— Ils ne sont pas jolis ces bêtes de russes 2,— каже один зуав 3 з юрби французів.
— De quoi de ce qu'ils rient donc? 4 — каже другий чорний, з італійською вимовою, підходячи до наших.
— Кафтан бун,— каже меткий солдат, роздивляючись вишиті поли в зуава, і знову сміються.
— Ne sortez pas de la ligne, à vos places, sacré
nom.....5 — кричить французький капрал, і солдати
з видимим невдоволенням розходяться.
А ось' у колі французьких офіцерів наш молодий кавалерійський офіцер так і розсипається французьким перукарським жаргоном. Мовиться про якогось comte Sazonoff, que j'ai beaucoup connu, monsi'eur 6,— каже французький офіцер з одним еполетом,— c'est un de ces vrais comtes russes, comme nous les aimons 7.
О
1 Атож, добрий тютюн, турецький тютюн,— а у вас російський тютюн добрий? (Франц.)
2 Вони некрасиві, ці російські скотиняки (франц.).
3 Зуави — французькі колоніальні війська, організовані в 30-х роках XIX ст. в Південній Африці з місцевого населення і добровольців французів.
4 Чого це вони сміються? (Франц.)
6 Не виходьте за лінію, по місцях, чорт побери.....(Франц.)
6 графа Сазонова, якого я добре знав, пане.
7 Це один із справжніх російських графів, з тих, яких ми любимо (франц.).
— Il у a un Sazonoff que j'ai connu,— каже кавалерист,— mais il n'est pas comte, a moins que je sache, un petit brun de votre âge a peu près '.
— C'est ça, monsieur, c'est lui. Oh, que je voudrais le voir ce cher comte. Si vous le voyez, je vous pris bien de lui faire mes compliments. Capitaine Latour 2,— каже він, вклоняючись.
— N'est ce pas terrible la triste besogne, que nous faisons? Ça chauffait cette nuit, n'est-ce pas? 3 — каже кавалерист, бажаючи підтримати розмову й показуючи на трупи.
— Oh, monsieur, c'est affreux! Mais quels gaillards vos soldats, quels gaillards! C'est un plaisir que de se battre contre des gaillards comme eux4.
— Il faut avouer que les vôtres ne se mouchent pas du pied non plus 5,— каже кавалерист, вклоняючись і уявляючи собі, що він дуже гарний. Але досить.
Подивіться краще на цього десятирічного хлопчика, який у старому, мабуть, батьковому, картузі, в черевиках на босу ногу та в нанкових штанцях, що тримаються на одній підтяжці, з самого початку перемир'я вийшов за вал і все ходив по видолинку, з тупою цікавістю дивлячись на французів і на трупи,
О
1 Я знав одного Сазонова, але він, наскільки я знаю, не граф, невеликий на зріст, брюнет, приблизно вашого віку (франц.).
2 Це так, це він. О, як я хотів би зустріти цього милого графа. Якщо ви його побачите, дуже прошу передати йому моє вітання. Капітан Латур (франц.).
3 А чи не жахливе оце сумне діло, яким ми займаємось? Гаряче було минулої ночі, правда? (Франц.)
4 О, це жахливо! Але які молодці ваші солдати, які молодці! Приємно битися з такими молодцями! (Франц.)
5 Треба признатися, що й ваші не ликом шиті (франц.).
що лежали на землі, і зривав польові блакитні квітки, якими усіяна ця згубна долина. Повертаючись додому з великим букетом, він, затуливши носа від духу, який наносило на нього вітром, спинився біля купки знесених тіл і довго дивився на один страшний безголовий труп, що був ближче до нього. Постоявши досить довго, він ступив ближче й доторкнувся ногою до простягнутої задубілої руки трупа. Рука хитнулася трохи. Він торкнув її ще раз і дужче. Рука хитнулася й знову стала на своє місце. Хлопчик раптом скрикнув, сховав обличчя в квітки і скільки сили побіг звідти до фортеці.
Так, на бастіоні й на траншеї виставлено білі прапори, квітуча долина повна смердючих тіл, прекрасне сонце спускається до синього моря, і синє море, колихаючись, блищить на золотому промінні сонця. Тисячі людей товпляться, дивляться, розмовляють і всміхаються одне одному. І ці люди — християни, що визнають один великий закон любові й самозречення, дивлячись на те, що вони зробили, з каяттям не впадуть раптом на коліна перед тим, хто, давши їм життя, вклав у душу кожного, разом із страхом смерті, любов до добра й прекрасного, і з сльозами радості й щастя не обіймуться, як брати? Ні! Білі ганчірки сховано — і знову свистять знаряддя смерті й страждань, знову ллється невинна кров і чути стогін і прокльони.
Ось я й сказав, що хотів сказати цього разу. Але тяжкі роздуми опановують мене. Може, не треба було говорити цього, може, те, що я сказав, належить до однієї з тих злих істин, які, позасвідомо, криючись в душі кожного, не мають бути висловлені, щоб не зробитися шкідливими, як осад вина, якого не треба збовтувати, щоб не зіпсувати його.
І
Де вияв зла, якого треба уникати? Де вияв добра, яке треба наслідувати в цій повісті? Хто злочинець, хто герой її? Всі гарні і всі погані.
Ні Калугін із своєю блискучою хоробрістю (bravoure de gentilhomme:) і марнославством, рушієм усіх вчинків, ні Праскухін, легковаяший, безневинний, хоч і загинув у борні за віру, престол і отечество, ні Михайлов із своєю несміливістю і обмеженим поглядом, ні Пест — дитина без твердих переконань і правил, не можуть бути ні лиходіями, ні героями повісті.
А герой моєї повісті, якого я люблю всіма силами душі, якого намагався відтворити у всій красі його і який завжди був, є і буде прекрасним,— правда.
1855 року, 26 Червня
О
1 хоробрістю дворянина (франц..).