— Ми до ваших послуг, містере Холмсе,— мовив старий Каннінгхем.— Усе, що запропонуєте ви або інспектор, буде неодмінно зроблено.
— Насамперед,— сказав Холмс,— я хотів би, щоб ви самі від себе визначили винагороду, бо поки офіційні особи домовляться про суму, мине якийсь час, а в такому ділі що швидше, то краще. Я тут накидав коротеньке зобов'язання і, якщо ви згодні, підпишіть його, будь ласка. На мою думку, п'ятдесяти фунтів цілком досить.
— Я охоче дав би п'ятсот,— мовив мировий суддя, беручи простягнуті Холмсом аркуш паперу й олівець.— О, тут не зовсім правильно,— додав він, пробігши очима документ.
— Я трохи квапився, коли писав.
— Бачите, ви починаєте: "Беручи до уваги, що у вівторок за чверть до першої години ночі було вчинено спробу..." і так далі. А насправді це трапилось за чверть до дванадцятої.
Мене дуже засмутила ця помилка, бо я розумів, як боляче повинен сприймати Холмс подібні похибки. Точність у всьому, що стосувалося фактів, була його характерною рисою, але недавня недуга виснажила його, і одного цього випадку було досить, щоб показати мені. що він ще далеко не той, що був колись. У першу мить Холмс явно розгубився, інспектор підвів брови, а Елік Каннінгхем зареготав. Старий джентльмен, проте, виправив помилку і повернув папір Холмсу.
— Віддайте це чимшвидше в газету надрукувати,— сказав він.— Я впевнений, що ідея у вас чудова.
Холмс дбайливо сховав папір у свій записник.
— А тепер,— мовив він,— було б справді добре всім нам разом пройтися по будинку й переконатись, що цей оригінальний нічний злодій таки нічого кінець кінцем з собою не прихопив.
Перш ніж увійти в будинок, Холмс уважно оглянув зламані двері. Не викликало сумніву, що в щілину було застромлено стамеску або міцний ніж і таким чином відсунуто заскочку замка. В тому місці на дереві залишились сліди.
— Отже, ви не берете двері на засув? — спитав він.
— Ми в цьому ніколи не бачили необхідності.
— Ви маєте собаку?
— Так, але він сидить на ланцюгу з другого боку будинку.
— Коли лягають спати слуги?
— Близько десятої.
— Як я розумію, Вільям також був у ліжку о цій годині?
— Так.
— Диво-дивне, що саме минулої ночі йому треба було не спати. А тепер, містере Каннінгхеме, я буду вам дуже вдячний, якщо ви проведете нас по будинку.
З вимощеного кам'яними плитами коридору, по обидва боки якого розташувались кухні, просто на другий поверх вели дерев'яні сходи. Вони виходили на площадку навпроти других, ошатніших сходів з холу. На цю площадку виходила вітальня й кілька спальних кімнат, серед них спальні містера Каннінгхема та його сина. Холмс ішов повільно, пильно вивчаючи архітектуру будинку. З усього його вигляду було видно, що він іде по гарячому сліду, а проте я анінайменшою мірою не міг уявити, в якому напрямку ведуть Холмса його розрахунки.
— Шановний сер,— дещо нетерпляче мовив містер Каннінгхем, звертаючись до Холмса,— запевняю вас, у цьому немає ніякої потреби. Оце біля сходів моя кімната, а за нею синова. Подумайте самі, чи можливо, щоб злодій піднявся нагору й не потурбував нас?
— Вам слід би було походити навколо будинку й пошукати свіжих слідів,— з досить недоброзичливою усмішкою проказав його син.
— І все ж я змушений просити вас потерпіти мене ще трохи. Мені б хотілося, наприклад, подивитись, як далеко видно з вікон ваших спалень. Це, як я розумію, спальня вашого сина,— Холмс розчинив двері,— а там, гадаю, кімната для одягання, де він курив, коли зчинилась тривога. Куди виходить її вікно?
Холмс перейшов спальню, відчинив двері кімнати для одягання й обвів її поглядом.
— Сподіваюсь, тепер ви задоволені? — роздратовано спитав містер Каннінгхем.
— Дякую вам. Здається, я побачив усе, що хотів.
— Тоді, якщо це справді необхідно, ми можемо зайти до моєї кімнати.
— Якщо це не надто для вас обтяжливо. Мировий суддя знизав плечима й повів нас у свою спальню, просто умебльовану й нічим не примітну кімнату. Поки всі йшли до вікна, Холмс трохи затримався, і ми з ним опинились позаду групи. У ногах ліжка притулився квадратний столик, на якому стояв таріль з апельсинами й графин з водою. Проходячи мимо, Холмс, на моє невимовне здивування, нахилився й просто переді мною навмисно все це перекинув. Скло розлетілося на тисячу скалок, а фрукти розкотились по всіх кутках.
— Ну й накоїли ви лиха, Вотсоне,— незворушно мовив він.— Ви тільки подивіться, на що ви перетворили килим.
Я розгублено нахилився й заходився підбирати апельсини, здогадуючись, що з якоїсь причини мій друг хоче, щоб я взяв провину на себе. Інші приєднались до мене й знову поставили столик на його місце.
— Оце так-так! — вигукнув інспектор.— Куди ж він подівся?
Холмс зник.
— Перечекайте тут хвилинку,— проказав молодий Елік Каннінгхем.— Як на мене, ваш приятель з'їхав з глузду. Батьку, ходімо зі мною, подивимось, куди він справді подівся?
Вони вибігли з кімнати, залишивши інспектора, полковника й мене здивовано витріщатись один на одного.
— Слово честі, я ладен погодитися з містером Елі-ком,— мовив полісмен.— Можливо, це наслідок хвороби, але мені здається, що...
Договорити йому не дав раптовий крик: "Рятуйте! Рятуйте! Вбивають!" Похоловши, я впізнав голос свого друга. А наступної миті, не тямлячи себе, рвонувся з кімнати на сходову площадку. Крики, що перейшли в хрипкі нерозбірливі вигуки, долинали з кімнати, куди ми заходили спочатку. Обидва Каннінгхеми схилились над Шерлоком Холмсом, який лежав на підлозі молодий обома руками стискав йому горло, а старий, здавалось, викручував йому руку. Ми троє миттю кинулись на них, відірвали від Холмса, і він, страшенно блідий і, очевидно, вкрай знесилений, хитаючись, звівся на ноги.
— Заарештуйте цих людей,— мовив він, задихаючись.
— На якій йідставі?
— Вони звинувачуються у вбивстві свого кучера Вільяма Кервена!
Інспектор спантеличено втупився в нього.
— Слухайте, містере Холмсе,— нарешті спромігся він,— ви, я певен, не думаєте, зрозуміло, що треба справді...
— То годі-бо, голубе,— різко відказав Холмс,— ви тільки подивіться на їхні обличчя!
Ніколи, присягаюсь, я не бачив на людських обличчях красномовнішого визнання вини. Старший був приголомшений і наче аж заціпенів, глибокі, важкі зморшки на лобі й біля носа промовляли про похмуру безнадію. Його син, навпаки, скинув з себе недавню недбалу безтурботність і жвавість, а лють небезпечного дикого звіра, що засвітилась в його очах, спотворила риси його гарного лиця. Інспектор нічого не відповів, але, ступивши до дверей, засюрчав у сюрчок. На виклик з'явилось двоє констеблів.