ЇХ .
— З КИМ це ти розмовляла? — поцікавився молодий Гопкало, беручи Марію під руку.
— То наша вчителька...
— Ох, видно, люта!.. Так покосилась на мене, наче я в неї костура вкрав.
— Ні, вона добра... Підемо в кіно, Вовчику?
— "Ніч у Венеції"? Це я бачив... У нас ночі кращі бувають. Пішли на падеспань!..
— Танці ще не починались.
— Без мене й не почнуться,— засміявся Вовик.— Без мене там життя нема... Ти падеспань любиш?
— Я цього не вмію.
— А що ж ти вмієш? — посміхнувся хлопець.
— Вальси... польки...
Як тільки Вовик з'явився на танцплощадці, якийсь довгополий суб'єкт в тарзанистій зачісці кинувся йому назустріч і, відтяглій Вовика на середину пустого ще круга, став із ним гаряче про щось радитись. Марія дивувалась: Вовик, стоячи в центрі пустої площадки, на очах у всіх, почував себе так вільно й невимушено, наче він і виріс на танцплощадці.
Нарешті ввімкнули радіолу, полинули звуки любимого Марією вальсу "Амурские волны"... Який він догадливий, оцей Вовик.
Закружляли пари, закружляла й Марія між ними, довірливо поклавши Вовикові руку на плече... Як орел, ішов він у танці, замилуватись можна було його плавними рухами, його красивою гордою поставою... Марія почувала, що не одна їй тут заздрить, особливо ота хижа з голими, аж чорними від смаги плечима курортниця, яку ніхто не запросив до танцю.
Коли танець скінчився, Вовик, мов лицар, повів Марію за руку через всю площадку, наче пишався нею прилюдно, наче хотів, щоб усі присутні оцінили красу її стрункої дівочої постаті!
До танців не треба було припрохувати, вистачало без заохоти! Прийшли навіть хлопці з приміської рибартілі "Сини моря", що були досить-таки вайлуватими кавалерами, явились цілим гуртиком дівчата з нових кар'єрів. Серед останніх Марія з радістю побачила одну із своїх шкільних подруг, симпатичну товстушку Раю, з якою вона після випускного вечора ще ні разу не зустрічалась. Тепер виявилось, що Рая вже кілька місяців як працює десь аж на Кримській стрілці.
— Ким же ти там, Райко? — обіймаючи непоказну свою подругу, радісно розпитувала Марія.
— Просто робітницею в кар'єрах,— відповідала Рая.— А що?
— Та й добре: не всім же в інститути ломитись... Я сама, можна сказати, робітницею на маяку... А що ви там добуваєте на своїх кар'єрах?
Рая лукаво прискалила око:
— Ти сьогодні ходила в парку по алеях?
— Ходила.
— Бачила, чим посипані?
— Та приємним чимось. Хрускотить...
— Ото ж наш черепашник... Такий красивий, світло-рожевий... На свята всі залізниці, всі станції Європейської частини СРСР будуть ним посипані...
Цього вечора, мабуть, спеціально заради Марії грали тільки вальси та польки. Марія бачила, що Раї теж дуже кортить танцювати, але її поки що ніхто не запрошував. Щоб зробити приємність подрузі, вона намовила Вовика запросити Раю на вальс.
— А вона вміє? — покривився Вовик, окидаючи оком прищулену під бар'єром товстушку.
— Вміє, вміє, запроси, будь ласка!..
— Гаразд— ради тебе...
І він чемно запросив Раю до танцю, нічим не виказавши, що така партнерка не зовсім його влаштовує... Рая аж цвіла від щастя, ідучи з несподіваним кавалером по кругу. А та голоплеча з величезними сережками дама, що затесалась сюди між трудову молодь, все полювала баньками за Вовиком, їла його безсоромним хижим поглядом.
— Який інтересний брюнет! — невідомо до кого сказала вона голосно, коли Вовик проходив поблизу. У відповідь на її репліку він тільки презирливо посміхнувся, і Марія була йому вдячна за це.
Потім він ще раз танцював з Марією, а після неї з якоюсь високою, смуглявою, в косах дівчиною, схожою на гречанку. Вона тільки що з'явилась на танцях, але всі вже її помітили. Стримана й чемна, незнайомка була дуже вродливою з лиця. Марія почувала, що їй з нею не зрівнятись, одначе, коли танець кінчився, Вовик одразу залишив смагляву свою партнерку і знову підійшов до Марії. Серце її сповнилось радісною гордістю, що він з-поміж усіх інших дівчат віддає перевагу їй одній.
— Ходімо поп'єм води? — запропонував Вовик Марії, і вона, згодившись, вийшла з ним із гарячої тісняви в прохолодну алею парку. П'янким теплим духом тамариску та маслин війнуло їй назустріч.
— Хто вона, оця, Вовику?
— Яка оця?
— Що танцювала з тобою... На гречанку схожа...
— А, Ксана! Це наша нова лікарка, недавно з інституту прибула...
— Дуже красива...
— Ти, Марійко, з компліментами обережніше,— пожартував Вовик.— Але що ж це води ніде не бачу? От іще мені торгівля!
— Ходім проведеш мене та й нап'єшся заодно...
— І вірно! Не до упаду ж нам вальсувати... Розпалені танцями, обоє ще нахмелені музикою, зійшли вони в район порту, де жили Маріїні родичі.
Коли були вже біля хвіртки, Вовикові раптом вдарило в голову інше.
— Хочеш, Марійко, я тебе зараз по морю покатаю?
Дівчина засміялась:
— На чому?
— Нашу заводську яхту візьму!
— Хто тобі її зараз дасть, Вовцю?
— За це ти не турбуйся: з сторожем у мене блат... Глйнь, які зорі, який місяць! Чим не венеціанська ніч! І в таку ніч спати?
Марія глянула на місяць, на зорі.
— А це довго?
1 — А що тобі — довго чи недовго?
— Завтра мені...
— Облиш "завтра"! — дедалі більше розпалювався хлопець.— Хочеш, я тебе яхтою і на Чаїний одвезу... Ніж завтра тобі ждати якоїсь оказії, забирай зараз свої вузлики — й гайда!
— Уявляю собі, що було б, якби підлетіли раптом серед ночі на яхті до маяка...
— А ми до самого маяка й не підемо, щоб не дратувати твого старого: бо справді ще стріляти почне, за контрабандиста мене прийме... Я тебе десь на дикому пляжі висаджу!
Місячна ніч... Море... І їх двоє на білокрилій яхті... Багато було в усьому цьому для Марії спокуси, але вона ще вагалася:
— Яхта ж то заводська...
— А що їй станеться? — гарячкував хлопець.— Не поменшає ж її від цього, а нам на все життя буде згадка! Глянь, море аж світиться, просто само кличе нас! Марійко, люба, зважся, прошу тебе!..
Марія зважилась.
За якісь півгодини вони були вже в морі.
Не вогник маяка, а далекий повний місяць з горами та кратерами світив цієї ночі Марії з висоти.
Віддалялись береги, по-нічному таємниче ряхтіло навколо море, і здавалось, що світ вимер, тільки вони вдвох кружляють в цей час, як у фантастичному сні, серед тихих, сяючих просторів, розпустивши над собою білосніжний парус свого молодого кохання...