Підозріливий торговець проникливим оком дививсь на сумне обличчя фальшивого покупця, слухаючи його. Швидко заспокоєний його скорботним голосом, а може, прочитавши на поблідлому обличчі знаки похмурої долі, що так недавно кинули в дрож гравців, він відпустив руки; але підозра, що свідчила про найменше сторічний життєвий досвід, не зовсім згасла: він недбало простяг руку до буфета, ніби щоб зіпертись на нього, і сказав, беручи з нього стилета:
— Ви що, вже три роки служите позаштатно в державній скарбниці, не отримуючи плати?
Невідомий не міг стримати усмішки й відмахнувся.
— Ваш батько надто гостро висварив вас за те, що ви народились на світ, чи ви, може, втратили честь?
— Якби я й погодився втратити її, то не став би вмирати.
— Вас освистали в театрі "Фюнамбюль", чи, може, вам довелося складати непристойні пісеньки, щоб оплатити похорон своєї коханки? Може, ви захворіли жадобою золота? Чи хочете вбити нудьгу? Одне слово, що примушує вас умерти?
— Не шукайте пояснення моєї смерті в буденних причинах, що ними пояснюється більшість самогубств. Щоб не змальовувати перед вами нечуваних страждань, які важко описати словами, я вам скажу тільки, що опинився в найтяжчих, найганебніших, найприкріших злиднях. І я не хочу,— додав він з несамовитою гордістю, що не узгоджувалася з попередніми словами,— канючити ані допомоги, ані розради.
— Кхе! Кхе! — прокректав старий, наче протріщав тріскачкою. Тоді заговорив знову: — Не силуючи вас благати мене, не змушуючи вас червоніти, не давши вам жодного французького сантима, чи левантійського парата, чи сіцілійського тарена, чи німецького гелера, чи російської копійки, чи шотландського фартинга, ані жодної сестерції чи обола стародавнього світу, й жодного піастра нового світу, не пропонуючи вам анітрохи золота, срібла, паперових грошей, цінних паперів, я хочу зробити вас багатшим, могутнішим і впливовішим, ніж міг би стати будь-який законний монарх.
Юнак вирішив, що цей старий уже здитинів, і мовчав остовпіло, не знаючи, що відповісти.
— Оберніться,— сказав торговець і, раптом схопивши лампу, спрямував світло на стіну навпроти картини.— І гляньте на оцю шагреневу шкіру,— додав він.
Юнак у подиві різко підвівся, коли помітив за кріслом, у якому сидів, шматок шагрені, розіп'ятий на стіні. Він був не більший від лисячої шкурки; але якимось нез'ясовним чином ця шкіра відкидала в глибоку темряву, що панувала в крамниці, блиск такий ясний, що її можна б назвати маленькою кометою. Молодий скептик підійшов до цього нібито талісмана, який мав урятувати його від загибелі, й подумки глузливо засміявся. Проте, охоплений цілком законною цікавістю, він нахилився, щоб розглянути шкіру з усіх боків, і зразу побачив цілком природне походження цього дивного блиску. Чорна зерниста поверхня шагрені була так старанно начищена й начорнена, химерні зморщечки були такі рівні й чисті, що кожна опуклість цієї східної шкіри, ніби грані шліфованого граната, відбивала яскравий промінчик світла. Юнак пояснив старому фізичну суть цього явища, але той, замість відповіді, тільки лукаво посміхнувся. Ця зверхня посмішка навела молодого вченого на думку, що він став жертвою якогось дурисвітства. Не бажаючи забирати цю загадку з собою в могилу, він швидко перевернув шкіру, ніби дитина, якій не терпиться розгадати секрет нової іграшки.
— О! О! — вигукнув він.— Осьде відбиток того, що на Сході називають Соломоновою печаттю.
— То ви її знаєте? — спитав торговець, тричі сапнувши носом так значуще, що ніякі слова не виразили б того повніш.
— Де в світі є такий простак, що повірить у цю маячню? — вигукнув юнак, ображений цим безмовним сміхом, повним їдкого глуму.— Хіба ви не знаєте,— додав він,— що тільки забобони Сходу приписали містичній формі й брехливим знакам цієї емблеми казкову могутність? І чого вас так дивує, що я про неї знаю? А якби я говорив про сфінксів чи грифонів? Хоча існування їх допускається принаймні в міфологічному розумінні.
— То ви орієнталіст? — запитав старий,— Може, прочитаєте ці слова?
Він підніс лампу ближче до талісмана, що його юнак оглядав із зворотного боку, і звернув його увагу на літери, врослі в клітинну структуру чудесної шкіри, неначе вони народилися разом із твариною, якій шкіра колись належала.
— Признаюся,— вигукнув незнайомець,— що не розумію, яким способом можна було так глибоко відтиснути ці літери на шкірі дикого осла.
І, жваво обернувшись до столів, завалених рідкісними старожитностями, почав неначе щось шукати поглядом.
— Чого ви хочете? — спитав старий.
— Якогось інструмента — розрізати шкіру, щоб побачити, витиснені ці літери чи врізані в неї.
Старий простяг юнакові свого стилета; той узяв і спробував розрізати шкіру там, де були слова, та коли він зняв тоненький шар шкіри, літери з'явились так виразно й такі тотожні з тими, що були на поверхні, аж якусь мить йому здавалося, ніби він нічого не зрізав.
— Майстри Сходу знали таємниці справді дивовижні,— сказав він, дивлячись на арабський напис із якоюсь тривогою.
— Так,— погодився старий,— легше зіпхати все на людей, ніж на Бога!
Таємничі слова були розміщені отак:
Маючи мене, матимеш усе.
Але твоє життя буде належати мені, бо колись так захотів Бог. Бажай, і твої бажання здійсняться.
Але розміряй свої бажання зі своїм життям. Воно — тут. Із кожним бажанням я меншатиму, як твій вік.
Хочеш мене? Бери.
Бог тебе почує.
Хай буде
так!
— О, то ви вільно читаєте санскрит? — здивувався старий.— Може, ви подорожували по Персії чи Бенгалії?
— Ні, пане мій,— відповів юнак, зацікавлено обмацуючи символічну шкіру, таку негнучку, ніби вона була металева.
Старий торговець узяв лампу з колони, куди був поставив її, і кинув на юнака сповнений холодної іронії погляд, що ніби промовляв: "От він уже й не думає про смерть".
— Це жарт чи таємниця? — спитав молодий незнайомець.
Старий похитав головою й поважно сказав:
— Я не знаю, як відповісти вам. Я пропонував страхітливу могутність, яку дає цей талісман, людям, енергійнішим, ніж ви, як мені здається; але вони тільки посміялися з того впливу, який він нібито може справити на їхню майбутню долю, і ніхто не хотів ризикнути й укласти цю угоду, так фатально пропоновану бозна-якою силою. Я згоден з ними: я завагався, стримався і...