Звідси й ідуть обманливі казки, породжені тим, що дурні економісти звуть дрібним землеробством, результат політичної помилки, з якої ми мусимо віддавати французькі гроші Німеччині на купівлю там коней, бо наша країна вже більше їх не вирощує,– помилки, яка так зменшить у нас продукцію рогатої худоби, що м’ясо незабаром стане цілком неприступним не тільки для простого люду, а й для дрібної буржуазії. (Див. "Сільський священик".)
Чимало поту проливалося, отож, між Коншами і Віль-о-Фе на Рігу, якого всі поважали, тоді як робота, дорого оплачувана генералом, єдиним, хто вливав гроші в місцевий край, коштувала йому проклять і ненависті, на які приречені багатії. Хіба такі факти не лишаться нез’ясованими без погляду, кинутого на медіократію? Фуршон мав рацію: буржуазія посіла місце дворянства. Дрібні власники, тип яких був представлений Курткюїсом, були кріпаками Тіверія Авонеької долини так само, як у Парижі промисловці без капіталу – наймити великих банків.
Судрі наслідував приклад Рігу на просторі від Суланжа на п’ять льє за Віль-о-Фе. Ці два лихварі поділили округ.
Гобертен, який мав поле для своїх хижацьких схильностей у вищих сферах, не тільки не конкурував із своїми спільниками, а й перешкоджав віль-о-фейським капіталам ставати на цей плодоносний шлях. Можна здогадатися тепер, який вплив цей тріумвірат Рігу, Судрі й Гобертена мав під час виборів на виборців, добробут яких цілком залежав від їх ласки.
Ненависть, розум і гроші – такий був страшний трикутник, яким визначався найближчий ворог Егів, що невтомно стежив за генералом і був у повсякчасних зносинах з шістдесятьма або вісімдесятьма дрібними землевласниками, родичами або свояками селян, які боялися цього ворога, як бояться кредитора.
Рігу стояв вище за Тонсара; один жив з крадіжок натурою, другий жирів з узаконених грабежів. Обоє любили добре пожити, – то була однакова натура під двома виглядами: одна природна, друга ж – відшліфована монастирським вихованням.
Коли Водуйає вийшов з "Великих-ГУ-синіх", щоб порадитися з колишнім мером, було близько четвертої. В цю годину Рігу обідав.
Бачачи, що хвіртку замкнено, Водуайє заглянув понад завіски й вигукнув:
– Пане Рігу, це я, Водуайє…
Із брами вийшов Жан і через хвилину впустив Водуайє, кажучи йому:
– Пройди в сад; у пана гості.
Цими "гістьми" був Сібіле, який під приводом потреби домовитися щодо вироку суду, щойно оголошеного Брюне, розмовляв з Рігу про зовсім інші речі. Він застав лихваря за закінченням десерту.
На квадратному столі, який виблискував білою скатертю, бо, не дуже дбаючи про працю своєї дружини та Анет, Рігу вимагав щодня міняти білизну, управитель побачив плоску чашку суниць, абрикоси, персики, винні ягоди, мигдаль, – достаток усіх плодів цієї пори року, сервірованих у білих фарфорових тарілках, на виноградному листі, мало не так само кокетливо, як в Егах.
Побачивши Сібіле, Рігу попросив його замкнути засувки внутрішніх дверей, прироблені на кожних дверях як для того, щоб охороняти від холоду, так і для того, щоб заглушати звуки, і запитав управителя, яка це невідкладна справа примусила його прийти серед білого дня, тоді як вони могли цілком спокійно поговорити про все вночі.
– Справа в тому, що Оббивальник обіцявся поїхати в Париж до хранителя печаті; він може наробити вам багато неприємностей, вимагати звільнення вашого зятя, віль-о-фейських суддів і голови, особливо, як прочитає вирок, щойно винесений на вашу користь. Він обурений, він хитрий, у нього в особі абата Бросета є порадник, здатний помірятися з вами та з Гобертеном… Священики мають такий вплив… Монсеньйор єпископ дуже любить абата Бросета. Пані графиня сказала, що хоче побачитися зі своїм кузеном префектом, графом де-Кастераном, з приводу Ніколя. Мішо починає остаточно розбиратися в нашій грі.
– Ти боїшся, – тихо сказав лихвар, кидаючи на Сібіле погляд, який через підозру, що охопила його, втратив свою звичайну тьмяність і став страшним. – Ти приміряєш, чи не вигідніш тобі перейти на бік пана графа де-Монкорне?
– Я не дуже виразно бачу, де ж я візьму, коли ви поділите Еги, ті чотири тисячі франків, які я щороку чесно відкладаю уже протягом п’яти років, – одверто сказав Сібіле. – Пан Гобертен мені в свій час понадавав якнайкращих обіцянок; наближається розв’язка, буде напевне бійка: одна справа обіцяти, а друга – виконати свою обіцянку після перемоги.
– Я з ним поговорю, – спокійно відповів Рігу. – А поки, от що б я відповів, якби оправа мене обходила: "Уже п’ять років, як ти приносиш панові Рігу щороку по чотири тисячі франків, і ця славна людина дає тобі сім з половиною процентів, що становить сьогодні двадцять сім тисяч франків на твоєму рахунку завдяки наростанню процентів; але, через те, що є угода з приватними підписами між тобою і Рігу, то егський управитель буде звільнений у той самий день, коли абат Бросет покладе вказану угоду перед очі Оббивальника, особливо після анонімного листа, що з’ясує йому твою двоїсту роль. Отже, тобі краще полювати разом з нами, не вимагаючи собі заздалегідь шматка здобичі, тим більше, що пан Рігу, зовсім не зобов’язаний за законом платити тобі по сім з половиною процентів і нараховувати проценти на проценти, міг би зробити реальну пропозицію про уплату тобі тільки номінальної суми – двадцяти тисяч франків; і перед тим, як ти дочекаєшся помацати їх своїми руками, твою справу, продовжену тяганиною, буде ще розглядати віль-о-фейський суд. Поводячися з розумом, ти після того, як пан Рігу стане власником твого егського павільйону, зможеш пустити в оборот твої тридцять тисяч франків разом з іншими тридцятьма тисячами, які тобі міг би довірити Рігу, а це було б тим вигідніш тобі, що селяни накинуться на поділені ділянками егські землі, наче гайвороння на падло". От що міг би тобі сказати пан Гобертен; я ж не маю чого розмовляти з тобою, це мене зовсім не обходить… Гобертен і я маємо підставу бути невдоволеними цим сином народу, який б’є рідного батька, і ми здійснимо свою думку. Може, друг Гобертен і має в тобі потребу, я ж не потребую нікого, бо всі мені віддані. Ну, а щодо хранителя печаті, то їх же досить часто змінюють, тоді як ми завжди лишаємося тут.