Пертська красуня

Страница 15 из 154

Вальтер Скотт

Люди почали розглядати знахідку, висловлюючи всілякі припущення.

— Коли так,— мовив один,— то Гаррі Смітові якраз пора вшиватися. Бо якщо руку відрубали дворянинові, то юстиціарій 2— навряд чи визнає захист будинку простого громадянина за достатнє виправдання. Щодо каліцтв закон суворий.

— І не сором тобі таке молоти, Майкле Вобстер! — відповів шапкар.— Хіба ж ми не спадкоємці й наступники відважних давніх римлян, які звели Перт за образом і подобою свого рід-

Б р о у г и — грубі черевики з невичиненої шкури. Юстиціарій — верховний суддя і намісник короля.

ного міста? Чи в нас немає хартій, дарованих нам, відданим васалам, благородними королями й прабатьками роду нашого? І ви хочете, аби ми відступилися від своїх прав, пільг і привілеїв, від своїх гарантій щодо злодія, спійманого на гарячому, щодо нашої спадщини, власності, спадкового права на присутність у почті барона, і щодо стягнення пені та вивласнення майна, і щодо наших виробів?.. На дім чесного громадянина Перта нападають зі зброєю в руках, а ми мовчатимемо й не зажадаємо покари? Ні, добрі сусіди, вправні ремісники й чесні громадяни! Скоріше Тей потече назад до Данкелда, ніж ми допустимо таку наругу!

— А чим ми тут зарадимо? — промовив поважний старий чоловік, який стояв, спершись на дворучний меч.— Що ти нам підкажеш?

— Отакої, бальї 1 Крейгдаллі! Від кого-кого, а від вас я не сподівався такого запитання. Мені здається, що саме вам, нашому довіреному чоловікові, годилося б зараз, просто з оцього місцй, піти до короля, підняти його величність із королівського ложа й доповісти про цю прикру оказію, яка змусила нас посхоплюватись о такій порі з постелі і в самих сорочках вибігти на вулицю! Я показав би його величності це криваве звинувачення й почув би з монарших вуст, чи справедливо й чесно, щоб рицарі та вельможі з розбещеного королівського двору отак поводилися з його відданими васалами! Ось як палко слід, по-моєму, захищати нашу справу.

— Палко, кажеш? — перепитав старий.— Та вже ж! Так палко, що ми всі, любий мій, закоцюбли б від холоду, поки б воротар повернув ключа в замку і впустив би нас до короля... Гаразд, друзі, ніч холодна... Ми як справжні чоловіки стали тут на свій захист, а наш бравий Сміт добре провчив тих, хто надумав нас кривдити. І це варте двадцяти королівських указів! Завтра буде день, і ми обговоримо справу на цьому самому місці й вирішимо, що слід зробити, аби викрити й покарати негідників. А тепер давайте розійдемося, поки в нас іще не поклякли руки й ноги.

— Авжеж, це ти слушно кажеш, сусіде Крейгдаллі!.. Слава Сент-Джонстону!

Олівер Праудф'ют був один з тих немилосердних красномовців, котрі гадають, ніби їхню балаканину люди ладні слухати коли й де завгодно і за будь-яких обставин. Він і тепер говорив би й далі, та слухати його ніхто більше не захотів, усі рушили по домівках при світлі зоряниці, що вже вставала над обрієм.

Тільки-но юрба розійшлася, двері в будинку рукавичника прочинились, і господар, схопивши коваля за рукав, потяг його за поріг.

1 Бальї — міський суддя, виборна особа з числа членів магістрату, тобто міської ради.

— А де ж бранець? — суворо запитав Сміт.

— Та пішов... зник., утік... Звідки мені знати? — промовив рукавичник.— Вибіг на чорний хід, тоді через садок... Забудь про нього, входь і поглянь на свою Валентину! Сьогодні вдосвіта ти врятував їй життя і честь!

— Дай же мені бодай ножа сховати,— сказав коваль.— Та й руки помити...

— Не можна гаяти ні хвилини! Вона вже встала і майже вдягнена... Ходімо, друже! Нехай побачить тебе з доброю зброєю в руці і з кров'ю негідника на долоні, щоб знала ціну відданості справжнього чоловіка! Надто довго вона затикала мені рота своїми теревенями про скромність та докори сумління. Я хочу, щоб вона втямила, чого варте кохання безстрашного чоловіка й відважного громадянина!

РОЗДІЛ V

Устань, красуне, заплетись,

З альтани вийди, глянь у вись:

Гойдав свіжий легіт крони

Й кружля над замком гайвороння.

Джоанна Бейлі

Від гамору бійки Пертська Красуня прокинулась і, ледве дихаючи від страху, прислухалася до брязкоту зброї та гармидеру на вулиці. Потім упала на коліна й почала молити в неба допомоги, та, почувши голоси сусідів і друзів, що збіглися її захистити, вона, не встаючи, заходилася складати подяку.

Коли старий Главер мало не ввіпхнув до кімнати Генрі Сміта, її рятівника, Катаріна все ще стояла навколішки. Сором'язливий зброяр опинався — спершу з остраху скривдити кохану, а потім, як побачив дівчину навколішки й за молитвою,— з поваги до її набожності.

— Батьку,— зітхнув Генрі,— вона ж бо молиться... Я не зважусь до неї і забалакати, як не зважився б перебити єпископа, коли той править службу божу...

— Знов ти за своє, відважний і славний телепню! — вигукнув старий Главер. Потім, звертаючись до Катаріни, додав: — Подякуймо нашим ближнім, доню моя, і це буде найкраща дяка Всевишньому. Перед тобою стоїть той, кого небо послало врятувати тебе від смерті чи, може, й від того, що гірше за смерть,— від ганьби. Прийми його, Катаріно, як свого вірного Валентина й того, кого я так хотів би назвати своїм любим сином!

— Не зараз, батьку,— відказала Катаріна.— Зараз я не можу нікого бачити... не можу ні з ким розмовляти. Не подумай, що я невдячна... Я, може, аж надто вдячна тому, кого небо вибрало нашим рятівником... Але дозволь мені спершу подякувати святій заступниці, яка так вчасно послала мені допомогу, і дай мені хвилинку вдягти сукню.

— Ну, слава богу, дівчинко! Ні, тут ніхто не заважатиме тобі вбиратися, коли вже ти вперше за цих десять днів забалакала як доросла ^кінка... Бо й справді, Генрі, мені так хотілося б, синку, щоб моя дочка зреклася своєї неприступної святобливості, поки не настала пора приєднати її до почту владики небесного як іще одну святу Катерину!

— Ох, не жартуйте, батьку! Присягаюся, Катаріна вже має принаймні одного щирого шанувальника, і він ладен служити на втіху їй так віддано, як тільки може служити грішна душа... То я поки що прощаюся з тобою, прекрасна діво,^ закінчив зброяр, підносячи голос.— І хай пошле тобі небо сни такі самі мирні, як твої помисли. Я йду охороняти твій сон, і лихо тому, хто насміє його потривожити!