— Там сидять кращі знавці Росії, сер, я смію вас запевнити,— сказав Кеннон.— Все, щб* я виховав кращого силою ненависті до комунізму. Весь цвіт департаменту. Найпершорядніші дезінформатори.
— Дезінформатори. Треба дезінформувати й обманювати, але не треба обманюватися,— сказав Лауелл з саркастичною гіркотою.— Ми обманювали світ чотири п'ятирічки. Поки там побудували індустрію. А тепер ми будемо знову молоти язиком, а вони побудують комунізм. Це така сама правда, як правда, що вони розбили до нашого вторгнення того німецького йолопа, якому ми довірили долю Європи!..
Ф о г т. Дозвольте викладати далі, сер? Лауелл. Не треба. Ви написали дурну книгу. Ф о г т. Сер, я це саме...
Лауелл. Все. Ми перевидамо її, тому що вона має в собі одну цінність — в ній є страх. Це зараз те, що потрібне. Дайте їй назву — "Шлях до порятунку". Тільки
додайте розділ про рабську примусову працю в СРСР у гнівно-патетичному стилі. Ми зробимо з неї бестселлер 48-го року. (До всіх). Вкажіть цьому... як його... так!.. Примусова праця в СРСР — головний пункт пропаганди. Нічого не шкодувати! Від Скотта вимагати з Москви найгостріших матеріалів.
Кеннон. Скотт скаржиться: в СРСР майже неможливо працювати. Не можна проникнути нікуди.
Л а у е л л. Нехай вигадує. Нехай залучить письменників, якщо бракує фантазії в бюро інформації... Радянським лідерам потрібне збільшення людства, нам цього не треба! Нам потрібне зменшення людства. (Знищувальний рух руки над територією СРСР). Те, що продемонстрував сьогодні містер Форрестол, не годиться. Ми не можемо чекати десять років. Через десять років вони нам влаштують такий демпінг, од якого ми всі здуріємо. Вони завалять своїм хлібом усю свою півкулю... І це ще не найстрашніше... Де міністр Форрестол?
Кеннон. Містер Форрестол!
Д р е й п е р. Містер Форрестол! Де# містер Форрестол?
Заглянувши в другий кабінет, вони побачили дивну картину: Форрестол стояв посеред кімнати в дивовижно напруженій позі, розставивши руки й балансуючи з глобусом на голові. Обличчя його обливалося потом. То було божевілля. Коли його покликали, його ударив шок. Куля впала, і міністр війни з криком: "Летять! Летять! Комуністи летять!" — вискочив у вікно тридцять восьмого поверху.
Було видно його політ, поки не впав він у потік автомобілів.
Звучання польоту — катастрофічне.
Літак летить над Атлантикою.
— Новий Світ!..— з гіркою ненавистю й прикрістю дивиться Дуглас Стід на "ділових" людей.— Колумбія! Атомний вік... Але чому світ став ворогувати з нами? Хто це посіяв? Чия це проклята робота?.. їм страшно. Я плюю на ваш страх!
— Ви п'яні... Сядьте!
— Нехай він сяде. Він здурів! Він забув, де перебуває!
— Ідіть під три чорти! Трясуча сволоцюга! Я точно знаю наші координати: де ми й хто ми. Ось Земля! Ось літак над нею! Середина XX століття! Швидкість 450!.. Що ж несе ця швидкість над світом? — Дуглас стоїть посеред літака.— Які почуття? Щастя, радість, солідарність? Які ідеї? Будь ласка, відповідайте!
— Я ідеями не займаюся. Чого ви на мене дивитесь? Нехай він сяде! — сказав Брукс.— Дайте мені таблетку!
— Тривогу й страх! — сказав Стід.— Анно!
— Сядьте, Дуглас, не треба,— сказала Анна із слізьми на очах.
— Слухайте, припиніть! ^Іайте йому в пику!
— Слухайте! Ідіть під три чорти! Ей! Ей! Покличте!..
— Кого?
— Я не хочу летіти в вашій смердючій компанії! — Стід швидко пішов до кабіни пілота. Стукає в двері кабіни.
—" Ей! Не пускайте його! Він занапастить літак!
— Пустіть мене!
— Е-е! — пцохрипів Брукс.— Телеграфуйте Нью-Йорк!.. Х-х... Х-х!..— Він здихав од польоту, обводячи ошалілим звірячим поглядом літак, який він ненавидів.— Це не американець. Він дістав освіту в Москві!.. Ой! Що ви робите?!
— Я викидаю вас геть.
— Що? Ой! Ви здуріли!
— Чоловіки й жінки Америки! — Стід підняв Брукса за комір.— Хто за те, щоб цього замінника людини викинути геть?!
Після короткої боротьби Брукс виривається і тікає в кабіну пілотів, звідки, будучи ту ж мить викинутий з міцним потиличником, падає дуже вдало в крісло, уникнувши удару пляшкою в обличчя, внаслідок пляшка з дзенькотом розбилася об стінку біля самих дверей кабіни.
— Там бійка,, чорт би їх забрав,— каже пілотові помічник.
— Розбороніть, або підемо на посадку.
— Б'ються. Може, дати їм гучну музику?! Гучна музика.
— Припиніть музику! Сядьте!
— Летимо над Атлантикою!
— Припиніть музику! Я хочу тиші!.. Що ви робите? Тиша. Коротка пауза.
Радіодиктор. Смерть військового міністра Фор-рестола! (Всі схоплюються чи пробують схопитися). Сьогодні в нуль-нуль в пароксизмі страху перед загрозою комунізму покінчив життя самогубством, вискочивши з вікна тридцять восьмого поверху...
— Припиніть. Не хочу слухати! Ми в повітрі! — Брукс кинувся до вікна. І, уявивши себе, мабуть, на місці Форрестола, нараз одхитнувся. — Перемініть хвилю!
Нова хвиля. Диктор:
— "П'ять великих полум'яних книг за один долар! "Великі гангстери", "Десять найжахливіших злочинів усіх часів" — за один долар!"
— Вимкніть! Перемініть хвилю!
— "З криком: "Рятуйтеся"... "Летять комуністи, летять",— міністр кинувся у вікно...".
— Перемініть хвилю! Закрийте!
— Перемініть хвилю.
Почувся заспокійливий голос Мері Купер, який одразу впізнала Анна Бедфорд і гірко усміхнулася:
— "Сьогодні Місяць входить у сузір'я Лева. Воно приносить поворот інтересів незабаром після півдня, створює нерозуміння в деяких інстанціях, розпалює суперечки й викликає часом інциденти. Остерігайтесь того, що ви говорите й думаєте, інакше ви зайдете занадто далеко...".
— Ви зрозуміли що-небудь? — спитав Анну Уїнчелл.
— Ні.
— Наближаємось до Америки. Зараз я ввімкну музику, і будемо мовчати.
Таким чином, у Нью-Йорку літак приземлявся під музику. Половина пасажирів лежала лежма, розбита тривалим перельотом, і ледве дихала.
Не встигла Анна після виходу з літака попрощатися з Хауордом, як четверо поліцейських уже схопили його й Дугласа Стіда за руки й, брутально потягши до поліцейської машини, впхнули їх в темну кабіну. Почувся рев сирени й мотоциклістів.
— Коли Росія починає війну?
— Чи є в росіян атомна бомба?
— Що таке "і багато іншого"? Що під цим треба розуміти?