— Сісти! — заволав Герера.
— Він слушно каже, — Стелмен спробував урезонити Пакстона. — Навіть якщо дівчина й справді десь там з'явилася, у чому я сумніваюся, то ми все одно будь-чим допомогти їй не зможемо.
— О, допоможіть, допоможіть, воно зараз наздожене мене! — верещав дівочий голос.
— Геть з дороги, — загрозливим басом заявив Пакстон.
— Ти дійсно виходиш? — с недовірою поцікавився Герера.
— Хочеш мені перешкодити?
— Та ні, шквар, — Герера махнув убік виходу.
— Ми не можемо дозволити йому піти! — Стелмен хапав ротом повітря.
— Чому ж? Справа господаря, — безтурботно мовив Герера.
— Не турбуйтеся про мене, — сказав Пакстон. — Я повернуся через п'ятнадцять хвилин — разом з дівчиною!
Він повернувся на каблуках і попрямував до виходу. Герера подався вперед і розрахованим ударом опустив на голову Пакстона поліно, заготоване для багаття. Стелмен підхопив обм'якле тіло.
Вони вклали Пакстона вглиб печери і продовжили пильнування. Бідуюча дама стогнала й благала про допомогу ще годин п'ять. Занадто довго навіть для багатосерійної мелодрами. Це потім змушений був визнати й Пакстон.
Настав похмурий дощовий світанок. Прислуховуючись до плескоту води, Дрог все ще сидів у своєму укритті на відстані ста метрів від печери. От мираші вийшли щільною групою, тримаючи напоготові зброю. Їхні очі уважно обмацували місцевість.
Чому не вдалась спроба з вабиком? Підручник Розвідника стверджував, що це найпевніший засіб привернути самця мирашів. Може, зараз не шлюбний сезон?
Зграя мирашів рухалася в напрямку металевого яйцеподібного снаряду — примітивний просторовий екіпаж, як без зусиль впізнав Дрог. Зроблено, звісно, грубо, але мираші будуть у ньому в безпеці.
Певна річ, він міг парадизувати (зараювати) їх і покінчити з цією справою. Але такий вчинок був би надто негуманним. Древніх елбонайців вирізняли насамперед шляхетність та милосердя, і кожен Юний Розвідник намагався наслідувати їх в цьому. До того ж парадизування не входило в число справді піонерських методів.
Залишалася безграмоція. Це був найстаріший трюк, описаний у книзі, але щоб він вдався, слід було підібратися до мирашів якнайближче. Втім, Дрогові вже нічого було втрачати.
І, на щастя, погодні умови були найсприятливіші.
Все почалося з туманного серпанку, що стелився над землею. Але в міру того як розпливчасте сонце піднімалося над сірим небокраєм, туман піднімався і густів.
Виявивши це, Герера спересердя вилаявся.
— Давайте триматися ближче один до одного! От нещастя ж!
Незабаром вони вже йшли, поклавши ліву руку на плече йдучого попереду. Права рука стискала бластер. Туман навколо був непроникним.
— Герера?
— Так.
— Ти впевнений, що ми йдемо в правильному напрямку?
— Звичайно. Я взяв азимут за компасом ще до того, як туман згустився.
— А якщо компас вийшов з ладу?
— Не смій і думати про це!
Вони продовжували рухатися, обережно намацуючи дорогу між скельними уламками.
— По-моєму, я бачу корабель, — сказав Пакстон.
— Ні, ще рано, — заперечив Герера.
Стелмен, спіткнувшись об камінь, впустив бластер, навпомацки підібрав його й став нишпорити рукою в пошуках плеча Герери. Нарешті він намацав його й рушив далі.
— Здається, ми майже дійшли, — сказав Герера.
— Від душі сподіваюся, — видихнув Пакстон. — З мене вистачить.
— Думаєш, та дівчина чекає тебе на кораблі?
— Не роз'ятрюй душу!
— Добре, — впокорився Герера. — Агов, Стелмен, краще як і раніше тримайся за моє плече. Не варто нам розділятися.
— А хіба ж я не тримаюся? — відгукнувся Стелмен.
— Так, не тримаєшся!
— Тримаюся, тобі кажуть!
— Слухай, здається, мені краще знати, тримається хто-небудь за моє плече чи ні.
— Це твоє плече, Пакстон?
— Ні, — відповів Пакстон.
— Погано, — сказав Стелмен дуже повільно. — Це зовсім погано.
— Чому?
— Тому що я безперечно тримаюся за чиєсь плече.
— Лягай! — закричав Герера. — Негайно лягаєте обоє! Дайте мені можливість стріляти!
Але було вже пізно. У повітрі розлився кисло-солодкий аромат. Стелмен і Пакстон вдихнули його і знепритомніли. Герера сліпо рвонувся вперед, намагаючись затримати подих, спіткнувся, перелетів через камінь, спробував піднятися на ноги і...
І все провалилося в чорність.
Туман раптово станув. На рівнині стояв один лиш Дрог. Він тріумфально посміхався. Витягши оброблювальний ніж з довгим вузьким лезом, він схилився над найближчим мирашем...
Космічний корабель линув до Землі з такою швидкістю, що підпросторовий двигун, здавалось, міг, в свою чергу, полетіти до всіх чортів. Згорбившись над пультом керування Герера нарешті опанував себе й зменшив швидкість. Його обличчя, з якого звичайно не сходила красива рівна засмага, все ще зберігало попелястий відтінок, а пальці тремтіли над пультом.
Зі спального відсіку вийшов Стелмен і втомлено гепнувся в крісло другого пілота.
— Як там Пакстон? — запитав Герера.
— Я накачав його дроном-3, — відповів Стелмен. — З ним все буде гаразд.
— Файний парубок, — зауважив Герера.
— Думаю, це просто шок, — сказав Стелмен. — Коли отямиться, я посаджу його перераховувати алмази. Це, наскільки я розумію, буде для нього краще будь-якої іншої терапії.
Герера посміхнувся, обличчя його стало набувати звичайного кольору.
— Тепер, коли все позаду, мабуть і мені варто зайнятися трохи алмазною бухгалтерією.
Раптово його подовжене обличчя посерйознішало.
— Але все-таки, Стелмен, хто міг нас врятувати? Цього не можу зрозуміти!
Зліт Розвідників вдався на славу. Патруль 22 — "Ширяючий сокіл" — розіграв коротку пантоміму, яка символізувала звільнення Елбонаю. Патруль 31 — "Відважні бізони" вдягся в справжнє піонерське вбрання.
А на чолі патруля 19 — "Атакуючий мираш" — рухався Дрог, тепер вже Розвідник першого класу, відзначений особливим знаком відмінності. Він ніс прапор свого патруля (висока честь для розвідника!), і всі, забачивши Дрога, гучно вітали його.
Адже на ратищі гордо розвівалася міцна, відмінно вичинена, будь з чим незрівнянна шкура дорослого мираша — її блискавки, пряжки, циферблати, ґудзики весело блищали на сонці.