— Але скажи, Семюель, як переконатися, що це та сама річка, яку обстежили північні мандрівники? — запитав мисливець.
— Якщо сприятливий вітер протримається хоча б ще годину, ми отримаємо докази найвірніші, найбільші безперечні і незаперечні, — відповів доктор.
Гори розступалися, як би звільняючи місце численним селам і полям кунжуту та цукрової тростини. Тубільці, мабуть, були дуже збуджені і вороже налаштовані. Очевидно, вони швидше були схильні до гніву, ніж до поклоніння, приймаючи аеронавтів аж ніяк не за богів, а за чужинців. І "Вікторія" мала триматися поза досяжністю мушкетних пострілів.
— А спуститися на землю тут буде важкувато, — промовив шотландець.
— Ну, і невелика біда, — відгукнувся Джо. — Тим гірше для цих дикунів, ми позбавимо їх приємної розмови з нами.
— Однак знизитися все ж необхідно хоч на чверть години, — промовив Фергюсон. — Мені потрібні докази, які підтвердили б мої висновки.
— По-твоєму, це необхідно, Семюель?
— Абсолютно необхідно, і ми спустимося, навіть якщо знадобилося при цьому вдатися до зброї.
— Це-то мені до смаку! — вигукнув Кеннеді, погладжуючи свій карабін.
— Словом, ми спустимося, сер, коли вам буде завгодно, — сказав Джо, починаючи готуватися до бою.
— Іноді доводиться служити науці зі зброєю в руках, — зауважив лікар. — Між іншим, це ж сталося з одним французьким вченим, коли він в горах Іспанії вимірював земний меридіан.
— Будь спокійний, Семюель, і довіряй двом своїм охоронцям, — заявив Дік.
— Спускаємося, сер? — запитав Джо.
— Ще ні. Ми навіть піднімемося, щоб зробити точну зйомку місцевості.
Водень розширився; не минуло й десяти хвилин, як "Вікторія" парила вже на висоті двох тисяч п'ятисот футів над землею. Звідси ясно було видно ціла мережа річок, що впадають у велику річку. Більшість з них текло з заходу, серед пагорбів і родючих полів.
— Ми не більше як в дев'яноста милях від Гондокоро і менш ніж в п'яти милях від пункту, якого дослідники досягли з півночі, — вивірившись по карті, сказав Фергюсон. — Отже, почнемо обережно знижуватися.
Коли "Вікторія" опустилася більш ніж на дві тисячі футів, доктор попередив:
— Тепер, друзі мої, треба бути готовими до всіляких випадковостей.
— Ми готові! — відповіли в один голос Дік і Джо.
— Прекрасно!
"Вікторія" мчала вздовж русла річки в якихось ста футах від нього; в цьому місці річка була не ширше п'ятдесяти сажнів. Тубільці бурхливо метушилися в своїх оселях, на обох його берегах.
На другому градусі Ніл утворив водоспад, де вода скидалась з висоти близько десяти футів. У цій своїй частині він був несудноплавний.
— Ось, напевно, той водоспад, про який згадував Дебоно! — вигукнув доктор.
Річка розширювалася і була всіяна численними острівцями; їх Семюель Фергюсон розглядав з особливою увагою. Здавалося, він шукає якийсь орієнтир, якого йому поки не вдавалося знайти.
Кілька негрів підпливли на човні під саму кулю. Кеннеді привітав їх пострілом з карабіна. Не заподіявши їм шкоди, постріл цей, проте, змусив їх якомога швидше дістатися до берега.
— Щасливої дороги! — прокричав їм Джо. — На їх місці я не ризикнув би повернутися, я б здорово злякався чудовиська, яке реве і гримить.
Але ось доктор Фергюсон схопив підзорну трубу і направив її на острівець посередині річки ...
— Чотири дерева! — закричав він. — Дивіться, он там! Дійсно, на березі острівця росли чотири дерева.
— Це острів Бенга. Так, звичайно, він! — додав лікар.
— Ну, і що з цього? — спитав Дік.
— Так то, що ми з божою допомогою спустимося тут.
— Але там, здається, є люди, містер Семюель, — зауважив Джо.
— Ти правий. Якщо я не помиляюся, он там купка тубільців чоловік в двадцять, — підтвердив Кеннеді.
— Ми швиденько змусимо їх тікати, це не так уже й важко, — відповів Фергюсон.
— Ну, що ж, сказано — зроблено, — відповів Дік. Коли "Вікторія" спускалася до острівця, сонце стояло в зеніті.
Негри, що належать до племені Макадо, стали голосно кричати. Один з них розмахував капелюхом з деревної кори. Кеннеді прицілився в нього і вистрілив, — капелюх розлетівся на шматки.
Це викликало страшне сум'яття. Негри кинулися в річку і вплав перебралися на той берег. Звідти негайно посипалися град куль і хмара стріл. Але "Вікторія", що зачепилась за розколину скелі, була недосяжна. Джо зісковзнув на землю.
— Сходи! — закричав доктор. — Кеннеді, за мною!
— Що ти хочеш робити, Семюель?
— Давай спустимося, Дік, — ти мені потрібен як свідок.
— До твоїх послуг.
— А ти, Джо, сторожі гарненько.
— Будьте спокійні, сер, я за все відповідаю.
— Ну, йдемо ж, Дік, — квапив доктор.
Зійшовши на землю, він повів свого друга до групи скель, що височіли на краю острова. Тут він почав щось шукати серед чагарників і при цьому в кров подряпав собі руки. Раптом він схопив мисливця за плече.
— Дивись! — промовив він.
— Літери! — закричав Кеннеді.
Справді, на скелі дуже ясно вимальовувалися дві літери: А і Д.
— А та Д — це власноручний підпис Андреа Дебоно, дослідника, який найдалі піднявся вгору за течією Нілу, — пояснив доктор.
— Ось це дійсно незаперечно, дорогий мій Семюель!
— Тепер ти, нарешті, переконався?
— Це Ніл. Тепер вже сумніватися неможливо.
Фергюсон ретельно змалював ці дорогоцінні ініціали, точно дотримуючись їх величини і форми, і, глянувши на них в останній раз, сказав:
— А тепер повернемося до нашої "Вікторії".
— І не втрачаючи часу, — додав Кеннеді, — бо, бачиш, скільки тубільців вже збираються плисти сюди.
— Тепер для нас це не має значення. Нехай би вітер ще кілька годин ніс нас на північ, і тоді ми будемо в Гондокоро, де зможемо потиснути руки нашим землякам.
Через десять хвилин "Вікторія" велично здіймалася в повітря. Доктор Фергюсон, в ознаменування досягнутого успіху, розгорнув прапор Англії.
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ
Ніл. — Тремблантська гора. — Спогад про батьківщину. — Розповідь арабів. — Ньяма-ньям. — Змістовні думки Джо. — "Вікторія" лавірує. — Підйоми аеростата. — Мадам Бланшар.
— В якому напрямку ми летимо? — запитав Кеннеді свого друга, бачачи, що той дивиться на компас.
— Ми летимо на північно-північний захід.
— Чорт забирай, це ж не північ!
— Звичайно, ні, Дік. І боюся, що нам важкувато буде дістатися до Гондокоро. Прикро, але не треба забувати, що нам вже вдалося з'єднати воєдино праці дослідників, які рухалися і зі сходу і з півночі. Ні! Скаржитися нам не доводиться.