5 8. В ОЧІКУВАННІ НОВИХ ФАРВАТЕРІВ
Ось і прощальне купання в Бузі. Завадчучка й Аська роблять останні кадри на воді.
— Зажди, стану так, щоб загар було видно, а цього жиру ні! — кокетливо прикриває Аська свої придумані целюліти.
— Клацаю, як є, а там собі відфотошопишся! — відмахується Ірка.
— Мені треба не тільки фотошопитись, а и просто топитись: ідей купальник геть зносився, щоб їхати з мамою в Турцію, доведеться заново скуплятись! — кокетувала й дотепничала Аська.
— Ой, не флудь, цей купчик ще чіткий, іще не одну Анталію витримає! — кривилась Завадчучка. — Це мій уже в повній відключці, не знаю, як у ньому в Єгипті показуватись!
— Спамиш, твій теж ще нічого! Десь там і Кулаківський зараз — підтвердить!
Софійка зовсім не заздрила, що дівчат чекає продовження літа на заморських курортах: її з Ростиком уже заждались у Лоловинчику бабуся з дідусем, і Софійка охоче пробуде там хоч і до першого вересня! А що? Сашко в Матвіївці, вона — в Половинчику!
Перестрибуючи з каменя на камінь, поволі рушила мілиною вдовж берега. Чия то розумна фраза про те, що треба вкладати гроші у спогади? Вона вдячна своїм татові й мамі, що зробили їй цю кримсько-емігейську поїздку, вдячна камінчикові, вдячна цій красі, яка ще довго-довго буде снитись і зігрівати серце і душу...
— Ух, насилу дождав, щоб ти відійшла подалі від тих блондинок! — із прибережного верболозу до Софійки виступив... Туз Козирний!
— Я знов десь поділа твою лебідку? — зайняла оборону.
— Поговорити треба...
— Мені — не треба!
— Зажди, не тікай, я...
— Це ти стій, де стоїш! І ні кроку ближче!
— Добре-добре, як скажеш! — Андрій зупинився у воді біля куща. — Лиш послухай мене!.. Я хотів... Лебідка ні при чому... Коротше, вибач! За те, що накричав тоді, як ті гамадрили на Жандармі застрягли...
Просто переживав... А та Вікука ще й спасика приперла: тебе в ньому в момент би знесло...
— Я, здається, це вже десь чула. Приправлене добірними матюками. Щось іще?
— Ні, ти не розумієш! Так само я колись мало не втопився, коли рибалив, узутий у височенні рибальські гумові чоботи, знаєш такі? Так-от, як у них набралось води, то я мало не втопився на метровій глибині!
Бо вони тягли донизу!..
— Рибальські чоботи. Це вже цікавіша розмова! — свердлила його іронічним поглядом.
— Так би й жилет, повір!.. І вся та пригода... Але ти повелась, як справжня русалка! І дурню я варзякав, коли на тебе дерся. Респект тобі, повний респект!
— Що ж, за це навіть дякую! Проте, звичайно, без твоєї допомоги у мене нічогісінько не вийшло б! Вияснили, тепер можна й до автобуса!
— Ні, стривай! — ніяк не міг висловити чогось важливішого. — А те, що ти вчора казала обом тим рудим, це правда?
— Толянові й Колянові? А що я казала?
— Ну, що в тебе... є хлопець? Хто він? Може, то... я?
— А, ти про це! — здивувалась, що, виявляється, цей ходячий локатор усе чув. — Тебе це точно не стосується. Як мовив один мій знайомий: розслабся!
— Я так і знав!.. Ти просто гнала... Та й які в мене можуть бути конкуренти? Але я не про це... За те, що тоді, на кар’єрі, вибач...
— Ти тоді одним махом передушив усіх метеликів! — аж сама усміхнулась від свого дотепу.
— Що?
— Та нічого, це я так собі! — відвернулась.
— А, ну... Тобто, я зрозумів... Згоден... Це в мене перший раз такий прокол... Досі в мене з цим ділом
усе гладко йшло... Ті блонди на все були готові, я й звик, пробач!
-Блонди — це Іра й Аська? — насторожилась.
— Не, не Ірка, лиш Аська й та, як її...
— Лі-і-і-зка ?!
— Типу того. Та не кіпішуй ти, в котроїсь із них я вже був навіть не перший.
Софійці одібрало мову.
— А ти знаєш, що в Лізки зараз проблеми? — оговталась.
— Мені до її проблем немає жодного діла! По-перше, наша інтрижка була вже давно, а по-друге, після мене завжди все чисто, я за безпечний секс!
Господи, що він верзе! Софійка закрила обличчя руками. "На козаку нема знаку" — чи ж не про таке свідчить бабусина Лінина приказка?
— Аз тобою трохи той... поспішив. Думав, просто виламуєшся. Ти не така, як вони... А я, дурень!.. Я виправлюсь. Обіцяю рук не розпускати, поки ти сама не захочеш... Словом, пропоную поновити наші стосунки.
— Я-а-а-акі стосу-у-у-унки? — він справді дурень, ще й такий самовпевнений, що нічого не бачить, не розуміє!
— Давай уже сьогодні ввечері... Або ні: коли сама схочеш: зустрінемось і кудись підемо, о’кей?
Він ще сміє щось пропонувати?! І тут її погляд помітив на прибережному камені мох-лишайник, це нагадало розмову Ліди Василівни з медсестрою про те, чи приживуться сукуленти в домашніх умовах.
— Знаєш, мій прапрадід був садівником, — відгорнула з лиця волосся й виклично глянула просто в його сірі безсоромні очі. — І пан змусив його посадити у своїй оранжереї банани. Дід попереджав, що банани в нас не родитимуть, а пан: "Хочу, і край!" Як садівник
їх не плекав, як не поливав, як не підживлював, скільки хазяйських грошей у грунт, у тепло не вбухав — жоден банан так і не вродив. Здається, один зацвів, і то швидко обсипався. Пан таки переконався, що в наших кліматичних умовах це теплолюбне диво не достигає. Так от, вважай, що я — рослина, яка ніколи не приживеться в твоїх кліматичних умовах! Ніколи, чуєш?
Андрій відвів очі й опустив голову (зрозумів, таки ж не дурень). Понуро мовчав.
Софійка ж гордовито рушила до берега (нарешті з’явилась нагода красиво завершити всю цю маячню).
— Почекай, не йди! — обсипавши бризками, прискочив до неї Туз і, мало не збивши з ніг (ото був би номер!), ухопив за руку, наче то була остання соломинка для потопаючого. — Я все не те кажу, не так! Я повинен перед тобою на коліна впасти, повинен признатись, що насправді все серйозно...
— Ти нічого мені не повинен. Падай на коліна перед тими, кому ти винен.
— До чого тут інші? Я —тебе! Я тебе, типу, й до цього любив, а тепер, коли ти... Я тебе люблю, не тікай!
— Любиш чи типу любиш? — била його ж словами.
— Не чіпляйся до слів, ти ж сама бачиш! Чесно, ти дала мені конкретний урок на все життя, клянусь! — його погляд зараз на диво покірний, аж нецікаво.
— Ти теж дав мені гарний урок, спасибі! — І де в неї береться сила так сміливо, так весело витримувати його погляд? — На цих взаємних подяках пропоную і розійтись! — вона таки простягнула свою і потисла його руку. — По-моєму, гарний фінал, хіба ні?