А дівчиною у вінку з водяних лілей похвалиться рідним!
Тато сказав, що Софійчин портрет вартий щонайкращої рамочки. Мама заявила, що автор картини вартий щонайвищих похвал. Пустельник визнав, що в Павлика справжній талант. Сніжана додала, що він заслуговує навіть стати їхнім зятем. Бо, мовляв, по собі знає, що кращого чоловіка, ніж художник, знайти неможливо. Ростик бурчав щось незрозуміле, а Чорнобілка байдуже прочалапкала по малюнку в куточок дивана й закуняла.
53. Осінні вивихи
На прибиранні шкільного подвір’я Діда Василівна доручила виносити сміття Вадимові й Со-фійці.
Вони тримались удвох з протилежного кінця рядна, наповненого золотим осіннім листям. Легко ступали по заметеній алеї до залитих сонцем сміттєвих контейнерів. Софійчин крок був дрібнішим, вона прискорювала його, аби йти в ногу з Кулаківським. Десь позаду гомоніли однокласники, дурнувато верещала Ірка. Десь позаду, закусивши губу, старанно орудував граблями Дмитрик. Десь позаду... Яка різниця, що там зараз позаду?!.
Попереду — павутиння бабиного літа й сонячна алея до смітника. Як хочеться, щоб ця мить ніколи не закінчувалась!.. Ой, як же зупинити цю неповторну мить?
Тут згадала Казимирову теорію про сповільнення часу і несподівано почала:
...надумав кленовий листок линвоходцем прославитися павутинку бабиного літа натягнув між гілками
зібралося усе листя на цирк дивуватися
а листок ступив крок другий
світ зелений захитався...
Вадим спочатку витріщив очі, потім прискалив око, притишив ходу.
— Вірші? Ну, ти й приколістка! — сказав, одкидаючи набік свого рудуватого чуба.
Приколістка? Софійка аж зашпортнулась.
— Та, це... Мама колись мені Ігоря Калинця вголос читала... Вона ж учителька, така в неї робота...
— Прикинь, щоб це моя маманя таке забацала!.. Кранти були б! Обреготались би всі!..
Софійка опустила обличчя: зараз її щоки запалають, як ота брудна купа з листям!.. Яка ганьба! Треба ж було лізти зі своїми поезіями!.. Зупинила хвилину!..
— Чуй, а хіба це вірш, коли в ньому немає цих... отих прибамбасів... ну, як їх... тих штучок, що у віршах? — раптом посерйознішав хлопець.
— Рим? — перепитала здивовано.
— Ну да, їх самих!
— Але ж дивись: молитви теж неримовані! — відповіла так само серйозно. — Проте ніхто ж не сумнівається в їхній цінності?..
— Ти гля-а-а, точняк! — похитав сяйливим чубом. — У тебе не голова, а суперкомп. Я б сам ніколи в таке не в'їхав!
Леле, радіти чи журитись від таких комп’ютерних компліментів?! Світ перед очима заслало срібним павутинням, він замерехтів жовто-червоними листками, що саме висипалися з рядна.
— Та хіба ж це я? — зашарілась. — Так, від людей чула...
Витрусивши рядно, вони вертали до гурту. Вже видно Дмитрика з граблями, видно, як хлопці кидаються по Ірці зчорнілими ялиновими шишка-
ми. Вадим похнюпився й поволі черкав кросівками по асфальту.
— Може, той-го... розколешся, як там далі ло-хонувся той вивихнутий листок? — стрельнув поглядом з-під свого шаленого чуба.
Ні, Софійка заради цього хлопця здатна таки на все!
54.Баба Валя знову під підозрою
Сашко ввечері прийшов із букетом айстр і відеречком стиглого темно-червоного кизилу.
— Це тобі за нашу Любку, — ніяково простягнув гостинці. — Навмисно до лісу їздив! Частину продав: на букет заробив. Ще й мамі на варення зосталось!
Віддячує! Втім, Софійка готова простити і букет, і кульки, адже нарешті можна потелефонувати Завтрашньому. І показати Сашкові Казимирові малюнки, спитати, що він про це думає.
— Я думаю... — ховав стривожені очі,— думаю, він... закохався у тебе!
Приїхали! Кому що, а курці — просо! Добре, хоч не бачив іще портрета, намальованого Павликом!.. Ні, ліпше запитає по телефону самого Дашківського!
— Казимире, ви чому це вдарились у графіку? — почала з усмішкою. — Про ваші малюнки у селі вже ходять легенди!
— Перепрошую, Софі? — не второпав хлопчина. — Малюнки? Зроду-віку не малював і не збираюсь!
— А в блокноті з Русалкою, отому, що я віддала для листування?
— Блокнота відтоді не чіпав, пресвітла панно! Кому ж писати, якщо відповіді на попереднього листа ви ще не отримували?
Гм, дивно! Ясно одне: ні Віта, ні її пунктуальний тато сплутати не могли. Отже, чи не є це ще одним підсвідомим проявом Казимирової майбутньої суті?.. А Сашко вже: "Закохався! Закохався!.."
— Значить, не було такого?
— Ні, прекрасна Софі!
— Тоді бодай скажіть, чи був котик у вашої тітки Гонорати.
— Атож, люба принцесо! Вгодований сірий котик, якого, правда, гляділа не так сувора тітка, як нянька Ганна. Кіт Фантик!..
Не брехала баба Валя! Чи все-таки збрехала? Як мовив би Завтрашній, темна ця жіночка, ох, темна!..
— Недаремно ми ще тоді відчували в ній лиху людину! — погодився Сашко, й очі його покруглішали від тривоги.
Наступного ранку, перед школою, сама впросилась віднести бабі Валі Ростика. Фантик, здавалось, був невдоволений. Прискіпливо зиркав
на Софійку, а та не менш ретельно оглядала кожну річ у квартирі.
— Ось для води, ось — для молочка! — демонстративно поставила перед сусідкою пляшечки.
— Знаю, дитино, знаю! — відмахувалась нянька.
— А годувати — лиш із його посуду! — вказала на тарілочки з малюнками курочки Ряби.
— Аякже, аякже! Яка дбайлива сестричка! — вдавала, що їй приємна Софійчина турбота про малого.
— А в чому ви заварюєте кашку? — попхалась на кухню. Ледь не додала: "Сподіваюсь, не у Фантиковій каструлі?"
— Ось, окреме, чистесеньке! — сокорила стара.
— А... — зазирнула попід столи. — Мишей у вас часом немає? Щурів там усяких?
— Бог з тобою, дитино! Що таке говориш?! Колись була одна миша, то її вже давно...
— Отруїли?
— Пастка зловила, і Фантик з’їв. Ішла б ти вже, дитино, до школи! Спізнишся! — Нянька обережно підштовхнула дівчинку до виходу.
Софійка ще трохи постояла на сходах, дослухаючись.
— Улю-лю, мій мацюпусінький! Як же я за тобою скучила!.. — тільки й чулося із квартири.
Ой, нічого доброго це не віщувало!..
55.Впритул до істини
На уроці малювання сьогодні тема "Як я провів літо". Впевнено взялась вимальовувати пишні лілії, ставок, замок удалині... Тут Павлика немає, тож Софійка цілком зійде за найкращого в класі художника. Хіба якщо новенький, Дмитрик... Що він там прикриває долонями? Невже черговий шедевр?