Сама ж діловито витягла з сумочки букетик сухого полину.
— А це тобі!
— Наїцо?
— Про всяк випадок! Оберіг! Якби хтось запитав тебе, наприклад: "Полин чи петрушка?", що б ти відповів?
— Гм... Петрушка смачніша... — невпевнено розтирав зашпори Сашко.
— В жодному разі! Бо тоді вона крикне: "Ти моя душка1." 1 зведе зі світу!
--Хто — вона?
— Вона, тобто... Людина якась! Недобра людина. Отже, полин чи петрушка?
— Значить, полин!
— Правильно! В такому разі нечисть вигукне: "Сам ізгинь! " — і щезне!
— Вчать у ваших гімназіях усяких штучок!.. І що, з цим полином тепер завжди зможу до тебе додзвонитись? — запитав жартома.
— Оцього, на жаль, не обіцяю!..
Вони ще довго вешталися старими алеями, милувались гротиками й ставочками і розмовляли, розмовляли, розмовляли про всякі дурниці. Холод минувся, вітер стих, з небосхилу заусміхалися перші зорі. Було затишно й добре, і Софійці навіть здавалося, що всякі там русалки, пиріжки з білокрилівськими узорами, чари під місяцем, вужі в підвалах — усього-на-всього непорозуміння, всього-на-всього кепський сон.
3 5. Шоу БОСОНОГИХ
У понеділок (після неділі всі чисті — пороззуваються!) почати акцію мала Ірка — щоб Росяниця нічого лихого не запідозрила.
Вичекали, поки в роздягалку підтягнуться всі дівчата їхнього класу (і Роська, звісно). Доки більшість пар зимових чобітків, у тім числі й Росьчині, перекочували під лавки.
— Дівки, як мій свіженький педикюрчик? — Завадчучка демонстративно стягнула з себе модну шкарпетку з орнаментом нафарбованих дівочих уст і виставила на загальний огляд свою ніжку.
— Вау! — запищав уражений хор: справді, таких віртуозних малюнків, наче інеєві розводи на шибці, ніхто не сподівався навіть від Ірчиних нігтів. — Ти фарбуєш нігті на ногах і взимку?
Взагалі-то, це мала питати Софійка, але вийшло навіть краще, по-справжньому!
— Дівки, ще скажіть, що вас це дивує! — праведно обурювалась Ірка. — Хіба не повинні ми бути гарні в будь-яку пору? Хіба не чули, що в людині все має бути прекрасне: і лице, й одежа, і нігті?
Останній вислів Софійка спеціально для цього дня виписала з якоїсь маминої книжки, хоч, здається, Ірка трохи й наплутала.
— Вау!..
А що, дівки, облом кожній зараз показати пазурі? Іра сіла на лавку, простягла обидві босі
ноги й театрально замахала ними в повітрі. — Чи у декого все на зиму й шерстю пообростало?
— Манія величі! Думаєш, твої ратиці справді найкращі? — Софійка від хвилювання, може, надто поспішно, але стягла шкарпетки й сіла поруч Ірки, простягнувши ноги, що також було частиною плану. — Чи вважаєш, ніби в мене замість ніг — суцільна ахіллесова п’ята?
— Не Дженіфер Лопес, але санстанцію пройде! — удавано зневажливо кинула Завадчучка й закричала: — Оголошується конкурс "Міс педикюр"! Виставка босих ніжок! Хто ще готовий представити на огляд свої зимові кігтики?
Ще кілька дівчат несміливо познімали шкарпетки й приєдналися до виставки.
— Дівки, а ви? — гукала вже не тільки Ірка, а й усі ті, хто роззувся.
Зголосилось іще декілька. Комусь довелося знімати й панчішки. Низка ступнів різного калібру вигойдувалась уздовж роздягалки.
— Ну що, Ірко, переконалась, що й у нас не жаб’ячі лапки? — видавила з себе заплановане Софійка.
Осторонь залишалося четверо. Серед них і Росава.
— Ні, звичайно, якщо хто стидається!.. Хто, може, мився останній раз літом у ставку, тих не
силуєм! — Ця Ірчина фраза, як і планувалося, викликала на імпровізований подіум решту однокласниць.
Усе йшло як по маслу!
— Гля, дівки, то ви даремно ховаєтесь! — додавала азарту Ірка. — Вас усіх хоч сьогодні в модельний бізнес!
Не роззулась тільки Підліснячка.
— Росю, а ти? Рось, ти чого? — вимогливо закликали і її.
— Я... У мене... — Новенька явно розгубилася.
— Дівки, не чіпайте її! — в Ірчиному нарочитому захисті, як і годилось, чемність мішалася з глузуванням. — Значить, не може! Значить, є причини!
Хтось щиро погодився, хтось гмикнув, хтось хіхікнув. Софійка з Іркою непомітно переморгнулися. Мети досягнуто: першу зневагу до ідеальної красуні посіяно!
Росяниця трохи навіть зацьковано поглядала то на двері, то на ручного годинника. І дочекалась-таки порятунку: задзвонив дзвоник, і вчительський свисток покликав до спортзалу шикуватись на фізкультуру.
36. Затишшя
Цей вечір — такий гарний, спокійний. Чорнобілка сховалась за канапою від свого полум’яного фаната Ростика і мирно вилизує шубку. О, киця за зиму підросла, шерстка її розпушилась, і тепер ніхто й не подумає обізвати кішечку потворою!
Мама лагідно пригортає донечку, тато весело мугикає пісеньок. І все це перекриває щасливий Ростиків сміх. Найкраща, найсимпатичніша, найталановитіша дитина світу! Здавалось, іще недавно Софійка не могла діждатись, поки проводитиме з ним перші уроки, а незчулась — ось-ось йому рік, ще й майже водночас заходив і забалакав!
Малий завзято тупцяв кімнатами, і кожен, крім Чорнобілки звісно, весело намагався його вхопити. Від Софійки — до мами, від мами — до тата, від тата — до тітоньки... Так-так, сьогодні навіть Сніжана з Сергієм згадали, що мають у Вишнополі, крім Росави, ще й родичів! Навідались-таки!
Звісно, тітонька переповідала свої медичні відкриття і подвиги, але Софійка вже ладна витерпіти й це, аби лиш чути її срібний сміх у своїй квартирі. Ну, хіба що ненависне ім’я, раз по раз вимовлене Сніжаною, трохи ріже слух.
— Уявляєте, Рося каже, що з розвитком цивілізації людство забуло свої колишні уміння! — Тітоньчині очі горіли натхненням. — Людина занедбала можливості свого організму, а ці можливості велетенські! Зараз учить мене концентрувати енергію. Так я навіть спілкуюся з нашим Сергійком: кладу на живіт і викликаю малого на розмову. А він мені постукує рученятком!
— О, так-так! — замилувано підтверджує Пустельник.
— А якщо, наприклад, свою долоню дуже виразно уявити залізною, її навіть сокира не візьме! Уявити ступні чавунними — і можна ходити по вогні й битому склі. Ще енергію можна переймати й передавати. Виявляється, її можна черпати як від сонця, так і від місяця! Одна — щоб підсилити якусь дію, друга — щоб послабити!
"І когось причарувати!" — подумки продовжила Софійка.