Безсмертний. Здоров, хлопче!
Хведько. Ой...
Безсмертний. Ти чого так дивишся на мене?
Хведько. Я?.. А ви... того, не Марко Безсмертний часом?
Безсмертний. Таки Марко Безсмертний.
Хведько. Але ж вас... убили...
Безсмертний. Убили?
Хведько. А ви хіба й не знаєте?..
Безсмертний (сміється). Трохи, але ти, бачу, більше знаєш...
Хведько (кидається до Безсмертного). Ой дядьку Марко...
Безсмертний. А ти не Хведько часом?
Хведько. Еге ж!..
Безсмертний. Хведю, дитинко... Як ти виріс...
Хведько. У війну теж ростуть люди... і їсти нічого, а ростуть.
Безсмертний. Хведю, а як моя мама, жива-здорова?
Хведько. Живі... Вже вас і не чекають...
Безсмертний (хвилюючись). Виходить, непроханим гостем буду?
Хведько. І не кажіть такого. Тепер непрохана гостя покидає вашу оселю.
Безсмертний. А про мою Тетянку нічого не чути?
Хведько. Десь у Германії, в неволі... Ходімо разом.
Безсмертний. Ходімо. (Костури затремтіли в руках, мало не впав).
Хведько (притримав його). Обережненько. Отак. "Шагом, шагом, шагом, братцы, шагом..."
Марко тихенько підхоплює пісню, і вони обоє наближаються до землянки. Марко зупиняється.
Чого ви?
Безсмертний. Сміливості не вистачає. (Витирає рукою чоло).
Хведько (розчаровано). Отакої! У газетах про вас такого писали, а ви...
Безсмертний. Ну, шагом, шагом, шагом, братцы, шагом...
Розчинилися двері землянки, по східцях підіймається Ганна Безсмертна.
Хведько. Бабо Ганно, ось гляньте, а ким я іду...
Безсмертна. Солдат на ніч проситься?
Безсмертний. Еге ж, і на ніч, і на день...
Безсмертна. Ой! Що це!.. Марку, невже ти... чи тінь твоя?
Безсмертний (тихо). Це я, мамо.
Безсмертна. Марку, дитино... А я ж на тебе похоронну одержала...
Безсмертний. Виходить, помилилася смерть,,,
Безсмертна. Ой Марку, це ж ти! (Падає на груди синові, руками водночас обіймає і притримує його), І рученьки твої, і очі твої, і навіть вуса твої.
Безсмертний. Усе, мамо, моє, тільки милиці чужіу
Безсмертна. А я вже за упокій твоєї душеньки правила, бо лежить твоя похоронна в землянці, як домовина.
Безсмертний. І де вона лежить?
Безсмертна. За образом Георгія Побідоносця. Кум Гервасій казав, щоб я її в конституцію поклала, а я за Георгія... бо і він, і ти душили Гітлера-зміюку. Правду кажу?
Безсмертний (сміючись). І як на це кум подивився?
Безсмертна. Сказав, що маси до чогось ще не доросли.
КАРТИНА ДРУГА
Землянка Ганни Безсмертної. В печі горить вогонь, коло застеленого і заставленого столу сидить Марко Безсмертний, біля нього примостився Хведько. Ганна Безсмертна, похитуючи головою, оглядає стіл.
Безсмертна. Ніби все приготувала: є картопля варена, і печена, і смажена, і так кусками, тільки хліба святого нема. Якби не картопля, сину, давно вищез би мужицький рід.
Безсмертний. Хліба не одержали?
Безсмертна. Хліб, навіть посівний, вивезли на план. А тепер будуть з плану возити на посів. Усе державі, людям і худобі буде робота. (Із-за Георгія Побідоносця дістає похоронну). І що робити, Марку, з оцим нещастям? Стільки воно мого здоров'я, моїх сліз вибрало... (Починав плакати).
Безсмертний. Не треба, мамо, не треба. Повернувся ж! А які у вас тепер очі? При цій електриці (показує на гільзу снаряда) ніяк не розберу.
Безсмертна. Хіба діти до наших очей придивляються? То тільки ми втішаємось очима дітей.
Безсмертний. Та інколи придивляємось. У вас були сині-сині, як рання весняна роса.
Безсмертна. І невже в мене справді були такі очі? А тепер стали сивими — роса війни виполоскала мій синій цвіт, найбільше цей папірець... Одна тільки жінка не повірила в твою похоронну.
Безсмертний. Що ж це за жінка?
Безсмертна. Така чорнявенька, худенька і вродливенька, нівроку їй. Учителює десь. Заглянула цими днями до нас, усе про тебе розпитувала. І молодість твою згадала...
Безсмертний. А як її звати?
Безсмертна. Як?.. От і пам'яті вигубилось, стара я вже, непотрібна... (Дивиться на похоронну). Може, сину, спалимо її?
Безсмертний. А чого ж — хай щезає смерть!
Безсмертна підходить до печі, кидав похоронну в огонь, з острахом дивиться иа нього. На поріг землянки стає Броварник.
гБезсмертна (починав шептати). Іди, смерте, у дебрі, в болота, де люди не ходять, де півні не піють...
Броварник. Чаклуєте?
Безсмертний (радісно). Даниле Васильовичу! Яким вітром?
Броварник. Почув на станції, що ти живий, то й і примчав. Коні милом дорогу встелили. Здоров, Марку!
Чоломкаються.
Безсмертний. Здрастуйте, Соняшнику наш!
Безсмертна. Тю на тебе! Чого це ти чоловіка соняшником взиваєш?
Броварник (засміявся). Колись я, жінко добра, виступав прилюдно і на свою голову з високої трибуни заявив: "Товариші, що таке на даному етапі наш селянин? Це соняшник! Голова його тягнеться до сонця, а коріння в землю. І що йому потрібно для повного цвіту і щастя? Побільше сонця і пом.еише горобців, що наперед прицілились до кожної зернини". Ну, тоді одразу знайшлися горобці на мою голову. Але якось обійшлось, а мене після цього люди прозвали Соняшником... Не вкоротили, Марку,голову?
Безсмертний. Тільки до неї і не добрались.
Броварник. То тепер ми доберемося.
Безсмертна. І що ви говорите?
Броварник. Бо поставимо Марка головою, а тоді всяке почне добиратися до його голови... по своїй знаю... Ну, що тобі, Марку, треба зараз для повного щастя?
Безсмертний. Для повного? А допоможете?
Броварник. Постараюсь.
Безсмертний. Щоб ви дали сіна для наших коней.
Броварник. Проворний який!
Безсмертний. Дасте?
Броварник. Не дам.
Безсмертний. Жалієте?
Броварник. А може, в мене немає?
Безсмертний. Тоді б не просив. Стіжки ж у вас над річкою ще стоять?
Броварник. Уже й побачив?
Безсмертний. Чуже скоріше бачиш і лічиш... Пожалійте наші коні, як не жалієте мене.
Броварник. О... о! Зашкварчав, як сало на вогні... Хочеш бути сватом? Давай руку! (Б'є Марка по руці). Де вже моє не пропадало! Я тобі даю сіна, а ти даєш Безбородькові коліном під сідало і стаєш головою! По руках?
Безсмертний. З костурами?
Броварник. Він ще й задається, ціну собі набиває! Давай слово, коли люди просять.
Безсмертна. Та що ви, чоловіче добрий! Хай він хоч на ніженьки стане...
Броварник. Ми поставимо, ми й звалимо — все в наших руках! (Знову б'є Марка до руці). Домовились! Я привожу сіно на стайню, а ти йдеш на головування! Спасибі, що уважив старому.