Джентльмен. Чи смію запитати вас, пане: ви цим заробляєте собі на прожиття у мюзик-холі?
Записувач. Я вже подумував про це. Може, колись і цим займуся.
Дощ перестав, і люди з дальшого краю натовпу один по одному розходяться.
Квіткарка (обурена тим, що всі засимпатизували записувачеві). Ніякий він не джентльмен, ні-ні! бідну дівчину ображає!
Дочка (втративши терпець, ліктями пробивається і штовхає джентльмена, який чемно відходить за колону). Де лихий носить нашого Фредді? Я схоплю пневмовнію, як ще хоч хвилину простою на цьому протязі!
Записувач (сам до себе, квапливо занотовуючи її вимову "пневмонії"). Ерлскорт!
Дочка (люто). Прошу вас тримати при собі свої нахабні зауваження!
Записувач. Невже я вимовив це вголос? Просто вихопилось. Прошу пробачення. А ваша матінка, безперечно, з Епсома.
Мати (виходячи наперед і стаючи поміж дочкою і записувачем). Чудеса та й годі! Я виросла в Тлуст-Леді-парку, що біля Епсома.
Записувач (галасливо тішачись). Ха! Ха! Тлуст-Леді-парк! Достобіса колоритна назва! Але даруйте мені… (До дочки.) Вам потрібне таксі, чи не так?
Дочка. Не смійте чіпати мене!
Мати. Ну, Кларочко, прошу тебе! (Дочка на відповідь сердито знизує плечима й погордо відходить геть.) Ми були б такі вдячні вам, пане, коли б ви знайшли для нас таксі! (Записувач дістає з кишені свистка.) Ой, спасибі вам! (Відходить до дочки.)
Записувач пронизливо свистить.
Саркастичний. Бачите? Так я й знав: він просто перевдягнений поліцай!
Перехожий. То не поліційний свисток — то свисток спортивний.
Квіткарка (все ще поглинута своїми ображеними почуттями). Він не має права зазіхати на мою рипутацію! Мені своя рипутація так само дорога, як і першій-ліпшій леді.
Записувач. Чи ви помітили: вже зо дві хвилини, як дощ припинився?
Перехожий. Таки припинився! Чом би не сказати цього зразу? А то ми витратили стільки часу, слухаючи ваше дурне базікання. (Виходить з-під укриття, прямуючи до Странду.)
Саркастичний. А я вам скажу, де ви виросли. Ваш рідний дім — Анвел. Вертайтесь до свого притулку, де всі такі мудрі, як ви.
Записувач (послужливо). Не Анвел, а Ганвел.
Саркастичний (зумисне кривляючись, щоб показати, як по-різному вони розмовляють). Спсибі, пане-вчителю! Ха, ха! Зставайтеся здоровесенькі! (Торкається рукою свого капелюха з підкреслено глузливою шанобливістю і звільна йде геть.)
Квіткарка. Отак страхати людей! А якби на нього отак?
Мати. От уже й вигоднилось, Кларо! Ходімо, прогуляймося до автобуса! (Підібравши свої спідниці вище кісточок, квапливо йде в напрямку до Странду.)
Дочка. А як же таксі… (Мати її вже не чує.) Ох, яка докука! (Сердито йде слідом за матір’ю.)
Всі вже досі порозходились, окрім записувача, джентльмена та квіткарки, що сидить, даючи лад кошикові й стиха нарікаючи на лиху свою долю.
Квіткарка. Бідна я дівчинонька! Як та м’ята при дорозі: хто не йде, той скубне.
Джентльмен (вертаючись на попереднє своє місце ліворуч від записувача). Чи можна вас запитати: як це у вас виходить?
Записувач. Сама фонетика, більш нічого. Сама наука про вимову. Це мій фах і моє улюблене захоплення. Щасливий той, хто може зробити зі свого хобі прожиток! От ви можете відрізнити за наріччям, хто з Ірландії, а хто — з Йоркширу. А я визначаю місце кожної людини в межах шести миль. У Лондоні — в межах двох миль, іноді — двох вулиць.
Квіткарка. І стида він не має, нелюд, боягуз!
Джентльмен. А що, цього вам стає на прожиток?
Записувач. О так, ще й на добрий прожиток! Наш вік — вік вискочнів. Скоробагатьки починають у Кентиш-тауні з вісьмома десятками фунтів на рік і незабаром опиняються на Парк-Лейн із стома тисячами річного прибутку. Хочуть вони позбутися свого Кентиш-тауна і не можуть: видають себе кожнісіньким словом! Я ж можу навчити їх…
Квіткарка. Сікається до бідної дівчини! не твоє мелеться — не бігай з…
Записувач (вибухає). Особо жіночого роду! негайно припини це огидне скигління або пошукай собі прихистку десь під іншим храмом!
Квіткарка (з несмілим викликом). Я маю таке саме право буть тут, як і ви!
Записувач. Створіння, що видає такі гнітючі й поглинаючі звуки, не має права бути хоч би й де — не має права на життя! Затям: ти — людська істота, наділена душею і божественним даром ясного, виразного слова, а твоя рідна мова — це мова Шекспіра, Мільтона та Біблії, тож не курникай тут, неначе хвора голубиця!
Квіткарка (цілковито приголомшена, втягнувши голову в плечі й спідлоба витріщившись на нього із змішаним почуттям зачудування й протесту). Ах-ах-ах-о-о-о-у!
Записувач (знов вихопивши записника з кишені). Господи! Що за звук! (Записує, тоді випростує руку з розгорнутим записником і читає, точно відтворюючи її голосівки). Ах-ах-ах-о-о-о-у!
Квіткарка (розсмішена його лицедійством, сміється мимоволі). А хай йому!
Записувач. Бачите оцю істоту з її вуличною англійщиною? Таж оця англійщина не дасть їй виповзти з канави, поки її й віку. Так от, пане, за три місяці я провів би цю дівчину як герцогиню на садовий прийом до якого-небудь посла. Міг би навіть улаштувати її покоївкою в якоїсь леді чи продавщицею в крамниці, а для цього потрібно краще розмовляти по-англійському.
Квіткарка. Про що це ви?
Записувач. А про те саме — ти, розчавлена капустино, ти, ганьбо шляхетної архітектури цих колон, ти, втілена кривдо англійської мови: я міг би зробити з тебе царицю Савську. (До джентльмена.) Ви повірите в таке?
Джентльмен. Авжеж, повірю. Я сам вивчаю індійські діалекти і…
Записувач (із жвавим зацікавленням). Справді? А чи знайомі ви з полковником Пікерінгом, автором "Санскритського розмовника"?
Джентльмен. Я ж і є полковник Пікерінг. А ви хто?
Записувач. Генрі Гіггінс, автор "Універсальної абетки" Гіггінса.
Джентльмен (з ентузіазмом). Я ж приїхав з Індії, аби познайомитися з вами!
Гіггінс. А я збирався в Індію, аби з вами познайомитися!
Пікерінг. Де ви мешкаєте?
Гіггінс. Вімпол-стріт, 27А. Приходьте до мене завтра.
Пікерінг. Я зупинився в "Карлтоні". Ходімо зараз зі мною та й погомонімо трохи за вечерею.
Гіггінс. А й справді!
Квіткарка (до Пікерінга, коли той проходить повз неї). Купіть квіточку, ласкавий пане! Мені ж нічим заплатити за квартиру.