочестя!
Це ж і вві сні не присниться.
2-й кавалер Де там! Більше я до таких домів і не поткнусь,
Ходім краще послухаєм, як співають весталки.
1-й кавалер Віднині я залюбки робитиму щось доброчесне, а
si стежки блуду зійду навіки.
Виходять.
СЦЕНА 6
Там-таки.
Входять хазяїн, хазяйка й Чіп.
Хазяїн Пропала моя тисяча, але я ще стільки б запла-
тив, аби її тут не було.
Хазяйка Хай їй абищо! Вона здатна самого бога Пріапа
заморозити, через неї ціле покоління не вродиться на світ. Треба,
щоб її ґвалтом узяли,— або зовсім її спекатись. Замість давати
клієнтам те, що повинна, а мені —той прибуток, що належиться,
вона витіває тут усякі штуки, то казання виголошує, то молиться,
то колінкує, і якби сам диявол поліз до неї цілуватись, вона б
і з нього пуританина зробила.
Чіп А й правда, треба мені зґвалтувати її, а ні, то
вона від нас усіх кавалерів віднадить, а з блюзнірів проповідни-
ків поробить.
Хазяїн Пранці б на неї з її блідою неміччю!
Хазяйка Таки правда, ми її хіба через пранці позбуде-
мось. О, он прийшов вельможний пан Лізімах, перевдягнений.
Чіп Якби тільки та принда допускала до себе клієн-
тів, мали б ми і пана, й драба в себе,
Входить Л і з і м а х.
Лізімах Ну, як тут ваші незайманки? Почім десяток?
Хазяйка Хай боги благословлять вашу милість!
Чіп Радий бачити вашу милість при доброму здо-
ров'ї!
Лізімах Ще б пак; для вас же краще, коли ваші гості
на своїх ногах стоятимуть. Ну, знайдеться тут у вас яка-небудь
здорова дивовижа, щоб чоловік міг із нею побавитись і не бігти
потім до лікаря?
Хазяйка Є одна, пане, якщо тільки вона... Але такої в Мі-
тілені ще не було.
Лізімах Якщо вона погодиться робити нічне діло, хочеш
ти сказати?
Хазяйка Ваша милість із півслова розуміє.
Лізімах А поклич-но її, поклич.
Чіп На вигляд, пане, чиста тобі троянда, біла та ро-
жева; та вона й була б справжньою трояндою, якби лиш...
Лізімах Що "якби лиш"?
Чіп Е, пане, я теж умію бути скромним!
Лізімах Ну, скромність красить звідника не менше, ніж
тих, кому вона дає славу доброчесних.
Чіп виходить.
Хазяйка Ось зараз вона вийде: квіточка, та й годі, і ще
ніким не зірвана, будьте певні.
Входить Чіп з Маріною.
А що, гарна?
Лізімах Еге, після такого довгого плавання згодиться.
Ось тобі гроші й зостав нас удвох.
Хазяйка Прошу, ваша милосте, дайте слівце їй сказати,
а тоді я щезну.
Лізімах Ну, кажи.
Хазяйка
(до Маріни)
По-перше, пошануй цього пана, бо він дуже при-
стойний чоловік.
Маріна Добре, коли справді він такий,— тоді я пошаную
його як годиться.
Хазяйка По-друге, він правитель нашої країни, а тому я
йому підлягаю.
Маріна Коли він править країною, то ви справді йому
підлягаєте, але чи це йому додає пристойності,— не знаю.
Хазяйка Прошу тебе, не носись ти більше зі своїм діво-
цтвом, а будь ласкава з ним. Він тебе озолотить,
Маріна Коли він явить мені свою ласку, я її з вдячністю
прийму.
Лізімах Ну, ви вже?
Хазяйка Пане мій, вона ще не виїжджена, тож вам до-
ведеться трохи поморочитись із нею... Ну, ходімо вже. Зоставимо
вельможного пана з нею на самоті. Та гляди мені!..
Хазяїн, хазяйка й Чіп виходять.
Лізімах А скажи, красуне, давно в тебе таке ремесло?
Маріна Яке, пане мій?
Лізімах Ну, ти образишся, коли я його прямо назву.
Маріна Я не бачу в своєму ремеслі нічого образливого.
Можете називати його прямо, коли хочете.
Лізімах Ну, то відколи ти така, як тепер?
Маріна Відколи себе пам'ятаю.
Лізімах Ото такою юною вдарилась ти в це діло? У п'ять,
у сім років уже стала розпусною?
Маріна Ще раніш, пане, якщо тільки я тепер така.
Лізімах Ну, а яка ж ти! Коли в такому домі живеш, то
ти продажна.
Маріна А коли ви знаєте, що це такий дім, то нащо сю-
ди ходите? Я чула, ніби ви з пристойних людей, ще й правитель
Цього міста.
Лізімах Як! Твоя хазяйка вже сказала тобі, хто я такий?
Маріна Яка це моя хазяйка?
Лізімах Ну, оця зеленярка, що сіє на своєму городі со-
ромоту й нечестя. А, розумію: почувши, хто я такий, ти маніжишся
переді мною. Але будь певна, красунечко, я тобі лихого не зроблю,
тільки добре. Ходімо скоріш у якийсь затишний куточок. Ну-бо,
ходімо.
Маріна Коли ви роду чесного, явіть
Це зараз; а коли почесний сан
Вам наданий, то доведіть, що слушно.
Лізімах Що, що? Так хто ж ти, поясни до ладу!
Маріна Я дівчина, хоч доля нещаслива
Закинула мене у цей свининець,
Де продаються дорого хвороби —
Дорожче, аніж ліки. Я б воліла,
Аби звільнитися з цього вертепу,
Перемінитись у найменшу пташку,
Що пурхає на волі.
Лізімах Не гадав я,
Що вмієш ти так гарно говорити.
Хоч би й з гидким на думці я прийшов,
Твої слова мене змінили б, Ось,
Візьми це золото й лишайся далі
На цій дорозі чесній. І нехай
Боги тебе покріплять.
Маріна Вас також
Нехай вони боронять.
Лізімах Ти ж повір,
Що наміру стидкого я не мав,
Сюди йдучи. Мені цей дім смердить.
Прощай. Ти чесна дівчина, я бачу,
І навчена звичаїв благородних.
Ось на ще золота. Того, хто схоче
Тебе розбестити, нехай спіткає
Прокляття і злодійська смерть. А ти
Чекай мене із добрими вістями.
Входить Ч і п.
Чіп Ваша милосте, а мені? Хоч один червінчик.
Лізімак Тюремнику проклятий, геть від мене!
Якби не дівчина оця, твій дім
На тебе завалився б! Геть, кажу!
(Виходить)
Чіп Це що таке? Доведеться знов за тебе взятись!
Коли ота твоя гонориста цнота, не варта й сніданку в послідушій
харчівні, має зруйнувати нам усе хазяйство, то хай мене викла*
дуть, наче спанієля. Ходімо!
Маріна Куди?
Чіп Або я сам відберу в тебе твоє дівоцтво, або пер-
ший-ліпший гицель це зробить. Ходімої Більш не будеш кавалерів
від нас відлякувати. Ходімо, кажу!
Входить хазяйка.
Хазяйка Ну, що тут? Що за клопіт?
Чіп Що раз — то гірше, хазяйко. Вона вже й вель-
можному Лізімахові казання прочитала.
Хазяйка Страхіття!
Чіп Вона клепле на наше ремесло, ніби воно смер-
дить перед лицем богів.
Хазяйка Та її повісити мало!
Чіп Вельможний пан хотів повестися з нею по-вель-
можному, то вона його таким холодом обдала, що він і сам у мо-
литви вдарився.
Хазяйка Бери її, Чопе, й роби з нею, що хочеш. Порви їй
той віночок, то, може, вона злагідливіша стане.
Чіп Будяччя теж можна переорати! Я їй дам раду!
Маріна Почуйте мене, о боги, почуйте!
Хазяйка Ба, вже заклинає! Вона чаклунка! Геть її! Бодай
вона ніколи не переступала мого порога! Щоб її грець побив. Во-
на вродилась на те, щоб нас попідтинню пустити. Ну, чого ти не
хочеш скоритися жіночій долі? Носиться зі своїм, дівоцтвом, як
із писаною торбою!
(Виходить)
Чіп Ну, ходімо, панночко, ходім зі мною.
Маріна Чого ти від мене хочеш?
Чіп Хочу відняти в тебе той клейнод, що ти ним так
дорожиш.
Маріна Прошу тебе, спершу скажи мені одну річ.
Чіп Ну, яку там ще річ?
Маріна Ким стати зичиш ворогу своєму?
Чіп Ким? Щоб він був, як мій хазяїн — чи, краще
сказати, хазяйка,
Маріна Таж ти мерзенніший від них обох.
Вони лише наказують — ти робиш!
Адже найпослідущий чорт із пекла
З тобою службою не помінявся б.
Ти двері відчиняєш всім падлюкам,
Що тут шукають насолод гидотних,
І кожен з них тобі зі злості може
У пику дати. А твоя їда —
Мов блювотиння із недужих шлунків.
Чіп А що ж я маю робити, га? В солдати йти, чи
що? Там сім років прослужиш, а як позбудешся ноги, то не мати-
меш за що й дерев'янку придбати.
Маріна Роби що-будь. Вивозь із міста сміття,
Відхідки чисть, підручним стань у ката:
Усі ці служби кращі за твою.
Того, що ти тут робиш, навіть мавпа
Соромилася б. О, хоч би боги
Мене, безпечну, визволили звідси!
Ось золото. Візьми його собі,
Переконай хазяїна свого,
Що можу заробляти я інакше:
Співати, ткати, шити, танцювать,
Я ще багато вмію — не хвалюсь,
Та й інших би могла цього навчати.
Я певна, що в такім великім місті
Знайшлися б учениці.
Чіп А ти й правда зуміла б навчати всього цього?
Маріна Як не зумію, заберіть мене
И віддайте послідущому пахолку,
Що учаща до вас.
Чіп Гаразд, побачимо, що можна для тебе зробити.
Як зумію, то влаштую тебе десь.
Маріна Аби серед чесних жінок.
Чіп Ну, правду кажучи, таких я знаю небагато. Та й
без згоди хазяїна й хазяйки нічого не зроблю, бо вони ж запла-
тили за тебе. Тому я розкажу їм, чого ти просиш, і, напевне, вони
погодяться. Не журися, зроблю для тебе, що зможу. Ходімо.
Виходять,