Нужны ли зти фотографии, уже печатавшиеся в журналах и газетах?
Безусловно, нужны.
Некоторые "шляпы", возможно, уже исправились и перестали быть разинями и шляпами, но все прекрасно понимают, что автор борется не с Петром Петровичем или Сергей Сергеичем, а борется он с известным общественньгм явлением, носителем которого были Петры Петровичи и Сергей Сергеичи… Исправились — хорошо! И другим наука будет.
Читаєм книгу Е. Весенина: и смешно, и горько! Хорошо: смех не для смеха! Зто и єсть сатира!
А как не засмеяться, читая, например, такой акт из фельетона "Проделки морфея":
"Сего числа в 3 часа ночи по Сергеевскому переулку д. № 7, кв. 13, упал из окна из своей комнаты со 2го зтажа грн Й. Петр Николаевич. Причина падения, со слов Н., за естественной надобностью. Прнгнул из окна впросонках при сновидении, как будто бы на даче, ще и проживал лето, где окна низкие и часто в шутках прыгали из окна. Упал грн Н. гольш, в одних трусах. Запаха алкогольньгх напитков нами замечено не было, последний нами и был отправлен со "скорой помощью" в больницу".
Не смешивай дачи с городом! Не прьггай из окна!
Хорошая книга!
ВИТРІШКИ
Деякі наші кооператори по деяких наших крамницях, деяких наших сільських (та й не тільки сільських) споживчих товариствах скидаються на того класичного кооператора, що був дуже чемним, дуже ввічливим і обслуговував своїх покупців дуже делікатно.
— У вас є гвіздки? — запитували того кооператора.
— Що, прошу? — дуже ввічливо перепитував кооператор.
— Гвіздків мені треба!
— Яких вам треба гвіздків? — ще чемніше перепитував кооператор.
— Та таких гвіздків, щоб можна було прибити дошку чи там обаполка.
— Значить, вам треба великих гвіздків?
— Ні, не сказав би, щоб дуже великих.
— Так тоді, може, вам потрібні маленькі гвіздки?
— Та ні, й не маленькі…
— Ага, розумію! Вам, значить, треба середніх гвіздків?
— От, от, вроді як середніх!
— Розумію! На жаль, дорогий товаришу, у нас нема ні великих, ні середніх, ні маленьких гвіздків! А от, може, вам вухналю треба?
— Та не завадило б y вухналю!
— Вухналю, на жаль, у нас нема, а ви візьміть пудри! Поголитесь, потім попудритесь, і тоді і не щемить, і не свербить…
От зайдіть ви, приміром, у крамницю в селі Бужанці, або в селі Кам'яний Брід, або в Хиженцях (всі ці села Лисянського району) та й запитайте:
— А чи не можна у вас купити хустку?
— Нема.
— А картуза?
— Нема.
— А лопату?
— Нема!
— А зубну пасту, а заварний чайник, а зубний порошок, а гасову лампу, а радіоантену, а учнівський пенал, а гуталін, а чорнил, а соску для немовляти, а ґноту для лампи?
— Нема, нема і нема!
У Кучківській філії Яблунівського ССТ нема скла і для вікон, і для ламп.
У Боярській крамниці під час перевірки не було цигарок. У селі Вотилівка нема в продажу чаю, оцту.
— Так дайте ж хоч горілки! Вип'ю з горя сто грам!
— Нема!
По багатьох крамницях Лисянського району нема в продажу гасу.
А тим часом на 1 серпня на складах Лисянської райспоживспілки із цього краму, крім голови райспоживспілки тов. Шульги, було скла для вікон 300 ящиків, лампового скла № 7 і № 10—1.900 штук, оцту — 600 пляшок, вина різного — 612 пляшок, цигарок різних більш як 300 тисяч штук, лопат різних 500 штук, зубного порошку 1000 коробок, пасти зубної 40 десятків, чайників заварних 500 штук, гуталіну 5 тисяч коробок, сосок — 800 штук, ґнотів для ламп 4 тисячі і т. д.
Оперативність, як бачите, у Лисянської райспоживспілки точнісінько така сама, як у Омелька з "Мартина Борулі":
— Якби ж чоловік крила мав? А то поки встанеш, поки дійдеш…
…А чого, власне, посміхається голова Маньківської райспоживспілки тов. В.?
В перевірених 18 торговельних підприємствах не було фасованої солі, а в крамниці № 4 Соколівського ССТ взагалі не було ніякої солі…
По багатьох сільських крамницях нема кави, нема чаю, зубного порошку, цигарок, махорки, вина, горілки.
Голова Бабанської райспоживспілки тов. П. махає рукою.
— Та що там говорити: та я й виділеного мені гасу не вибираю, хоч у Бабанській, Доброводській, Вишнепільській, Оксанинській, Сушківській, Легедзинській та по інших крамницях гасу нема! Нема, та й уже!
— А чим же вечорами народ світить?
— Очима! Гарячі в його очі! Особливо в парубків та дівчат! А старі хай спати лягають!
Голова Шполянського радгоспробкоопу тов. С. зрадів:
— А я гадав, що тільки по моїх крамницях нема гасу та солі. А воно я неодинокий, слава тобі господи!
— А чим же ви торгуєте? — запитали ми працівників прилавка по цих крамницях.
— Витрішками!
"Не так, як в Одесі,— подумали ми. — В Одесі, там справа інша".
— Дайте мені склянку води!
— Вам із сиропом чи без сиропа?
— Ні, мені без сиропа!
— А без якого вам сиропа?
Оце обслуга! Це вам не витрішки!
ВОВК ЧИ СОБАКА
Група мисливців с. Октябрського Добропільського району Сталінської області — Дан, Барвинський, Бодрий, Соболь та Калашник — 20 жовтня 1953 року облавою вбили двох вовчиць. Не вовків, а вовчиць. Шкури надіслали у Добропільську контору райзаготживсировини. Завскладом Роберт понюхав вовчі шкури.
— Собаки! — каже.
— Як собаки, коли це вовки, та ще й вовчиці? — запротестували мисливці.
— Собаки! Отакий і в мене колись собака був, — каже Роберт. — Сірий! Гавкав! Ви мене не піддурите: я на собаках собаку з'їв!
Послали шкури в Харків, на базу, — Польова вулиця, № 87.
З Харкова надійшов акт:
— Вовки! Два! Кавказькі!
Та то дідько з ними, що вони кавказькі, а от, чи самці вони, чи самиці, ніяк мисливці цього не доб'ються, а від цього залежить винагорода: за самицю належить більша премія.
Ну що порадити товаришам мисливцям?
Понашому, слід скласти такого акта:
— Я націлився, а вона в цей момент пудрилась!
Може, тоді харківські спеціалісти повірять, що таки справді була вовчиця.
А Роберта треба навчити, як одрізняти вовка від собаки.
Скажіть йому, що собака гавкає і що його звуть Шарик, а вовк виє і звуть його навпаки — Вовчикбратик.
ВСУЄ ЗАКОНИ ПИСАТИ…
У Вільховатці на Харківщині будують школусемилітку за типовим проектом.
Школа мала бути збудована до 25 серпня 1953 року.
10 грудня 1953 року обласна інспекція Державного архітектурнобудівельного контролю відмовилася скликати державну комісію для приймання школи в експлуатацію, бо багато було ще недоробок.