— "Три каліки", — відповіла Шарлотта.
— "Три каліки", — підхопив Ной. — Ну, що ж, і назва непогана. А тепер — ходімо! Не відставай від мене ні на крок! — Напутивши отак свою подругу, він штовхнув плечем рипучі двері й разом з нею ввійшов досередини.
У буфетній не було нікого, крім молодого єврея, котрий, спершись обома ліктями на шинквас, читав засмальцьовану газету. Він дуже пильно подивився на Ноя, а Ной так само пильно подивився на нього.
Якби на Ноєві було вбрання з сирітського притулку, єврей ще мав би якісь підстави отак витріщати очі, але оскільки Ной розпрощався з курткою та значком і надяг поверх шкіряних штанів куценьку робітничу блузу, то здавалось, не було ніяких видимих причин, щоб його зовнішність привертала до себе в трактирі таку увагу.
— Це, коли не помиляюсь, трактир "Три каліки"? — спитав Ной.
— Еге ж, він і є, — відповів єврей.
— Ми прибули з провінції. Один добродій, якого ми зустріли по дорозі в Лондон, порадив нам ваш трактир, — сказав Ной і підштовхнув ліктем Шарлотту, чи то звертаючи її увагу на такий дотепний спосіб привернути до себе буфетника, чи то попереджаючи, щоб вона не дивувалася. — Ми хотіли б заночувати у вас.
— Не знаю, чи можна, — сказав Барні, який прислуговував у трактирі, — піду поспитаю.
— А поки ви будете довідуватись, подайте нам, будь ласка, холодного м'яса і пива, — сказав Ной. — Де тут у вас можна сісти?
Барні повів їх у маленьку задню кімнатку і поставив перед ними м'ясо і пиво. Перегодом він повідомив, що їх можуть поселити на ніч, і пішов, даючи милій парочці можливість підживитись.
Кімната, куди завели прибульців, розміщалась на кілька східців нижче від буфетної, в стіні якої, футів за п'ять від підлоги, було невелике віконце, завішане шторкою, отож людина, що добре знала будинок, могла, відхиливши шторку, не тільки спостерігати гостей унизу, а й чути доволі виразно, про що вони розмовляють, — досить тільки прикласти вухо до перегородки. Крізь віконце можна було підглядати цілком непомітно, бо воно було в темному кутку за широким стовпом, що підпирав сволок. Хазяїн трактиру, сховавшись за стовпом, уже хвилин з п'ять не відривав очей від потаємного віконця, а Барні, переказавши гостям його дозвіл на ночівлю, щойно повервувся до буфетної, коли зайшов Фейгін. Він завітав сюди, як звичайно робив вечорами, щоб довідатись про декотрих своїх юних вихованців.
— Ша! — зупинив його Барні. — В кімнаті поруч чужі!
— Чужі? — пошепки перепитав старий.
— Еге ж. І чудна парочка, скажу я вам, — додав Барні. — З провінції, але, якщо не помиляюсь, вам сподобається.
Фейгіна, очевидно, дуже зацікавило це повідомлення. Зіпнувшись на ослінчик, що стояв там-таки, він припав очима до віконця і з того спостережного пункту бачив, як містер Клейпол дудлив пиво з великого кухля і заїдав холодним м'ясом просто з тарелі, вряди-годи вділяючи від щедрот своїх мізерні дози того й того Шарлотті, яка покірно сиділа поруч.
— Ага! — прошепотів Фейгін, обернувшись до Барні. — Цей хлопець мені подобається. Ми ще матимемо з нього користь. Ач, як вимуштрував свою подружку! Ану, ні пари з уст, дорогесенький, послухаємо, про що вони балакають… послухаємо.
Він знову припав очима до віконця і, притуливши вухо до перегородки, став уважно наслухати. Хитрий, жадібний вираз його обличчя був достоту наче в диявола.
— Отже, я маю намір стати джентльменом, — рвучко випроставши ноги, продовжив містер Клейпол розмову, на початок якої Фейгін спізнився. — Годі мені возитися з тими клятими трунами, Шарлотто, хочу жити по-панському, а ти, коли хочеш, будеш справжньою леді.
— Я то хочу, ще й як, любчику, — відповіла Шарлот-та, — та тільки не щодня нам щаститиме чистити каси в крамницях і втікати потім від погоні.
— На біса нам ті каси! — вигукнув містер Клейпол. — І без кас знайдемо що чистити.
— А що саме? — спитала його супутниця.
— Кишені, жіночі ридикюлі, будинки, поштові карети, банки! — вигукнув містер Клейпол, усе дужче розпалюючись від випитого пива.
— Але ти не вмієш усього того робити, любчику, — зауважила Шарлотта.
— Я напитаю тих, хто вміє, і пристану до їхнього гурту, — відказав Ной. — Вони й прилучать нас до якогось діла. Та ти одна варта півсотні жінок; я зроду не бачив такої спритної шельми, якою ти буваєш, звісно, коли я тобі дозволяю.
— О боже! Як приємно мені чути це від тебе! — скрикнула Шарлотта, цілуючи його гидку пику.
— Ну, ну, годі, не в'язни до мене зі своїми пестощами, а то розсерджуся, — мовив Ной і, вивільнившись з її обіймів, прибрав вельми поважного вигляду. — Я хотів би бути ватажком якої-небудь банди, тоді б я тримав своїх людей у залізному кулаці і стежив за ними, так щоб вони й не здогадувались. Отаке діло якраз по мені, аби тільки зиск був добрий. От якби натрапити за молодця такого штибу, я, їй-богу, не пошкодував би тієї двадцятифунтової банкноти, що схована в тебе, тим паче, що ми не знаємо, як спустити її з рук.
Висловивши таке побажання, містер Клейпол глибокодумно зазирнув у кухоль з пивом, побовтав його як слід і, поблажливо глянувши на Шарлотту, хильнув разок, що видимо освіжило його. Він саме розмірковував, чи не хильнути йому ще раз, коли двері раптом відчинились і до кімнати зайшов іще один відвідувач.
То був містер Фейгін. На обличчі його була сама люб'язність. Шанобливо вклонившись, він сів до сусіднього столика й, звернувшись до усміхненого Барні, замовив собі чогось випити.
— Чудовий вечір, сер, але, як на цю пору року, надто холодний, — сказав Фейгін, потираючи руки. — Я бачу, сер, ви здалека йдете.
— А як ви здогадалися? — спитав Ной Клейпол.
— У нас в Лондоні немає стільки пороху, — відповів Фейгін, показуючи на черевики Ноя і його супутниці та на їхні клунки.
— Ну й проноза ж ви, одначе, — здивувався Ной. — Ха! Ха! Ха! Ти тільки послухай, Шарлотто.
— Аякже. В цьому місті, дорогесенький, хоч-не-хоч, а мусиш бути пронозою, — обізвався Фейгін, по-змовницьки стишивши голос майже до шепоту. — Що правда, то правда.
За останнім зауваженням Фейгін постукав себе збоку по носі вказівним пальцем правої руки. Ной спробував повторити жест старого, хоча й не дуже вдало, бо ніс його виявився для цього трохи замалим. Проте Фейгін, здавалось, відгадав у зусиллях Ноя бажання показати свою повну згоду з висловленою думкою, тож він дуже привітно почав частувати Ноя напоєм, який тільки-но приніс Барні.