1 Жак ері я (франц. Jacguerie, від Jacgues Bonhomme, тобто "Жак-простак* — зневажливе прізвисько, дане феодалами французьким селянам) — антифеодальне селянське повстання в північній та північно-східній Франції у 1358 p., жорстоко придушене військами феодалів.
2 Джек Соломинка, Гоб Міллер і пастор Джон Болл — сподвижники Уота Тайлера, вождя могутнього селянського повстання у кінці XIV ст. в Англії.
8 "Південцями" шотландські вельможі зневажливо називають англійців.
боюся,— але я волію бути до нього готовим і не хочу, щоб він застав мене зненацька.
— А чого це мілорд Дуглас стверджує,— озвався граф Марч,— нібито бучу зчиняє простолюд? Я чув, тут згадувалося ім'я сера Патріка Чартеріса, а в його жилах, якщо не помиляюсь, немає простацької крові. Дуглас і сам, коли вже він приймає це діло так близько до серця, міг би, не зашкодивши своїй честі, підняти рукавичку, кинуту сером Патріком.
— * Мілорд Марч мав би говорити про те, в чому розуміється,— відповів Дуглас.—Я не вчиню несправедливо з нащадком Червоного Розбійника, коли скажу, що змагатися з Дугласом для нього надто велика честь. Нащадкові Томаса Рендолфа більш личило б прийняти цей виклик.
— Що ж, хай буде так. Я прийму будь-який виклик, ні в кого не питаючи дозволу! —, промовив граф Марч, стягаючи з руки рукавичку.
— Стривайте, мілорди! — втрутився король.— Не завдавайте нам такої глибокої образи, доводячи свою сварку до виклику на смертельний двобій. Та Коли.вже ви стягли рукавичку, мілорде Марч, подайте дружньо руку благородному графові і обніміться на знак обопільної вашої вірності шотландській короні.
— Ні, владарю мій,— відказав Марч,— ваша величність може наказати мені повернути вам рукавичку, бо вона, як і вся моя зброя, цілком до ваших послуг, поки я ще ношу титул графа шотландсько? корони. Проте Дугласа я можу обняти лише руками, вдягненими в крицю. Прощавайте, владарю. Мій голос у раді нікому не потрібен... Навіть більше, його сприймають так вороже, що зоставатися тут далі для мене, певно, не зовсім безпечно. Нехай господь береже вашу величність від явних ворогів і зрадливих друзів... Я виїжджаю до свого замку Данбара, звідки до вас, гадаю, невдовзі надійдуть новини. Прощавайте і ви, мілорди Олбані й Дуглас. Ви завели велику гру, глядіть же, грайте чесно... Прощавайте, бідолашний нерозважний принце; ви пустуєте, немов молодий олень перед носом у тигра!.. Прощавайте всі... Джордж Данбар бачить зло, але не може йому зарадити. Прощавайте!
Король хотів був щось сказати, але слова завмерли в нього на вустах, коли він зустрів застережливий погляд Олбані. Марч шанобливо звернувся по черзі до кожного з членів королівської ради, ті мовчки вклонились йому — всі, крім Дугласа, який на прощальні слова графа відповів бундючним, зневажливим поглядом,— і вийшов з зали.
— Цей боягуз подався зраджувати нас південцям,— озвався Дуглас.— У графа тільки й гордощів, що ота його приморська фортеця 1, яка не дає англійцям проникнути до Лотіана... Та не тривожтеся, владарю мій, я свого слова додержу... Зрештою, ще не пізно. Скажіть тільки слово, владарю... Скажіть: "Схопи його!"— і не встигне Марч вийти за межі Ерна, як його шлях до зради урветься.
— Ні, мужній графе,— озвався Олбані, якому було вигідно, щоб обидва могутніх лорди ворогували один з одним, але щоб жоден не діставав рішучої переваги,— ви надто поспішаєте зі своєю порадою. Запрошуючи сюди Марча, мій брат-король гарантував йому безпеку, і не можна порушувати слова монарха, не зашкодивши його честі. Одначе, якщо ви, вельможносте, зможете подати достатні докази...
Цієї миті королівську раду перебили гучні сурми.
— Його високість герцог Олбані сьогодні на диво делікатний,— промовив Дуглас.— Та шкода слів... Час прогаяно... Це Марчеві сурми, і, ручаюся вам, як тільки він помине Південну браму, то полетить стрілою. Скоро ми про нього почуємо, і якщо мої здогади слушні, зрадник дістане відсіч, хай навіть його підтримає ціла Англія.'
— Ні, сподіватимемось, що благородний граф так підло не вчинить,— промовив король, вельми задоволений, що в суперечці Марча з Дугласом забулась сварка між Ротсеєм та його тестем.— На вдачу він запальний, але не лихий... Де в чому з ним повелися... Не скажу, що несправедливо, але... не так, як він чекав... І можна зрозуміти окривдженого чоловіка такого благородного походження і великої сили. Та, хвалити бога, ми всі, хто тут лишився, одностайні і, я б сказав, мов одна сім'я. Отож нашій раді тепер не стануть на заваді ніякі незгоди... Отче пріор, прошу вас, візьміть перо — вам, як завжди, доведеться побути на цій раді писарем... А тепер, мілорди, до діла... І насамперед поговоримо про чвари в Гірській Країні...
— ...між кланами Хаттанів і Кугілів,— додав пріор.— Як видно з останніх повідомлень від наших братів у Данкелді, ці чвари ось-ось виллються в ще страшнішу війну, ніж та, що вже триває між синами Беліала, які погрожують винищити одні одних до ноги. Обидві сторони збирають сили, і кожен чоловік, споріднений з племенем бодай у десятому коліні, мусить стати під брат-тах 2 свого клану. Тих, хто не послухається, чекає кара вогнем і мечем. Вогненний хрест блискавкою пролетів у всі кінці й пробудив чужі й невідомі племена аж за далеким Маррі-Фрітом...
1 Тобто замок Данбар (прим. авт.).
8 Враттах (буквально "полотнище") — знамено. У нижньошотландській мові ще збереглося слово "brat", яке тепер, однак, вживається тільки на означення дитячого фартушка чи грубого рушника. Ось до якого низького вживання можуть дійти слова! (Прим. авт.)
Нехай боронить нас бог і святий Домінік! Та якщо ви, ваші вельможності, не дасте раду цьому лиху, воно розповзеться по всіх усюдах і спадкоємні володіння церкви скрізь пограбують оті амалекітяни *, яким побожність так само чужа, як і любов чи співчуття до ближнього... Зглянься над нами, матір божа! Ми чули, що декотрі з них справжні язичники й поклоняються Ма-гаундові і Термагонтові.
— Мілорди й родичі,— промовив Роберт,— тепер ви розумієте, яка це нагальна справа і, може, схочете почути мої міркування, перше ніж висловите поради, які вам підкаже власна мудрість. Признатися щиро, мені не спало на думку нічого кращого, як послати в гори двох королівських уповноважених. Вони заявлять горянам, що кожен, хто не складе зброї, відповість перед законом головою, заборонять проливання крові й так припинять чвари.