Поеми, написані між 1780 і 1814 роками, були скроєні за однією моделлю, і поема, присвячена більбоке, дасть виразне уявлення про всі. Вони були в певному роді фокусом. "Налой"[97] слід вважати Сатурном цього недоношеного покоління жартівливих поем, мало не всіх на чотири пісні, бо доведення їх обсягу до шести визнавалося перевантаженням сюжету.
Поема Гурдона, названа "Більбокеїдою", точно підкорялась поетиці департаментських творів, незмінних у своїх тотожних правилах; вони в першій пісні містять опис оспівуваного предмета, починаючись, як у Гурдона, зверненням, прикладом якого можуть бути такі рядки:
Оспівую я гру, ніжнішу ігор шумних
Для юних і старих, для дурнів і розумних,
Де кулю на вістря досвідчена рука
Одною з двох дірок ізльоту натика,
Цю чарівну ігру, з нудьги найкращі ліки,–
Їй заздрить Паламед[98], вигадник той великий.
О музо радощів, амурів та забав,
Спустися в суд, де я, слуга Феміди й прав,
На гербовий папір свої заношу рими,
Розваж мене…
Визначивши гру, описавши найкрасивіші з відомих більбоке; давши зрозуміти, яку важливу роль колись відіграла вона в розвитку "Зеленої мавпи" й інших токарних майстерень; з’ясувавши, нарешті, яке відношення має ця гра до статики, Гурдон закінчував свою першу пісню таким висновком, що вам нагадає заключні рядки першої пісні всіх таких поем:
Мистецтво і сама божественна Наука
Отак примушують служить собі предмет,
Що, крім пустих розваг, не знав ще інших мет.
Другу пісню, присвячену, як завжди, описові різноманітних способів поведінки з предметом і переваг, які можна мати з ним біля жінок і в світі, цілком вгадають любителі цієї вченої літератури з однієї наведеної нижче цитати, яка змальовує гравця, що вправляється на очах коханого предмета:
Погляньте – он гравець, серед юрби німої,
Очей не зводячи із кулі кістяної,
Чекає, щоб прийшла найвлучніша з хвилин,
Пильнує точності найменших рухів він.
Ось тричі куля та параболу зробила,
Торкнулась ідола, мов запашне кадило.
Але незграбний диск враз на кулак упав,–
Страждання в пальці він цілунком вгамував.
Невдячний! Хоч тобі і поболіло трішки,
Зате вдостоєний ти був її усмішки!
Саме ця картина, гідна Вергілія, збудила питання про вищість Деліля над Гурдоном. Слово "диск", яке заперечував поважний Брюне, дало матеріал для дискусій, що тривали одинадцять місяців; але Гурдон-учений на одному з вечорів, коли з обох сторін пристрасті розпалилися мало не до червоного, знищив партію антидискістів таким своїм зауваженням:
– Місяць, який поети звуть диском, насправді – куля.
– Звідки ви знаєте? – відповів Брюне. – Ми ж завжди бачимо тільки один його бік.
Третя пісня містила в собі обов’язкову розповідь, славетний анекдот про більбоке. Усі знають напам’ять цей анекдот; він зв’язаний з одним видатним міністром Людовіка XVI; але згідно з формулою, освяченою газетою "Деба" в роки з 1810 по 1814 для вихваляння цього сорту громадських робіт, "анекдот запозичив нову чарівність у поезії і у красот, яких автор зумів надати йому".
Четверта пісня, де підсумовувався весь твір, закінчувалася такими сміливими рядками, що не підлягали опублікуванню у 1810–1814 роках, але побачили світ у 1824 році, після смерті Наполеона:
Так смів співати я в часи тривоги й бою.
Якби народи всі, щоб пробудити сміх,
Не знали іншого, крім чарівних утіх,–
Бургундія тоді з віків журби своєї
Знов повернулась би до днів Сатурна й Реї!
Ці чудові вірші були надруковані в виданні першому і єдиному, що вийшло з-під верстата віль-о-фейського друкаря Бурньє.
Сто передплатників, пожертвувавши по три франки, зміцнили поемі невмирущість небезпечного прикладу, і це було тим красивіше, що кожен із цієї сотні чув її в усіх деталях близько ста разів.
Пані Судрі щойно скасувала більбоке, яке лежало на столику в салоні і протягом семи років давало привід до цитат; вона, нарешті, відкрила, що це більбоке було її конкурентом.
Щодо автора, який вихвалявся повнотою свого портфелю, то щоб змалювати його, досить сказати, в яких словах він оголосив вищому суланжському товариству про одного з своїх суперників.
– Чи знаєте ви дивну новину? – сказав він років за два перед цим. – В Бургундії є ще один поет! [99] Так, – продовжував він, бачачи загальне здивування, що розлилося на обличчях, – він з Макона. Але вам ніколи не уявити, що він робить? Він підносить хмари в віршах…
– А проте вони досить високі і в небі,– зауважив дотепник дядько Гербе.
– Це якась тарабарщина! Озера, зірки, хвилі!.. Ні одного розсудливого образу, ні повчального задуму; він зовсім не знає початків поезії. Він зве небо його буденною назвою, він простодушно каже "місяць" замість нічного світила. От до чого може довести нас бажання бути оригінальним! – гірко вигукнув Гурдон. – Бідний хлопець! Бути бургундцем і оспівувати воду, – просто жаль бере! Якби він порадився зі мною, я б вказав йому найчудесніший в світі сюжет, поему про вино – Вакхеїду, – для якої я вже почуваю себе тепер занадто старим.
Великий поет ще й досі не знає про найбільший із своїх тріумфів (та і йому він зобов’язаний своїм бургундським походженням): заполонити увагу міста Суланжа, яке не знає нічого про сучасну плеяду, навіть імен!
Сотня Гурдонів співала за часів Імперії, а цю пору обвинувачують у зневажанні літератури!.. Подивіться у "Вісник книжкової торгівлі", і ви в ньому побачите поеми Про Токарний верстат, Гру в шашки, Трик-трак, Географію, Друкарську оправу, Комедію тощо, не кажучи вже про такі прославлені шедеври Деліля про Жаль, Уяву, Розмову або Бершу про Гастрономію, Танцоманію тощо. Може, років через п’ятдесят будуть сміятися з тисячі поем, що підуть слідом за "Роздумами", "Східними піснями" тощо. Хто може передбачити зміни смаків, примхи моди й повороти людського духу? Покоління, приходячи, геть змітають навіть сліди усіх ідолів, яких вони знайшли на своєму шляху, і відливають собі нових богів, які в свою чергу будуть повалені.
Красивий сивенький дідусь Саркюс був одночасно відданий Феміді й Флорі, тобто законознавству і своїй теплиці. Він уже дванадцять років обдумував твір під назвою "Історія інституту мирових суддів", "політична й судова роль яких зазнала ряду змін, – казав він, – бо вони були всесильні за кодексом від брюмера IV року, а тепер цей, такий цінний для держави, інститут втратив усяке значення внаслідок невідповідності платні з такою відповідальною посадою, яку слід би зробити беззмінною". Відомий як людина великого розуму, Саркюс вважався державним діячем у салоні пані Судрі; неважко здогадатися, що він просто був найнуднішим. Про нього казали, що він розмовляє, наче з книги читає; Гобертен обіцяв йому орден Почесного легіону, але відносив це нагородження до того часу, коли сам як наступник Леклерка сяде депутатом на лавах лівого центру.