Мабуть, поява на майданчику вежі цих славних гостей, які чомусь так хвилюються, нікого не вражає. Що стосується слів, то вони складаються з усіляких "гуд бай", "хау ду ю ду", привітань і всяких формул люб’язності і ввічливості. Можна подумати, що населення Мільярд-Сіті поінформоване про прибуття чотирьох парижан на острів, який з такою передбачливістю показував їм Каліс тус Менб ар...
— Дивіться-но... адже вони потішаються над нами! — говорить Пеншіна.
— Так, так, схоже на те, — відповідає Івернес.
Проходить час, але всі заклики залишаються марними. Наполегливі прохання Фрасколена здобули не більше успіху, ніж багаторазові прокляття Себастьєна Цорна. Настає обідня година, гуляки потроху зникають з парку, вулиці очищаються від дозвільної публіки, що заповнювала їх. Зрештою можна дійти до сказу!
— Так, — каже Івернес, викликаючи в пам’яті романтичні образи, — ми схожі на тих негідних, яких злий дух переніс в священне місце, і тепер засуджені на загибель за споглядання того, на що не повинні були дивитися...
— Ось нас і піддають мукам голодної смерті! — підхоплює Пеншіна.
— У всякому разі, ми загинемо не раніше, ніж вичерпаємо всі засоби для продовження нашого існування! — вигукує Себастьєн Цорн.
— А якщо нам доведеться врешті-решт пожерти один одного, першим номером піде Івернес! — говорить Пеншіна.
— Коли забажаєте! — покірно зітхає перша скрипка, схиляючи голову, щоб прийняти смертельний удар.
У цей момент в глибині вежі лунає якийсь звук. Кабіна ліфта піднімається і зупиняється на рівні майданчика. Припускаючи, що зараз з’явиться Калістус Менбар, бранці готуються влаштувати йому гідний прийом...
Але кабіна порожня.
Гаразд! Почекаємо. Ошукані зуміють розшукати обманщика. Зараз найважливіше спуститися вниз, а саме вірний засіб для цього — зайняти місце в ліфті.
Сказано — зроблено. Тільки-но віолончеліст і його товариші опинилися в кабіні, вона стала опускатися і через кілька секунд доставила їх у перший поверх башти.
— Подумати тільки! — вигукує Пеншіна, тупнувши ногою. — Як природно ми крокуємо по штучному ґрунту!
Хвилина для жартів обрана невдало. Ніхто не відповідає веселунові.
Двері на вулицю відкрита. Всі четверо виходять. Внутрішній двір порожній. Вони перетинають його і йдуть по доріжці скверу.
Назустріч їм попадається кілька перехожих, але вони не звертають на іноземців ніякої уваги. Фрасколен знову волає до розсудливості, і Себастьєн Цорн змушений відмовитися від несвоєчасних виразів гніву і обурення. Вимагати правосуддя треба від влади. Поспішати, однак, немає чого. Треба повернутися в "Ексцельсіор-Готель" і завтра ж пред’явити свої права вільних людей, — таке рішення, прийняте членами квартету.
Вони направляються уздовж Першої авеню. Привертають ці парижани принаймні увагу публіки? І так і ні. На них дивляться, але без особливої настирливості, так, як якщо б вони були з числа туристів, які зрідка відвідують Мільярд-Сіті. Артисти ж у таких незвичайних обставинах почуваються не дуже вправно, — їм здається, що їх розглядають пильніше, ніж це має місце насправді... З іншого боку, немає нічого дивного, якщо їм самим здаються дивними ці плавучі остров’яни, люди, що добровільно розпрощалися із собі подібними, щоб поневірятися по хвилях самого великого океану на земній кулі. Дайте волю уяві, і вам здасться, що це мешканці якоїсь далекої планети. І ось палка фантазія Івернеса вже несе його в якісь уявні світи. Що стосується Пеншіни, то він задовольняється таким зауваженням:
— Чорт забирай, у всіх цих перехожих дуже місіонерський вигляд, і схоже на те, що нижче спини у них є маленький гребний гвинт, як у їхнього острова.
Тим часом голод мучить наших подорожніх все сильніше. Снідали вони давно, і шлунок пред’являє свої звичайні вимоги. Треба якомога швидше дістатися до "Ексцельсіор-Готелю". Завтра вони зроблять всі необхідні кроки для того, щоб повернутися в Сан-Дієго на одному з пароплавів Компанії, і притому їм відшкодують збитки по всій справедливості — за рахунок Калістуса Менбара.
Але от, продовжуючи шлях уздовж Першої авеню, Фрасколен зупиняється перед розкішним будинком, на фронтоні якого виділяється золотими літерами напис "Казино". Направо від чудової арки, що підноситься над головним, входом, крізь дзеркальні, розмальовані арабесками вікна ресторану видніються численні столики, зайняті людьми, що обідають, навколо яких метушаться офіціанти.
— Тут їдять! — Каже друга скрипка і оглядає питальним поглядом своїх зголоднілих товаришів.
На що слідує лаконічна відповідь Пеншіни:
— Увійдемо.
Один за одним входять вони в ресторан. Їх поява не привертає до себе особливої уваги — ресторан часто відвідується іноземцями. Через п’ять хвилин четверо зголоднілих друзів з захопленням накидаються на перші страви відмінного обіду, меню якого підібрав Пеншіна, а він-то в гастрономії знає толк. На щастя, гаманець квартету ґрунтовно набитий грошима, а якщо навіть музиканти спустошать його тут, то збори з концертів в Сан-Дієго знову його наповнять.
Кухня чудова, куди краща, ніж у готелях Нью-Йорка і Сан-Франциско: страви приготовлені на електричних плитах — електрика з однаковим зручністю застосовується і для слабкого і для сильного вогню. Після супу з консервованих устриць, фрикасе з маїсових зерен, свіжої селери, традиційних пиріжків з ревенем слідують надзвичайної свіжості риба, виключної ніжності ромштекс, дичина —ймовірно, з лісів і степів Каліфорнії — і овочі, вирощені на острові методами інтенсивної культивації. Для пиття подані не вода з льодом, за американським звичаєм, а різні сорти пива і вин, які потрапили в льохи Мільярд-Сіті з винниць Бургундії, Бордо і Рейну, і вже напевно — за хорошу ціну.
Обід підбадьорив наших парижан, і це відбивається на їх настрої. Мабуть, вони схильні тепер не так похмуро дивитися на пригоду, що випала їм на долю. Всім відомо, що музиканти вміють пити. Те, що цілком природно для тих оркестрантів, хто, напружуючи дихання, виштовхує хвилі звуків з духових інструментів, менш можна вибачити для граючих на струнних. Але це неважливо! Івернес, Пеншіна, навіть Фрасколен, перебуваючи тут, у місті мільярдерів, починають бачити життя в рожевому і навіть у золотому світлі. Один лише Себастьєн Цорн, встигаючи за товаришами, все ж не може загасити свій гнів виноградними соками Франції.