Начальник станції гучно засміявся.
— Ні, сер, доктор Бічер — чистісінький англієць. Але в нього мешкає якийсь джентльмен, пацієнт, — отой, кажуть, іноземець; він такий сухорлявий, що йому б не зашкодило трохи доброї беркширської яловичини.
Начальник станції ще не скінчив говорити, як ми всі були вже на дорозі до будинку. Вона привела до невисокого пагорба, на вершку якого стояла велика приземкувата, вибілена вапном будівля; з вікон і дверей пашів вогонь, а в садку три пожежні машини марно силкувалися загасити полум’я.
— Це тут! — схвильовано вигукнув Гезерлі. — Ось кам’яниста доріжка, он трояндові кущі, де я лежав. Оце друге вікно — те саме, з якого я вистрибнув.
— Що ж, — мовив Холмс, — урешті-решт ви помстилися їм. Звичайно ж, вогонь від вашої лампи, коли її розчавило пресом, перекинувся на дерев’яну стіну, а ті люди, захопившись гонитвою, нічого не помітили. Погляньте-но, чи нема в цьому натовпі ваших учорашніх приятелів, хоча здається мені, що вони вже за добру сотню миль звідси.
Холмсові побоювання справдилися, бо з того дня ми не чули жодного слова ані про жінку-красуню, ані про лиховісного німця, ані про похмурого англійця. Щоправда, того ранку один селянин бачив віз з кількома людьми, навантажений якимись громіздкими скринями. Віз їхав у бік Рединґа, але потім сліди втікачів загубились, і навіть Холмсова проникливість не могла тут нічого вдіяти.
Пожежників дуже здивував той химерний пристрій, який вони знайшли в будинку, а ще більше — те, що на третьому поверсі на підвіконні лежав відрубаний людський палець. Надвечір їхні зусилля все-таки дали своє: полум’я згасло, але дах уже завалився, й весь будинок перетворився на суцільну руїну; від машини, огляд якої так дорого коштував нашому бідолашному знайомцеві, збереглися хіба що пом’яті циліндри й залізні труби. Поряд у коморі знайшли великий запас нікелю й цини, але жодної монети там не було — їх, напевно, вивезли в отих громіздких скринях, про які тут уже йшлося.
Як наш інженер-гідравлік опинився там, де він прийшов до тями, гадаю, й досі було б таємницею, якби не м’яка глина, що розповіла нам вельми просту історію. Його перенесли двоє, причому в одного сліди були надто маленькі, а в іншого — надто великі. Виходило, що мовчазний англієць, боязливіший за свого товариша, а може, менш жорстокий від нього, допоміг жінці порятувати непритомного від небезпеки.
— Так, — мовив понуро наш інженер, коли ми сідали в потяг, щоб повернутися до Лондона, — це для мене добра наука! Я втратив пальця й п’ятдесят ґіней, а що дістав?
— Досвід, — відказав, сміючись, Холмс. — Він може стати вам у пригоді. Вам треба лише перекласти його на слова, щоб на все життя здобути славу чудового оповідача.
Шляхетний холостяк[81]
Весілля лорда Сент-Саймона, з дивним його закінченням, давно вже перестало цікавити ті світські кола, до яких належить невдаха наречений. Пригоду цю заслонили свіжіші скандали, а їхні ще пікантніші подробиці зовсім відвернули увагу салонних балакунів від драми чотирирічної давнини. Але, як на мене, ці події повністю досі невідомі широкій публіці. Адже цю справу було розкрито головним чином завдяки Шерлоку Холмсу; отож мої спогади про нього були б неповними без короткого нарису про цей дивовижний випадок.
Якось удень, за кілька тижнів до мого весілля, коли ми з Холмсом іще ділили кімнати на Бейкер-стрит, він повернувся додому з пообідньої прогулянки й побачив, що на столі на нього чекає лист. Я ж цілий день просидів удома, бо погода несподівано погіршилася — задощило, знявся сильний осінній вітер, і застрягла в нозі куля, яку я привіз на пам’ять про афганський похід, нагадала про себе тупим болем. Зручно вмостившися в одному кріслі й поклавши ноги на інше, я заходився гортати газети, але врешті, переситившись новинами, кинув усю цю купу паперу геть і почав розглядати конверт на столі. Побачивши на ньому величезний герб і монограму, я став ліниво міркувати про те, що ж то за шляхетна особа листується з моїм другом.
— Якесь великосвітське послання, — зауважив я, коли прийшов Холмс. — А вранці ви одержали, якщо я не помиляюся, листи від торговця рибою й від митника.
— Так, моє листування приваблює саме різноманіттям, — відповів він, усміхнувшись, — і чим скромніший автор, тим цікавіший лист. А це, напевно, одне з тих світських запрошень, що або навівають на вас нудьгу, або змушують говорити неправду.
Він зламав печатку й переглянув лист.
— Ба ні, тут може бути дещо цікавіше.
— То це не запрошення?
— Ні, це суто діловий лист.
— Від шляхетного клієнта?
— Від одного з найшляхетніших в Англії.
— Вітаю вас, любий друже.
— Даю вам слово честі, Ватсоне, що світське становище мого клієнта важить для мене набагато менше за цікавість до його справи. А ця нова справа якраз може виявитись цікавою. Ви досить уважно читали останнім часом газети, хіба не так?
— Як бачите, — понуро відповів я, показуючи на купу газет у кутку. — Просто знічев’я.
— Це якраз до речі, бо ви тоді зможете повідомити мене про всі подробиці. Я не читаю нічого, опріч кримінальної хроніки та ще оголошень про розшук. Там завжди трапляються повчальні речі. Але якщо ви стежили за новинами, то, напевно, читали про лорда Сент-Саймона та його весілля?
— Авжеж, із превеликим зацікавленням.
— Чудово. Ось у мене в руці лист від лорда Сент-Саймона. Зараз я прочитаю його вам, а ви ще раз перегляньте ці газети й розкажіть мені все, що стосується цієї справи. От що він пише:
"Дорогий містере Шерлоку Холмсе! Лорд Беквотер сказав мені, що я цілком можу довіритися вашому чуттю і вмінню зберігати таємниці. Через те я вирішив звернутися до вас, щоб порадитися з приводу вельми сумної події, яка сталася під час мого весілля. Містер Лестрейд із Скотленд-Ярду вже працює над цією справою, але він запевнив мене, що нічого не матиме проти співробітництва з вами й навіть гадає, що воно могло б стати в пригоді. Я буду у вас сьогодні о четвертій годині дня й сподіваюся, що ви, з огляду на виняткову вагу моєї справи, відкладете всі інші зустрічі, призначені на цю годину.
Щиро ваш Роберт Сент-Саймон".
Лист надіслано з садиби у Ґровнері й написано гусячим пером, причому шляхетний лорд мав нещастя забруднити чорнилом зовнішній бік свого правого мізинця, — зауважив Холмс, згортаючи послання.