Одне слово, святкували весілля Джеймса Плейфера, службовця фірми "Вінсент Плейфер і К°", що в Глазго, та міс Дженні Хеліберт, уродженки Бостона.
Шлюбна церемонія відбулася з великою помпою. Кожен знав історію "Дельфіна", і всі вважали, що відданість молодого капітана дістала цілком заслужену винагороду. Сам він сказав, що йому заплачено не по заслугах.
Увечері був пишний бенкет у дядька Вінсента. Простолюдові, що з'юрмився на Гордон-стріт, роздали безліч шилінгів. На тому пам'ятному святі Крокстон, хоч і тримався в пристойних межах, виявив, проте, чудеса ненажерливості.
Всі були щасливі з цього весілля — одні своїм власним щастям, інші щастям молодят, а таке, погодьтеся, не завжди можна спостерігати під час подібних церемоній.
Увечері, коли гості вже розійшлися, Джеймс Плейфер підійшов до дядька й розцілував його в обидві щоки.
— Ну то як, дядьку Вінсенте? — спитав він.
— Що як, племіннику Джеймсе?
— Чи задоволені ви з того, який чудовий вантаж доставив я на борту "Дельфіна"? — мовив капітан Плейфер, показуючи на свою відважну молоду дружину.
— Ще б пак не задоволений! — відповів чесний купець.— Адже я здобув за свою бавовну триста шістдесят п'ять відсотків зиску!