Ловчий
Ось він! Насилу ми знайшли у лісі!
Князь
Чого ви тут?
Ловчий
Княгиня нас послала.
Боїться, бач, за тебе все.
Князь
Нестерпна
її турботливість! Чи я дитина,
Щоб ні на крок від няньки не відходить?
(Іде. Русалки з'являються над водою)
Русалки
Що ж, сестриці? Полем чистим
Не помчати б нам усім?
Плеском, реготом і свистом
Не злякати б коней їм?
Пізно. Гай уже темніє,
Піють півні на селі,
Дно глибоке студеніє,
Місяць зник у чорній млі.
Одна
Почекаєм ще, сестрице.
Друга
Ні, пора, пора, пора,
Дожидає нас цариця,
Грізна, старша нам сестра,
(Зникають)
ДНІПРОВЕ ДНО
Терем русалок.
(Русалки прядуть біля своєї цариці)
Старша русалка
Лишайте пряжу, сестри. Сонце сіло.
Стовпом блищить над нами місяць. Годі, —
Пливіть зо дна під небом погулять.
Та не чіпайте ви людей сьогодні,
Ні пішого не смійте лоскотати,
Ані рибалкам невід обтяжать
Травою й мулом, — ні дитину в воду
Заманювать розмовами про рибок.
(Входить русалочка)
Ти де була?
Дочка
На землю я ходила
До дідуся. Все просить він мене
Із, дна ріки зібрать йому ті гроші,
Що їх колись він в воду повкидав
До нас на дно. Я довго їх шукала,
А що таке ті гроші, я не знаю —
І все ж таки, я винесла йому
У жменьці черепашок самоцвітних.
Він був їм радий.
Русалка
Божевільний скнара!
Послухай, доню. Знай, на тебе я
Надіюся. На берег наш сьогодні
Мужчина прийде. Дочекайсь його,
Піди йому назустріч. Нам близький він,
Він батько твій.
Дочка
Той, що лишив тебе
І з жінкою чужою одружився?
Русалка
Так, він; до нього ніжно приголубся,
Скажи йому, що знаєш, доню, ти,
Хто батько твій; і розкажи, дитино,
Про мене також. Як спитає він,
Чи я його забула, то скажи,
Що й досі пам'ятаю і люблю
І жду до себе. Зрозуміла ти?
Дочка
О, зрозуміла.
Русалка
Йди ж.
(Одна)
Від того дня,
Як кинулась без пам'яті я в воду
Шаленим і оганьбленим дівчатком
І в глибині Дніпра опам'яталась
Русалкою могутньою, — минуло
Сім довгих років... І щоденно я
Про помсту мрію у душі плекаю...
Та нині час, гадаю, мій настав.
БЕРЕГ
Князь
До берегів сумних цих мимохіть
Мене таємна сила притягає.
Тут все мені нагадує минуле
І днів моєї юності-весни
Любиму, хоч гірку сердечну повість.
Отут колись любов мене стрічала,
Кипуча, вільна, молода любов;
Я щастя мав, безумець!., і я міг
Так легко сам відмовитись від щастя!
Печальні мрії й спогади мої
Вчорашня зустріч знову воскресила.
Нещасний батько! Він жахливий став!
Сьогодні, може, знов його зустріну,
І він погодиться залишить ліс
І буде з нами жити...
(Русалочка виходить на берег)
Що я бачу?
Де ти взялась, дитино чарівна?
…………………………………