Але хіба ця проста коротенька думка задовольнить палату?
У бляшаній каструльці, що стоїть біля Ґреньє на столі, гріється електрикою вода. Він підливає її в миску, обережно розсуває ноги й ворушить пальцями.
До кабінету входить секретар з блискуче примазаним волоссям і дівочими губами.
— Прошу вибачити, метре, що смію турбувати. Але випадок винятковий. Вас просить прийняти один суб'єкт, чужинець.
Метр уже робить скляні, злі очі. Секретар поспішає:
— Я знаю: нікого не приймати. Але він так настійно домагається, з таким... нахабством і впертістю, що... Крім того, заявляє, що має вам сказати щось таке, що виправдає турбування вас. І погрожує, що ви будете каятися й лютитися на мене, якщо я не пущу його до вас.
— Якої нації?
— Українець, каже.
— Росіянин, тобто?
— Ні, наполягає, що українець, а не росіянин.
— А яка справа?
— Він мені не хотів сказати.
Ґреньє кривиться, забирає в жменю все широке віяло золотистої бороди. Потім дивиться на свої босі ноги з закоченими холошами й звислими від них білими мотузочками.
— Дайте мені той плед. І накрийте мені ноги. Секретар кидається в куток, хапає картатий плед і накриває ним ноги разом з мискою.
— Тепер впустіть того суб'єкта. Та тільки попередіть, що повинен сидіти не більше двох хвилин.
— Слухаю.
Через чверть хвилини двері розчиняються, і до кабінету вступає "суб'єкт". Він — високий, худорлявий, у зім'ятому жовтому коверкоті, в руці старий, поруділий капелюх. Але ступає він вільно, впевнено, великі сірі очі дивляться ясно, відверто. Він непримушено й просто, як давно знайомому, вклоняється Ґреньє й підходить до стола. Ґреньє стримано вітається й пропонує сісти.
— З ким маю честь балакати?
Суб'єкт неквапливо сідає й охоче наставляє на Ґреньє свої трохи чудні, якісь занадто блискучі очі.
— Моє прізвище Терниченко. Я — українець, емігрант. Ви дуже зайняті, тому дозвольте мені у двох словах викласти вам мою справу. Справа коротка. Франції потрібне золото?
Ну, ясно: авантюрист, альхемік, має новий спосіб із глини виробляти золото. Ґреньє холодно дивиться на суб'єкта.
— Я прошу вас, добродію, не затримувати мене непотрібними питаннями.
— Маєте рацію: питання зовсім зайве. В такому разі я можу запропонувати Франції золото. Коротко і ясно. Розуміється, його треба здобути. Але золото тим і золото, що легко не дається.
— Коротше: ви знайшли спосіб виробляти його з якогось матерія л у?
Пан Терниченко вибачливо посміхається.
— Я — не альхемік, пане депутате. Це золото вже виробив мій рідний край, Україна. Дозвольте викласти вам трошки детальніше справу.
Справа — явно фантастична, але суб'єкт викладає її з такою ясністю в очах, з такою певністю ясновидіння, що Ґреньє потрохи починає з цікавістю слухати. Господи, що зрештою в нашому житті є реальність і що фантастика? І що може бути фантастичніше після тієї фантастики, що з пишної красуні зробила малокровну страдницю?
— Так. Справа досить цікава. Але дозвольте спитати: чого ж ви золото вашої батьківщини віддаєте чужій державі?
Суб'єкт ні трішки не ніяковіє.
— Ви помиляєтеся: ми віддаємо, як я вам сказав уже, тільки тридцять відсотків. Решта лишається в руках нашого акційного товариства, тобто в українців.
— Чекайте. Ви ж іще не маєте в руках тих документів?
— Ні.
— А акційне товариство на шкуру невбитого ведмедя вже маєте?
— Я тільки відповів на ваше запитання, пане депутате. Ґреньє розгладжує бороду, якось підковирюючи її на
кінці пальцями й підгладжуючи з-під споду.
— Добре. Чим же я можу бути корисний у цій справі? Терниченко спокійно виймає з кишені якісь папірці й
тримає їх у руці.
— Корисним ви можете бути з усякого погляду. Насамперед тим, що, завдяки своєму впливові й авторитетові в політичних і фінансових колах, ви зможете організувати акційне товариство, дістати концесії в радянської влади, реалізувати їх, одне слово, здійснити всю справу. Розуміється, ви це зможете зробити тоді, коли ми матимемо безперечні дані в руках і коли ви самі зможете перевірити їх на місці. Але покищо, і щоб легше здобути ці дані, ви можете допомогти нам розшукати цього компаньйона. Вам досить звернутися до префектури, і вся поліція Франції до ваших послуг. Я розумію, ви повинні вважати всю справу за... за досить проблематичну. Але ви нічим не ризикуєте, коли ви нам допоможете знайти того чекіста, а з ним ті дані, що їх нам бракує. Я, звичайно, ні на мить не сумніваюся, що ви розумієте всю конечність найпильнішої таємниці у провадженні цієї справи.
Ґреньє злегка знизує плечима. Чорт його знає, цей тип балакає таким тоном, наче він уже тримає в руках усе те золото, а він, Ґреньє, його службовець.
— Отже, пане депутате, коли ви вважаєте за можливе в інтересах Франції взяти участь у цій справі, наш комітет буде надзвичайно радий. І в цьому випадку я дозволю собі подати вам потрібний матеріял про цього компаньйона нашого чекіста для його розшуків.
І він показує папірці в руці.
Ґреньє задумливо мне в руці бороду й дивиться собі на плед. І тепер виразно видно, які в нього біляві з золотом вії та ніжно-рожева шкура на лиці.
— Гм! Справа, коли б і виявилася реальною, досить складна і... небезпечна з міжнароднього погляду. Але про це, звичайно, рано ще балакати. Щождо допомоги вам розшукати цього злочинця, то це мій обов'язок. Ви дайте мені всі дані, і я зроблю все залежне від мене.
Терниченко, одначе, не квапиться давати дані. Він ясно посміхається, розсунувши широкі губи й показуючи квадратові жовті зуби.
— Бачите, пане депутате, для нас у цій справі, злочинство, як таке, не грає ніякої ролі. І ми не злочинця шукаємо, а людину, в якої є потрібні справі документи. Так що, коли ваша допомога буде, як обов'язок, з метою правосуддя, то це нам може тільки пошкодити. Коли ж ви погодитеся допомогти, як учасник у справі, то такої небезпеки від правосуддя не буде. Ви розумієте мене?
— Гм! Гм!
Ґреньє розуміє. Але дати втягти себе в якусь авантюру, в спільника якихось непевних людей — це річ досить ризикована й небезпечна. З другого ж боку, коли ця оправа виявиться реальною, він ризикує випустити можливість виступити в ролі того героя, що повертає до життя хвору царівну.