Вряди-годи він виходив на баню Ешмунового храму і, ставши поруч із оповісником місячних фаз, стежив за вітром.
Якось — це було третього дня місяця тіббі — городяни помітили, як Гамількар квапливо зійшов з Акрополя. Раптом у Маппалах зчинився страшний галас. Незабаром вулиці наповнилися людом; вояки почали озброюватись; їх обступали жінки, плачучи, кидалися їм на груди; потім вояки хутко побігли на Хамонів майдан шикуватися в лави. Не дозволялося ні проводжати їх, ні розмовляти з ними, ані підходити до укріплень. Кілька хвилин у місті було тихо, як у величезній могилі. Вояки стояли замислені, поспиравшись на свої списи, а по будинках зітхали їхні родичі.
Коли сідало сонце, військо вийшло з міста західною брамою; та замість іти туніським шляхом чи податися горами на Утіку, загони простували морським берегом. Невдовзі вони дісталися до лагуни, де білі від солі кружала озер виблискували, немов забуті на березі велетенські срібні тарелі.
Озерець дедалі більшало. Грунт щораз м'якшав, грузли ноги. Гамількар не озирався. Він увесь час їхав на чолі війська, і його кінь, неначе дракон, укритий жовтими плямами, важко брьохкав намулом, розкидаючи довкола піну. Настала безмісячна ніч. Кілька вояків закричали, що всі тут загинуть. Гамількар одібрав у них зброю і передав слугам. Тим часом драгва щораз глибшала. Доводилося сідати верхи на в'ючаків. Інші чіплялися коням за хвости; дужі тягнули за собою кволих, загін лігурів підштовхував вістрями списів піхоту. Запав непроглядний морок. Військо збилося з дороги. Всі зупинились.
Суфетові раби пішли вперед шукати тичок, що їх де-не-де повстромлювано з Гамількарового наказу. Раби гукали з темряви, і військо здалеку посувалося за ними.
Нарешті відчули під ногами твердий грунт. Потім не виразно замаячіла крива біляста лінія, і військо опинилося на макарському березі. Хоч було холодно, вогнищ не розкладали.
Опівночі здійнявся навальний вітер. Гамількар наказав збудити вояків, але не граючи в сурми; начальники легенько торкали за плечі поснулих. Якийсь високий вояк поліз у воду. Вона не сягала йому й пояса; виходить, можна було йти вбрід.
Суфет наказав розставити впоперек річки тридцять два слони, за сто кроків один від одного, а решту — далі за течією, щоб вони втримували шеренги вояків, котрих понесла б вода; тоді все військо, тримаючи зброю над головами, переправилось через Макар, неначе між двома мурами. Гамількар помітив, що західний вітер, женучи сюди піски, засипав річку, утворивши на всю її широчінь природну загату.
Тепер він був на лівому березі, перед Утікою, на широкій рівнині, зручній для слонів, що становили головну силу його війська.
Переправилися так спритно, що вояки були в захваті. До них знову повернулися віра і впевненість. їх поривало тут же кинутись на варварів, але суфет звелів дві години перепочивати. Тільки-но зійшло сонце, військо, вишикувавшись у три лави, рушило рівниною: попереду слони, за ними легка піхота з кіннотою, а далі йшла фаланга.
Варвари, що стояли табором під Утікою, та п'ятнадцятитисячний загін біля моста здивувалися, побачивши, як удалині колишеться земля. Шалений вітер гнав піщані вихри; вони здіймалися, неначе відірвані від землі, злітали вгору великим білястим шматтям, розривалися й знову громадились, ховаючи від найманців пунійську армію. Помітивши роги, що стриміли на шоломах, дехто з варварів подумав, що то череда; інші дивилися, як маяли плащі, і вважали, ніби то чиїсь крила; бувалі ж найманці тільки знизували плечима, пояснюючи все міражем. А тим часом насувалося щось велике, незбагненне. Легенька пара, ледве помітна, ніби то дихали люди, линула над пустельним обширом. Сонце звелося вище і тепер блищало ясніше. Гостре, якесь неначе тремтливе сяйво віддаляло глибину неба і, проходячи крізь предмети, безмірно збільшувало відстань. На всі боки, скільки сягало око, слалася безмежна рівнина, і майже непомітне колихання землі ширилось до самого обрію, охопленого широкою синьою смугою,— всі знали, що там море. Вояки обох загонів, повиходивши з наметів, пильно дивилися в далечінь, а котрі були під Утікою, щоб краще бачити, повилазили на фортечні вали.
Нарешті вони розгледіли кілька поперечних смуг, всіяних чорними цятками. Смуги дедалі густішали, ставали більші; похитувалися якісь темні горбки, тоді раптом показалося щось ніби чотирикутні кущі,— то були слони й списи. Вихопився одностайний крик: "Карфагенці!" — і без жодного сигналу, без наказу вояки, що облягали Утіку, і ті, що пильнували моста, ринули вперед, щоб разом кинутись на Гамількара.
Почувши це ім'я, Спендій увесь затремтів. Йому забивало дух, і він тільки повторював: "Гамількар! Гаміль-кар!" А тут ще й Мато не було. Що діяти? Тепер не втекти! Несподіваність нападу, страх перед суфетом, а надто потреба одразу на щось зважитись остаточно приголомшили його. Він уже бачив себе пронизаного тисячею мечів, ось йому вже стято голову, він мертвий. А тим часом його кличуть; тридцять тисяч вояків чекають, щоб він вів їх у бій. Він запалився люттю проти самого себе; тоді пройнявся жагою сподіваної перемоги, —в ній-бо повнота щастя,— і уявив себе хоробрішим за самого Епамінонда. Щоб приховати свою блідість, він натер собі рум'янами щоки, потім одягнув панцера, кнеміди, випив келих міцного вина і метнувся слідом за своїм військом, що поспішало назустріч утікському загонові.
Вони з'єдналися так швидко, що суфет не встиг вишикувати до бою військо. Він поволі стишив ходу. Слони спинилися; вони похитували важкими головами, оздобленими страусовим пір'ям, і раз у раз вдаряли хоботами себе по спині.
Позаду, в проміжках між слонами, помітні були когорти велітів, а за ними видніли великі шоломи клінабарців, їхні списи й панцери, що виблискували проти сонця; маяли пера й знамена. Одначе карфагенське військо, в якому було одинадцять тисяч триста дев'яносто шість вояків, здавалося меншим, бо утворювало довгий ущільнений чотирикутник.
Отож утричі численніші варвари, побачивши, як мало карфагенців, безтямно зраділи; Гамількара не видно було. Чи не залишився він десь позаду? Та що їм до того! Зневага, з якою вони ставилися до цих крамарчуків, додавала їм хоробрості. Перше ніж Спендій подав команду, всі збагнули маневр і одразу почали його виконувати.