Потім вони відмовляються від перпендикулярної лінії і роблять гачок на заході у напрямку до Ґата, спілкуючись не без труднощів з туарегами. Після тисячі сцен мародерства, жорстокості, збройного пограбування їх караван прибуває у жовтні у величезний оазис Асбен. Доктор Барт відокремлюється від своїх супутників, здійснює екскурсію до містечка Агадес і знову приєднується до експедиції, яка починається знову 12 грудня. Вона прибуває в провінцію Дамергу; там троє мандрівників розділяються, і Барт вирушає в Кано, де він терпляче займається дослідженнями і платить чималу данину.
Незважаючи на сильну лихоманку, 7 березня він покинув місто, з ним пішов один слуга. Основна мета його подорожі – дослідити озеро Чад, від якого він ще на відстані триста п'ятдесят миль. Потім він прямує на схід і доходить до містечка Цуріколо, у Борну, яке є ядром великої центральної імперії Африки. Там він дізнається про смерть Річардсона, що вбитий втомою і неприємностями. Він прибуває в Куку, столицю Борну, на березі озера. Нарешті, через три тижні, 14 квітня, через дванадцять з половиною місяців після виїзду з Триполі, він дійшов до міста Нгорноу.
29 березня 1851 р. ми знову зустрічаємось з Овервегом, щоб відвідати царство Адамауа, на південь від озера; він досягає містечка Йола, трохи нижче 9 градусів північної широти. Це гранична межа, до якої добрався цей полуденний мандрівник на південь.
Він повертається в серпні в Куку, звідси послідовно курсує у Мандара, Баргімі, Канем і досягає максимальної межі на сході — міста Масена, розташованого на відстані 17 ° 20 ' західної довготи [15].
Після смерті свого останнього супутника, Овервега, доктор Барт 25 листопада 1852 року вирушає на захід, відвідує Сокото, переправляється через Нігер і, нарешті, добирається до Тімбукту, де нудиться протягом довгих восьми місяців, переносячи образи шейха, погане поводження і нестатки. Але настає момент, коли перебування християнина в місті не може бути більше терпимо. Феллахи відкрито загрожують йому, і 17 березня 1854 роки йому доводиться тікати на кордон, де він ховається протягом тридцяти трьох днів, в найповнішій знедолі, Звідси в листопаді йому вдається дістатися спочатку до Кано, а потім в місто Кука. Проживши тут чотири місяці, він відновлює дорогу до Денхема. Тріполі доктор досяг тільки в серпні 1855 року, а 6 вересня того ж року він — єдиний з учасників експедиції — приїжджає в Лондон.
Такі в загальних рисах відважні мандри доктора Барта.
Семюель Фергюсон зазначив особливо ретельно, що Барт зупинився на 4 ° північної широти і 17 ° східної довготи.
Подивимося, що робили в цей час лейтенант Бертон і Спік в Східній Африці.
Різні експедиції, що піднімалися вгору по Нілу, ніколи не могли дістатися до таємничих джерел цієї річки.
За повідомленням Фердинанда Берні, німецького лікаря, експедиція, яка відправилася углиб Африки в 1840 році під егідою Мехмета-Алі, зупинилася в Гондокоро, між четвертою та п'ятою північними паралелями.
У 1855 році Брён-Ролле, савойєць, призначений консулом Сардинії в Східний Судан, замість померлого Ваде, виїхав з Хартума під ім'ям купця Якуба, який торгує камеддю і слоновою кісткою. Він досяг Белень, розташовану за четвертим градусом. Тут він захворів і повернувся в Хартум, де помер в 1857 році.
Ні доктор Пеней, начальник єгипетської медичної служби, який дістався на невеликому пароплаві до місцевості, розташованої на градус нижче Гондокоро, і, повернувшись в Хартум, помер там від виснаження, ні венеціанець Міані, який об'їхав водоспади під Гондокоро і добрався до другої паралелі, ні мальтійський купець Андреа Дебоно, що пройшов трохи далі по Нілу, не могли переступити через цю зачаровану межу. У 1859 році Гійом діючи за дорученням французького уряду відправився в Хартум по Червоному морю і відплив по Нілу з двадцятьма солдатами і екіпажем, який налічував десятка два матросів, але і він не пішов далі Гондокоро; життя його було у великій небезпеці. Експедиція, на чолі якої стояв д'Ескейрак де Лотюр, теж намагалася досягти витоків Нілу.
Але мандрівників зупинила все та ж фатальна межа. Посланці Нерона колись досягли дев'ятого градуси широти; отже, за вісімнадцять століть було виграно якихось п'ять або шість градусів, тобто від трьохсот до трьохсот шістдесяти географічних миль [16].
Деякі з мандрівників намагалися досягти витоків Нілу, взявши за відправний пункт східне узбережжя Африки.
Шотландець Брюс, подорож якого тривала з 1768 до 1772 року, виїхав з абіссінського порту Масауа, перетнув область Тигре, побував на руїнах Аксума, побачив витоки Нілу там, де їх не було, і не домігся жодних серйозних результатів.
У 1844 році доктор Крапф, англійський місіонер, заснував місію в Момбасі, недалеко від Занзібару, і відкрив разом зі священиком Ребманном дві гори на відстані трьохсот миль від берега; це гори Кіліманджаро і Кенія, на які піднялися Хейглін і Торнтон.
У 1845 році француз Майзан висадився один в Багамайо навпроти Занзібару і дістався до Джеламора, де загинув від жорстоких тортур, яким його піддав вождь одного з племен.
У 1859 році в серпні молодий мандрівник Рошер з Гамбурга, приєднавшись до каравану арабських купців, дійшов до озера Ньяса, де був захоплений під час сну і убитий.
Нарешті, в 1857 році лейтенанти Бертон і Спік, два офіцери бенгальської армії, були послані Лондонським географічним товариством шукати Великі Африканські озера. 17 липня вони покинули Занзібар і попрямували прямо на захід.
Після чотирьох місяців нечуваних страждань (багаж їх був розграбований, а носильники перебиті) вони досягли Казеха, збірного пункту купців і караванів. Це була область Місячних гір, і тут вони зібрали дорогоцінний матеріал щодо побуту, управління, релігії, фауни і флори країни. Звідси вони рушили до першого з Великих озер — Танганіка, розташованого між 3 ° і 8 ° південної широти. Добралися вони до нього 14 лютого 1858 року. Тут наші мандрівники ознайомилися з різними племенами (велика частина їх — людожери), що жили по берегах озера.
У зворотний шлях вони пустилися 26 травня і 20 червня були вже знову в Казехе. Тут Бертон захворів і кілька місяців пролежав у ліжку. Спік же скористався цим часом, щоб пройти більше трьохсот миль на північ, до озера Укереве. Досяг він цього озера 3 серпня, але йому вдалося оглянути лише невелику частину його, розташовану на 2 ° 30 ' південної широти.