Чи не в цьому втілення нашої мрії, чи не в цьому мрія всіх обожнювачів краси в усіх її формах, тієї ангельської краси, яку Луїні[35] вклав у своє "Благовіщення", цю прекрасну фреску в Сароно, краси, яку Рубенс[36] знайшов для своєї сутички з "Битви під Термідоном", краси, яку п’ять віків втілювано в собори в Севільї та Мілані, краси сарацинів у Гренаді[37], краси Версаля за Людовіка XIV, краси Альп, краси Лімані?[38].
У цей маєток, – де нема нічого ні надмірно князівського, ні надмірно фінансистського, хоч тут жили і князь, і генеральний відкупщик, що власне й пояснює його, – увіходить дві тисячі гектарів лісу, парк на дев’ятсот арпанів, млин, три хутори, величезна ферма в Коншах і виноградники, – усе це разом має давати сімдесят дві тисячі франків доходу на рік. Отакі, мій дорогий, Еги, де на мене чекали два роки, і де я сиджу зараз у "персидській кімнаті", призначеній для друзів серця.
У верхній частині парку, ближче до Коншів, тече дюжина чистих, прозорих джерел, що беруть свій початок в Морвані й впадають в ставок, прикрасивши своїми рухливими стрічками долину парку і його чудесні квітники. Назва Егів[39] походить від цих гарних водних потоків. У ній відкинуто слово "джерельні", бо в старих документах маєток зветься "Джерельні води" в противагу "Нетечам". Ставок віддає зайвину води струмкові під’їзної алеї, з’єднуючися з ним широким прямим каналом, облямованим в усю свою довжину плакучими вербами. Канал цей в такому наряді викликає захоплення. Якщо плисти ним, сидячи на лавці човна, можна уявити, що потрапив під склепіння грандіозного храму, амвоном якого є головний корпус замку, видний в кінці склепіння. Коли сонце, заходячи, кидає на замок свої оранжеві, перерізані тінями потоки світла і осяває ними шибки, вам здається, що вікна палають вогнем. На другому кінці каналу видно Бланжі, центр громади, в якому до шістдесяти будинків, із сільською церквою, тобто погано утримуваним будиночком, прикрашеним дерев’яною дзвіницею під побитою черепичною покрівлею. На селі вирізняється одна будова міського вигляду і будинок священика. Уся громада досить велика: в неї входить ще двісті розкиданих навколо дворів, для яких селище Бланжі становить адміністративний центр. Громада ця, тут і там, поділена на невеличкі садки; плодовими деревами позначаються шляхи. У садках, справжніх селянських садках, є все: квіти, цибуля, капуста, шпалерний виноград, смородина, багато і гною. Селище має простацький вигляд – звичайнісіньке село; в ньому є та ошатна простота, якої так шукають живописці. Нарешті, здалека видно маленьке місто Суланж, розташоване на березі великого ставка, як фабрика на Тунському озері[40].
Коли ви гуляєте в цьому парку, в якому є чотири брами, кожна прекрасного стилю, міфологічна Аркадія здається для вас пласкою, наче Босська рівнина. Аркадія – в Бургундії, а не в Греції, Аркадія в Егах і ніде інше. Річка, утворившись із струмків, в’ючись, протікає крізь нижню частину парку і надає йому заспокійливої свіжості, вигляду відлюдності, яка тим більше нагадує монастирську обитель, що на штучному острові й насправді стоїть майже зруйнований будинок монастирського вигляду, витонченістю свого внутрішнього оздоблення гідний того сластолюбного фінансиста, за наказом якого він був збудований. Еги, мій друже, колись належали відкупщикові Буре[41], який витратив два мільйони на те, щоб один раз прийняти в себе Людовіка XV. Скільки палких пристрастей, тонкості розуму, щасливих збігів обставин потрібно було, щоб створити цей гарний куточок! Одна з коханок Генріха IV перенесла замок на те місце, де він стоїть тепер, і приєднала до нього ліс. Фаворитка великого дофіна мадмуазель Шоен, діставши Еги в подарунок, збагатила їх на кілька ферм. Буре, заради якоїсь оперної діви, вніс сюди всю вишуканість прикрас маленьких паризьких особняків. Еги завдячують Буре також реставрацією нижнього поверху в стилі Людовіка XV.
Я був охоплений здивуванням, побачивши їдальню. Насамперед очі привертає стеля, розписана фресками в італійському смаку і оздоблена найдивовижнішими арабесками. Гіпсові жіночі постаті, ніби виростаючи з листя, на певній відстані одна від одної, підтримують кошики з фруктами, звідки по стелі розходяться ліпні покручені гілки. В обрамованих простінках, між гіпсовими жінками, прекрасні картини пензля невідомих художників зображують гордість столу: лососів, кабанячі голови, устриць, взагалі весь світ їстівного, представникам якого фантазія художника надала схожості з чоловіками, жінками, дітьми і який змагається з примхливою уявою Китаю, – країни, де, на мою думку, найкраще розуміють мистецтво оздоблення. Під своєю ногою хазяйка дому має пружину дзвінка для виклику слуг, щоб вони з’являлися тільки в потрібний момент, ніколи не порушуючи розмови і не входячи невчасно. Над дверима зображені еротичні сцени. Всі амбразури зроблені з мармурової мозаїки. Кімната опалюється знизу. З кожного вікна відкривається чарівний краєвид.
Їдальня з одного боку з’єднується з ванною, а з другого – з будуаром, який в свою чергу веде у вітальню. Стіни ванної кімнати обкладені севрськими плитками з камеями, підлога мозаїчна, а ванна мармурова. В алькові, замаскованому картиною, яка написана на міді і піднімається з допомогою противаги, стоїть ліжко золоченого дерева у найчистішому стилі помпадур[42]. Стеля викладена ляпіс-лазур’ю, засіяною золотими зірками. Камеї зроблено за малюнками Буше. Отже, купання, їжа і любов тут об’єднані.
Після вітальні, що відкриває, мій дорогий, усю розкіш стилю Людовіка XIV, іде пишна більярдна, якій я не знаю суперниць в Парижі. Вхід у цей нижній поверх являє півкруглий передпокій, в глибині якого розташовані найкокетливіші сходи з верхнім світлом, що з’єднують кімнати, всі побудовані в різні епохи. А в 1793 році, мій дорогий, генеральним відкупщикам стинали голови! Боже мій, як це люди досі не розуміють, що чудеса мистецтва неможливі в країні, де нема великих статків, нема забезпеченого існування. Коли "ліва" неодмінно хоче карати на смерть королів, нехай вона залишить нам хоч кілька дрібнесеньких принців, не більших за нуль!