— Але ж, отче мій,— промовила Катаріна,— за такі погляди люди називають вас лоллардом і вікліфіанцем1 і кажуть, нібито ви хочете знищити церкви та монастирі й поновити поганську віру. *
— Нехай і так, дочко моя. Я змушений шукати пристанища в горах серед оцих бескидів і рятуватися втечею до темних горян. Але вони добріші за тих, від кого я втікаю, бо їхні злочини породжені темнотою, а не пихою... Але чому ти так тривожно дивишся на північ, дитя моє? Очі в тебе гостріші, ніж у мене... Ти там когось побачила?
1 Лолларди — народні проповідники, учасники анти католицького селянського руху в Англії та інших країнах Західної Європи; вікліфіанці — послідовники англійського релігійного реформатора, попередника Реформації Джона Вікліфа.
б*
163
— Я виглядаю, отче, юного горянина Конахара. Він проведе вас у гори, туди, де його батько дасть вам притулок — хай не дуже зручний, зате надійний. Хлопець мені не раз це обіцяв, коли ми з ним розмовляли про вас і про ваші напучення... Але тепер, коли Конахар серед своїх, він, боюся, швидко забуде про ваші поради.
— Юнак має в душі іскру добра і ласки,— відказав отець Клімент,— хоч люди його роду звичайно надто сліпо додержують своїх диких і жорстэких правил, щоб терпіти обмеження релігії та законів суспільства... Ти ніколи не розповідала мені, дочко, як наперекір усім звичаям міста й гір той юнак поселився у вашому домі.
— Я знаю тільки те,— сказала Катаріна,— що Конахарів батько серед горян дуже значний чоловік. Він попросив мого батька зробити йому послугу й узяїи хлопця на якийсь час до себе. В Конахарового батька з моїм свої справи — вони торгують один з одним. І тільки два дні тому хлопець пішов од нас — кого покликали додому, в гори.
— А чого це моя дочка,— спитав священик,— підтримує такі тісні взаємини з тим юнаком із Гірської Країни і навіть знад, як його сповістити, коли треба допомогти мені? Адже для цього дівчина повинна мати на такого дикуна неабиякий вплив.
Катаріна зашарілася і, затинаючись, відповіла:
— Коли я й маю на Конахара якийсь вплив, то, бог свідок, користаюся ним тільки для того, аби приборкати його норовисту вдачу й навчити хлопця жити не таким диким життям. Це правда, отче, я давно здогадувалась, що вам доведеться рятуватись утечею, і тому домовилась зустрітися з Конахаром на цьому місці, як тільки він одержить від мене звістку й умовний знак. І вчора я послала до нього гінця — одного прудкого хлопчину з їхнього клану. Конахар і раніше посилав його з дорученнями в гори.
— Якщо я добре зрозумів, дочко, цей вродливий юнак був дорогий тобі лиш тому, що ти прагнула наставити його на розум і навчити краще жити?
— Так, отче мій, тільки тому,— відказала Катаріна.— І, може, я хибно вчинила, що допустила в наших взаєминах таку щирість, але думала я лише про його добро. А в наших із ним розмовах я ніколи не заходила далі.
— Тоді я помилився, дочко. Бо віддавна мені почало здаватися, ніби в тобі щось змінилося і ти з тугою озираєшся на світ, якого колись мала намір зректися.
Катаріна похнюпила голову й зашарілася ще дужче, коли промовила :
— Ви самі, отче, бувало, відмовляли мене від думки постригтися в черниці.
— Я й тепер її не схвалюю, дитя моє,— відповів священик.— Шлюб — це благородне таїнство, вказаний небом шлях продовжувати рід людський. І в святому письмі я не вичитав нічого такого, що потверджувало б людський вимисел про вищість безшлюбності. Але я дбаю про твою долю, дитя моє, як батько дбає про долю єдиної своєї дочки, і боюся, щоб ти не віддала руку негідному тебе. Я знаю, твій батько ставиться до твого вибору не так ревно, як я. Йому до вподоби отой гарячий і буйний гуляка, якого звуть Генрі Віндом. Може, він живе й заможно, але ж то звичайний забіяка, ладен проливати людську кров, як воду. Ще й водить компанію з розпусниками та вітрогонами. Хіба такий чоловік — пара Кйтаріні Главер?! А вже ходять чутки, ніби ви скоро поберетеся.
Лице Пертської Красуні з рум'яного зробилося блідим, потім кого знов залила краска, коли дівчина поквапно відказала:
— Я про нього й не думаю. Це правда, останнім часом ми ставимося одне до одного привітно,— адже він товаришує з моїм батьком, а тепер, за народним звичаєм, ще й став моїм Валентином.
— Твоїм Валентином?! — здивувався отець Клімент.— Ти така сором'язлива, розважлива... Як ти можеш легковажити дівочою скромністю й заходити в такі взаємини з отим чоловіком?..
— Отче,— промовила Катаріна невдоволеним тоном, яким досі до картезіанця ще не зверталася,— я не розумію, чому ви так суворо дорікаєте мені за те, що я чиню тільки згідно з народним звичаєм, освяченим традицією і визнаним моїм батьком? Мені прикро, що ви так хибно тлумачите мою поведінку.
— Прости мені, дочко,— лагідно мовив священик,— якщо я тебе скривдив. Але тсй Генрі Гоу, чи Сміт,— безсоромний, розпусний чоловік, і ти не повинна допускати з ним ніякого панібратства й фамільярності, коли не хочеш, аби пішов лихий поголос. Якщо, звісно, ти й справді не маєш наміру скоро виходити за нього заміж.
— Не говоріть більше про це, отче,— сказала Катаріна.— Ви завдаєте мені глибшого болю, ніж хотіли б, і я можу відповісти вам не так, як мені годиться відповідати. Я вже й так, здається, маю досить причин шкодувати, що здалася на той безглуздий звичай. В усякім разі, повірте мені: Генрі Сміт для мене — ніхто й ніщо. І навіть товаришуванню, яке зав'язалося між нами після Валентинового дня, тепер покладено край.
— Я радий чути про це, дочко моя,— відказав картезіанець,— і хочу тепер побалакати з тобою ще про одну справу, яка тривожить мене ще дужче. Ти, звісно, про неї знаєш, хоч я волів би, аби про такі небезпечні речі не доводилось розмовляти навіть серед оцих скель та каміння. Та мовчати я теж більше не можу... Катаріно, адже до тебе залицяється ще один юнак, і належить він до одного з найвельможніших родів Шотландії.
— Я знаю, отче, — відповіла Катаріна стримано.— І хотіла б, щоб цього не було.
— Мені б теж цього хотілося,— мовив священик,— коли б я бачив у своїй дочці лише дитя глупоти, як це буває з більшістю молодих дівчат, наділених згубним даром вроди. Та коли вже твої чари, кажучи мовою цього суєтного світу, полонили серце такого високородного жениха, то я певен: твоя доброчесність і мудрість допоможе тобі полонити й принців розум.