Друе й сам умів так поводитися, коли вважав, що справа варта заходу, але він був занадто самозакоханий і не міг здобути того поліру, яким відзначався Герствуд. Друе був надто життєрадісний, надто самовпевнений, мав надто бурхливу вдачу. Він мав успіх у жінок, іще не досвідчених у мистецтві кохання, але щоразу зазнавав жорстокої поразки, якщо жінка мала вже певний досвід і вроджену витонченість почуттів.
Керрі мала багато природної витонченості, але ніякого досвіду. Друе просто пощастило: випадок сам привів до нього Керрі. Якби вони зустрілися через кілька років, що збільшили б її життєвий досвід і принесли б їй хоч мінімальний успіх, вона б і близько не підпустила його до себе.
— Вам треба поставити тут фортепіано, — сказав Герствуд того вечора, усміхаючись до Керрі,— щоб ваша дружина могла грати.
Друе це ніколи не спадало на думку.
— Так, ви маєте рацію! — охоче погодився він.
— Та я ж не вмію грати, — насмілилася сказати Керрі.
— Це не так важко, — відповів Герствуд. — Ви б навчилися за кілька тижнів.
Цього вечора він показав себе дуже цікавим співрозмовником.
Він був у новісінькому, дуже елегантному костюмі.
Вилоги піджака були бездоганно відпрасовані. Жилет з дорогої шотландської матерії був оздоблений двома рядами круглих перламутрових гудзиків. Шовковий галстук, який мінився всіма кольорами, аж очі вбирав, хоч і не був крикливий. Усе, що він мав на собі, не так впадало у вічі, як убрання Друе, але Керрі відразу оцінила його елегантність. Герствудові черевики з м'якої чорної шкіри, добре начищені, блищали не так яскраво, як лаковані черевики Друе, і Керрі відчула, що м'яка шкіра краще пасує до такого еле-гатного костюма. Усі ці спостереження Керрі робила майже несвідомо, та, зрештою, це було цілком природно, бо вона вже звикла до вигляду Друе.
— Може, заграємо партію в юкр? [1]— запропонував Герст-вуд після того, як вони побалакали про те, про се. Він дуже тактовно обходив усе, що могло навести на думку, ніби йому щось відомо про минуле Керрі. Він не торкався особистих питань, розмовляв лише на загальні теми, і Керрі незабаром відчула, що їй з ним дуже легко, а його шанобливість і жарти тішили її. До того ж він удавав, ніби все, що вона каже, дуже його цікавить.
— Я не вмію грати в цю гру, — сказала Керрі.
— Чарлі, ви нехтуєте своїми обов'язками, — мовив жартівливо Герствуд, звертаючись до Друе. — Та це дарма, — додав він, — ми вас навчимо.
З властивою йому тактовністю він дав зрозуміти Друе, що він схвалює його вибір. Щось у його поведінці говорило, що йому приємно тут сидіти. І Друе це ніби зближувало з приятелем, а також збільшувало його повагу до Керрі. Оцінка Герствуда ніби кидала на неї якесь нове світло, і вся пригода ставала цікавішою.
— Дозвольте поглянути на ваші карти, — промовив Герствуд, делікатно заглядаючи через плече Керрі.— Що у вас там?
Якусь мить вів вивчав її карти, потім сказав:
— Непогано! Вам щастить. Зараз я навчу вас, як обіграти вашого чоловіка. Ви тільки слухайте мене!
— Ну, знаєте, — запротестував Друе, — якщо ви збираєтесь вдвох змовлятись проти мене, то моя справа безнадійна. Герствуд великий мастак грати в карти.
— Та ні, тут справа не в мені, а у вашій дружині. Вона і мені приносить щастя. Чому б їй не виграти?
Керрі вдячно подивилася на Герствуда і усміхнулась до Друе. Герствуд і далі тримався як добрий друг, і тільки.
Він просто хоче приємно провести час, і все, що робить Кер-рі, його тішить.
— Ось так, — говорив він, притримуючи одну зі своїх хороших карт і віддаючи взятку Керрі,— я б сказав, що для початку ви граєте непогано!
Керрі весело сміялася, бачачи, що вона 'виграє. Здавалось, Герствудова допомога робила її непереможною.
А він лише зрідка кидав на неї погляд. Тоді його очі ласкаво сяяли. В них не було й тіні чогось іншого, крім щирої симпатії й доброти. Він приховав лукавий, гострий блиск, надавши своїм очам виразу цілковитої невинності. І Керрі могла прочитати в них тільки те, що йому приємно балакати з нею. Вона почувала, що він про неї доброї думки.
— Просто несправедливо, щоб така гра лишилася без усякої нагороди, — промовив вів трохи згодом, засуваючи палець у кишеньку піджака. — Давайте грати по десять центів.
— Давайте, — згодився Друе і поліз у кишеню по гроші.
Але Герствуд його випередив. Він уже тримав цілу жменю новеньких десятицентових монет.
— Будь ласка, — сказав він, — викладаючи перед кожним і^ленький стовпчик монет.
— О, це вже буде азартна гра, — усміхаючись, зауважила Керрі.— Це недобре.
— Та ні,— заперечив Друе, — це так, для розваги тільки. Якщо ти ніколи не гратимеш на більшу суму, то попадеш просто в царство небесне.
— Не моралізуйте, — ласкаво звернувся Герствуд до Керрі,— поки не побачите, що станеться з грішми.
Друе всміхнувсь.
— Якщо вони дістануться вашому чоловікові, він вам скаже, добре це чи недобре.
Друе голосно зареготав.
У тоні Герствуда. було стільки доброзичливості, а жарти його були такі нелукаві, що й Керрі мимоволі засміялась.
— Коли ви їдете знов? — спитав Герствуд у Друе.
— У середу.
— Не легко вам, мабуть, з таким чоловіком, який завжди десь мандрує,— мовив Герствуд до Керрі.
— На цей раз вона поїде зі мною, — сказав Друе.
— В такому разі до від'їзду ви повинні побувати зі мною в театрі.
— Чудово, — згодився Друе. — Що ти скажеш, Керрі?
— Я б охоче пішла, — відповіла вона.
Герствуд зробив усе можливе, щоб Керрі виграла. Він
радів з її успіху, ще і ще перелічував її виграш, нарешті зібрав гроші і поклав їх в її простягнену руку. Після легкої вечері з вином, яке він приніс, Герствуд делікатно попрощався.
— Пам'ятайте ж, — промовив він, звертаючись спершу до Керрі, а потім переводячи погляд на Друе, — о пів на восьму ви повинні бути напоготові: я заїду за вами.
Вони провели його до дверей, де чекав екіпаж, привітно світячись у темряві двома червоними вогниками.
— Майте на увазі,— дружнім тоном звернувся він до Друе, — що коли ви поїдете куди-небудь, а ваша дружина залишиться, ви повинні дозволити мені розважити її трохи, щоб вона не так сумувала на самоті.
— Гаразд, — відповів Друе, дуже задоволений такою уважністю приятеля.