Шевченко — як мислигтель, як поет, як громадя-особистість.
В радянський час цей справжній образ поета змінюється на образ сокмрянмка передусім, і в цьому полягає найбільша неправда про Кобзаря. Бо замісто першозначної дійсної характеристики його ставлять другозначну, теж дійсну, але підрядну і залежну від першої.
Шевченко є ісповідник євангельського ідеалу любови між людьми, як братами: і до початку сподіваної боротьби з сокирою, і під час неї, і після неї і над нею всією, раптовою і дочасною, в його заповітах. Цей ідеал любови, згоди, замирення, злагоди становить джерело світла в цілому світогля-довому небі поета: небі християнської віри — з безкінечною могутністю і рятівничою дією Божого провиду.
2. Закон і карні провгсгря
На нашій землі, через царів та інших катів "він-чанних", цей ідеал страшно порушено і, замісто можливого життя в добрі, створено пекло для людей. Шевченко, вірний своєму ідеалові, весь час попереджує і закликає катів людських — схаменутися! відсторонитися від зла, що вони діють. Немає в нього тієї демонічно зломстивої ненависти убивників, що лягла в основу всього вчення комуністів про клясову боротьбу. Навпаки, в нього — ніби відблиск праведного гніву пророків, які кликали до покаяння і відвороту від зла, попереджуючи про кари за впертість в непослухові. "Кобзар" пройнятий духом саме такого гнівного, але нади-ханого любов'ю до всіх, остереження: на відміну від зміїної ненависти в клясововорожостях, яка не знає ні змилування, ні навіть людської мови до намічених противників, тільки вбивства, без вигляду на припинення їх.
Тут дві зовсім, зовсім різні концепції боротьби. Одна, Шевченкова, — принципово проти всякого зла: і в противників, і в себе самого; а друга: з своїм злом і через нього — проти зла свого ворога. Московську сокиру від цієї другої концепції підкидають Шевченкові. Але це не його річ! — вона чужа йому і еороэка. В нього була сокира власна, з України, з "Холодного яру". Зовсім інша. Без демонічного тавра і не отруєна лезом у зміїному яді марксизму.
Ось, Шевченко остерігає своїх противників, говорячи до шляху в "Холодний яр":
Де ж ти дівся, в Яр глибокий
Протоптаний шляху?
Чи ти заріс темним лісом,
Чи то засадили
Нові кати? Щоб до тебе
Люди не ходили
На пораду: що їм діять
З добрими панами,
Людоїдами лихими,
З новими ляхами?
Не сховаєте! над Яром
Залізняк витає
І на Умань позирає, Ґонту виглядає.
А далі — всовіщення і остереження, з надією, що схаменуться і перестануть коїти зло, послухавшися доброго слова, проказаного їм для їхнього ж порятунку: це мова, неуявима в жодному викладі клясоворожих теоретиків.
Не ховайте, не топчіте
Святого закона,
Не зовіте преподобним
Лютого Нерона.
Не славтеся царевою
Святою війною,
Бо ви й самі не знаєте,
Що царики коять.
Шевченко, як мудрець і провідник, відчитує всіх, що засліплені злом. Умовляє їх і велить покинути злочинства, — вернутися до людяного ладу, жити по святому закону, обов'язковому на світі. Картає їх:
Ви — розбійники неситі,
Голодні ворони,
По якому правдивому
Святому закону
І землею, всім даною.
І сердешним людом
Торгуєте?
В доброму порядку пророчої мови надходить остереження:
Стережіться ж, Бо лихо вам буде, Тяжке лихо ... Дуріть дітей І брата сліпого, Дуріть себе, чужих людей Та не дуріть Бога.
Попереджено, що можна хитрими і злими вчинками оманити всіх людей, але то ще не буде перемога, — не треба і празникувати, бо всім володіє Вседержитель, який розлагодить підступи в час сповидного торжества злодіїв з ними.
... В день радості над вами Розпадеться кара. І повіє огонь новий З Холодного Яру.
Всюди з "Кобзаря" гримить пророчий голос всо-віщення для "губителів", голос намови, зверненої до них: схаменутися! і стати людьми; їм дано можливість стати зовсім іншими, ніж були. Скрізь в Шевченка перша мова до них звучить без ненависти і клясоворожости, яка характеризує теоретиків невідворотно замисленого убивства. Зовсім ні! — тут першою мовою є звертання того, хто має жаль до ворогів і має любов на дні серця і тому бажає просвітити їхні замрячені злом душі, щоб порятувати їх. Це є перший зміст, основний і найглибший, в ставленні Шевченка до ворогів. Тільки тоді, коли немає надії на доброхітний відворот злоначина-ющих від їхнього напрямку, вже повинна діяти Божа сила, що спиняє, і про це молиться Шевченко. Він потім ставить перед очі ворогів всю підсудну ваготу їх переступів і погрожує карою, передусім — чорній могутності, яка перегороджувала шлях і руйнувала оспіваний порядок життя; обертала життя в зримість лютого пекла. То "царі з міністра-ми-рабами" і доїжджачими; "псарі з псарятами" і "раби з кокардою": весь понурий збір протистояв "святому законові" і заповіді любови, що несуть "незримії скрижалі".
Зла потужність, на чолі з "безбожним царем", хоч одурить, подужає, замучить всіх, але над нею "крикне кара невсипуща". Вона передвістила ся з височини "огнем, кривавим пламенним мечем", що нагадує двогострі промінні мечі в небесного собору. Палючими вістрями "нарізані на людських душах" злі переступи, і кара близько. Визначена від вищих сил, з таємничої сфери, над всією людською могутністю, якою володіють "самодержці", проголошувані "святими ідолами". Діє кара, мов блискавка, і ніхто з "лукавих чад" не відклониться і не втече. Нікого з них не спасе їх "п'яний цар". Нікому не дасть вона сісти верхи до втечі. Всіх їх настигне. Це — возмездя богоненависній могутності, що втілила в собі нерозкаянний демонізм зла, назавжди ставши проти неба в своїй гордині. Кара в "Кобзарі" дожидає, ніби одна попередня блискавка перед грозами Страшного Суду, і образ її приходить від пророків. Також сам патос передві-щення кари в Шевченка нагадує священний гнів гебрейських ясновидців. Після них мало хто в письменстві народів з такою силою висловив запал справедливого возмездя, як Шевченко. Пройшло століття, а огнедишна гора, відкрившися в "Кобзарі", діє з вірною дужістю досьогодні, грозячи судною катастрофою, відплатою за безумства не-відкаянних злочинів.
Віщування і описи кари, присудженої самодержавству, як новітньому Вавилону, повинні отями-ти всіх, що "похилилися" йому в виконавці під рукою "лакеїв" в золотій оздобі і панів "препоганих". Або схаменутися, або кара і їх викорінять.