Ура, ура! Завдання виконано. Чи хватить у них пороху на ще один стріл – лишається питанням. Реферуючи про 50-ліття покійного "ЛНВ", мене вже там не згадано, хоча згадано інших моїх сучасників з багато меншим стажем його співробітництва. Мораль дотримано. Не будемо плакати.
Тому, хай живе "Арка"! Ентузіязм і енергія Юрія Володимировича не вичерпальні, а тому маємо великого розміру, ілюстровану публікацію, коли не конче "спокійного й поважного" типу, то не позбавленого культури, вибору всього найкращого, що ми могли в цих умовах зі себе видушити.
Нарешті ще один зойк: Шерех пробує змусити свою партію (Б) помиритися з МУРом, евентуально з його головою. Він складає (12.1) на руки Вовчука заяву зречення з редакторства журналу, як що до його співробітництва не буде запрошено МУРу, як організації, без якої видання журналу є неможливим. "Про зміст цього листа я нікого, крім голови і правління МУРу, не повідомляв, у Вашій волі розголосити його, або зберегти тим часом у тайні. Це не стосується до Дирекції В-ва, якій я проситиму Вас передати зміст цього листа", – закінчує своє зречення Юрій Володимирович.
І до того його коментар:
"Я думаю, що Ви не праві. Але мені особисто праця в "Арці" зовсім непотрібна. Ви думаєте, очевидно, хоч і не пишете цього, що мене купили. Це не так. Мені далеко краще без "Арки", якщо я брався за неї, то заради МУРу; почуття до того журналу, який я поставив на ноги і який, попри всі свої хиби, був кращий від інших, що в нас виходять. Як що Ви вважаєте, що це непотрібно, – я з "Аркою" пориваю. Нагорі копія листа, який я послав Вовчукові. Я проситиму Вас потім відорвати її й повернути мені"…
Це звучить майже розпачливо. Ні, дорогий Юрію Володимировичу! Я не думаю, що вас "купили", не думаю, що "Арка" непотрібна, йшло про щось інше. І ви це знаєте. А коли те інше – ілюзія, тоді "Арка", що асоціюється з тріюмфами, можливо, найкращий вихід. Переходимо смугу блукань в незнане, тому віра в перемогу необхідний складник нашого післаництва.
А разом з цим, далі працюю над "Ост"-ом, що його вже почали набирати в Реґенсбурзі. Робота йде мляво, гарна весна, перепадають дощі і навіть я вже дістав весняну грипу. Мій організм нервово вичерпаний, мало відпорности, починається реакція… Нічого не цікавить, пишу через силу, уникаю людей і навіть не можу читати.
Але все таки ми були у Реммів, а також нас відвідав Гартманн.
21 травня. Передучора вечором повернувся з подорожі до Бад-Кісінґену, де має осідок централя ІРО. Намагався безуспішно дістати ліцензію на журнал. Навіщо вам літературно-науковий журнал? Вас скоро розвезуть по світі. До того, Німеччина переживає господарську кризу і не хватає паперу навіть на видання звичайної преси.
Взагалі поїздка порожня. Починається клопіт з "Ост"-ом. За домовленням він мав вийти протягом травня, а ось травень кінчається, а там почали його тільки набирати. Видавець мав приїхати до мене для обговорення справи, я чекав, він не приїхав… І через це, я спізнився на побачення в Фюрті з Шерехом, який також чекав даремно і мусів виїхати до Мюнхену, не дочекавшися.
25 травня. Після довшої посухи – порядний дощ. Тільки що повернулися з двох панахид – по Петлюрі й Коновальцеві. Побували в обох наших церквах. Ці панахиди символічні. Кожного року вони нам кажуть: ви не маєте права мати свою державу. Бо ви українці… Бо цього не хочуть москалі. Цікава філософія… І мені здається, що одного разу… Так. Що одного разу… Вони за це будуть тяжко розплачуватись. Бо ті панахиди будуть продовжуватись і продовжуватись… По всій земній кулі.
Минулої суботи (22 травня), концертували у нас бандуристи під проводом Григорія Китастого. Як завжди, заля була переповнена. Ті бандури, у цих таборах, звучать також символічно. Під звуки цих інструментів родилась і жила Україна де тільки вони дзвеніли. У степах древньої Скитії, у лісах Холодного Яру, у майстернях невільників "Ост" Райху і ось тут… Це було і це буде, а тому бандуристи ніколи не пам’ятають, щоб їх концерти були просто концертами… Це було завжди свято. Однаково, як для їх слухачів, так і для них самих. Після концерту до нас зайшли Китастий, Панасенко й Махиня і ми прогостилися ген далеко за північ. Дружба ще з часів Рівного, яка ніколи не обривалася.
26 травня. Відвідали нас Л. Білецький і П. Курінний… Обідали і багато розмовляли. Тема: Україна і Росія. Чи зможемо ми витримати тиск русифікації. Зможемо. Чим більше нас русифікують, тим менше ми русифіковані. Кожне тиснення викликає протитиснення. Два видатні науковці. Білецький – емігрант часів Визвольної війни 1919-20 років, професор і історик української літератури і Курінний – емігрант останньої війни – історик, археолог, етнограф, вчений секретар Всеукраїнського археологічного комітету і директор Лаврського музейного городка в Києві, але їх погляди у цих справах нічим не різняться. Україна стала на шлях боротьби за свою незалежність і, будь-що-будь – її мета буде осягнута… В силу законів розвитку суспільних організмів цивілізації нашої доби. Цього вимагає стиль доби, гідність людини і конкретне, практичне життя. Ідея об’єднати світ під формулою Об’єднаних Націй можлива тільки тоді, коли об’єднані нації вільні нації, а не рабовласники інших, ними поневолених націй. Без вільної України не буде вільного слов’янства, бо це одна з головних складників цього племені.
До певної міри, ці думки висловлені в моєму "Ост"-і. На бажання моїх гостей, я прочитав їм кілька уривків з цього твору.
А завтра збираюся до Авґсбургу і одвезу М. Зерову, який погодився бути редактором "Ост"-у, чергові його розділи від сторінки 347 до 438. Точка. Ні, ще не точка. До неї бракує ще кілька розділів…
Червень
5 червня. Аж сьогодні точка. Вислав Зерову останні розділи "Ост"-а до сторінки 560. І кінець. З цим днем звільняюсь від тиранії цього деспота, що мучив мене три роки. Чи я вдоволений? Свідомість того, що цей машинопис вимагає ще однієї переписки не дає мені спокою. Книга вийде не визрілою, дитина особливих умов, документ доби… Але поту пролито багато… Інколи до отупіння. Виходжу було на подвір’я табору і дивуюся, де я і що я. Довкруги люди – ходять, стоять гуртами, гомонять… То ж то я весь в Україні, над Дніпром, на хуторі Морозів… Зударення уявлення й дійсности.