Імовірно, Кадик і мав саме цей стадіон на думці, бо тепер Ґудзій остаточно пересвідчився: скільки ока, скрізь юрмляться люди, підлітки з повними відрами й баняками сновигають на всі боки, пропонуючи воду і юшку приїжджим, які, видно, довго були в дорозі і нарешті перепочивали, сушачи біля невеликих ватр онучі (у таборі за приписом не дозволялося розводити вогню), а в фанерних будках, освітлених із середини каганцями (не інакше, як знову погоріли стопки) пишногруді касирки продають квитки.
Ще, може, якби отець не вгледів при касі Ґенкової Зінки, яка здалека показала пальцем, що вона тримає для нього безплатний квиток, мовляв, Ґенко вже зайняв місце серед глядачів, а це він залишив для отця, Ґудзій не попхався б слідом за людьми, і нічого не сталося б. Але коли він побачив, що Зінка, вистромившися до половини з будки, через голови уболівальників, вишикованих подвійною чергою (серед уболівальників Ґудзій зауважив і Миколу Кам'яницького, і Петра Козуба, які ніколи не цікавилися спортом), наполегливо кличе до себе, вимахуючи квитком, а тут ще з м'ячем, притисненим до грудей, прочвалав уперед Юхим, і на його плечах мелькнув знак команди, у складі якої Ґудзій студентом здобував не одну перемогу (скільки його намовляли записатися до професійних гравців!) отець не витримав: заки він збагнув, що чинить, його силоміць потягло в напрямі Зінчиної руки, яка, вагаючися, зробила щі якийсь, ніби попереджувальний знак, що його Ґудзій у поспіху ні зрозумів, і тоді її будка згасла: напевне Зінка все випродала й пішла геть, однак ентузіясти з черги естафетою передали Ґудзієві квиток і отець, не оглядаючися, і собі заходився протискуватися до головно брами..
Тільки в поспіху, приєднавшися до найближчого гурту, Ґудзій непомітно опинився не біля входу на стадіон, а в закутку на кшталт вобанівського фортифікаційного валу, біля високого муру з навісом і нішами, густо заставленими рундуками, де, замість перекупок стояли професор Кава, Сціпіон Удівець, Терещенко з юродивим Гевриком і Стецьком Ступалкою, Цуркалевський, математик Роговський (що просто на стіні шматком цегли роз'яснював нову теорему добра, фізичну основу всесвіту, свій, як він висловлювався, ще не популяризований винахід, виписуючи довжелезні рівняння, подібні до риб'ячих кістяків), а трохи далі, теж зверху на рундуку, як Роговський, розташувався гурт приїжджих кобзарів із Пилипенком, кульгавим Петром і Ониськом, і кожний читав перед численною публікою твори, свої й чужі (Ґудзієве вухо із загального хору зовсім чітко вирізнило цибатий голос Цуркалевського, що по-гімназійному скандував Парменіда), кожний виголошував промови, провадив філософічні диспути чи пописувався концертом, і серед слухачів особливо ревні любителі (може, вони належали до розпорядників) час від часу витягали дощечки й робили на них крейдяні позначки або, коли їх щось особливо захоплювало, підклеювали до позначок пташку із свіжопережованого хліба.
Чи не про ці виступи й згадував Кадик? — вирішив отець, пошкодувавши, що він не досить уважно слухав, що з ним справді рідко траплялося, — і тому сьогодні в таборі повно незнайомих облич? бож це олімпіяда не самих м'язів, за якими з тріюмфом поховали решту чоловіка, а й олімпіяда шляхетности, відваги, світла й добра, що їх треба кожної миті оприсутнювати, аби людина лишилася людиною.
— Хочете виступити? — перервав Ґудзієві роздуми парубок у подертому піджаку, з просторої кишені якого визирало каштанове цуценя, накрите замурзаним гусячим крилом.
— Я пошукаю для вас вільний рундук. Тимчасово я тут за розпорядника.
— Дякую. Не турбуйтеся. Нехай іншим разом. Я — на футбольний матч! — зніяковіло признався отець, і, якби його думки не надто заполонив Юхим (щоправда, Юхима з м'ячем одразу ж накрило видиво колісниць у супроводі довгих молодиків із гусячими крилами, які посіяли за собою урвище, вкрите опеньками, серед яких стояв Кадик і сплескував руками, кажучи, мовляв, він у сітях, що їх випадково залишив безголовий Юхим, пробігши з м'ячем на стадіон, звідки доносився рев, оповіщаючи про початок змагань), той клубок, який від слів парубка ворохнувся в Ґудзієві, напевно оформився б у здогад: парубок має для нього вістку, а що ця вістка належить до трохи делікатніших, ніж звичайно, матерій, а Ґудзій весь на стадіоні, то парубок лише чухає за вухом гусячим крилом і мовчить, коли отець, глянувши на нього, але вже не бачачи його, без зупинки обминає рундуки, тюпцює до першої брами, де тим часом розсоталася черга, проходить загороду, біля якої відсутній контролер, майже з підскоком наближається до проходу між риштованнями, на яких доверху східцями покладені дошки для сидіння, і прихиляється до землі від болю, бо йому щосили заломлюють назад руки, аж хрустить у суглобах.
— Я не зайцем, у мене є квиток! — спробував вивільнитися Ґудзій, дивуючися з надмірної ретельности таборових розпорядників, тільки, замість знайомих хлопців із поліції, на нього вишкірилися два конопаті Ваньки в гімнастьорках на випуск і, шарпонувши отця, хоч він з дива не пручався, підвели до столу, обсадженого репатріяційною комісією (усі наче близнюки, усі в орденах, в усіх голови виростають просто з плечей без шиї, імовірно, тільки таких і добирали в репатріяційну комісію), що не інакше, як наскоком, обдуривши таборову адміністрацію, вдерлися на стадіон, заки Ґудзій спокійнісінько пригощався в Кадика, бож із таборян ніхто про неї не знав і повідомити про це було ніяк! оскільки обидва Ваньки тримали Ґудзія, як у лещатах, навіть ще й тоді, як відрапортували, зіщулившися перед товстим куцоногим енкаведешником, обвішаним до пояса орденами, з-під яких час від часу, особливо коли він набирав у легені повітря, крізь мундир проступали завбільшки з куряче яйце блідно-рожеві присмоктки восьминога, пускаючи зеленкуватий слиз, що смужками понасихав на паперах і на бильцях крісла, на якому енкаведешник дрімав:
— Самостійник, шаман, п'яниця!
— Зрадник батьківщини, — підсумував енкаведешник, розплющивши більмоподібну плівку, що, замість повік, затуляла чоловічки (вона ніби не розплющилася, а луснула посередині ока).