Як собі хочете, ну, по-мойому, не треба буть героєм, щоб трудитись. І доблесті особливої не треба. Не слідує так залякувати людей трудом. Труд — штука приємна, радісна. Боже мій, як ото виїдеш було в поле рапанорано. Сонечко сходить, жайворонки співають. (Великий абзац про красу труда). А на геройство не всякий способен. А тепер якось так вийшло, що од доблесті і геройства труда всі тікають по канцеляріях, той у інженери, той у офіцери, а дівки в міліцію. А мені ото, як побачу дівку в міліції, — ну, жить не хочеться, не хочеться з жінкою спати лягать і любити її не хочеться: ще родиться, чого доброго, міліціоперша та й оштрафує.
Ай, біда... А гончара, плотника, критника чи гарного шевця немає, вивелись дощенту ... Вже нема ні шевця, ні кравця, ні прикажчика, ні різника — ще тільки завідують чимсь да в кіно. І інтересно, ще я помітив, що в книжках виводити їх можна тільки з красивого боку. А щоб там показать подлеця, жулика, пройдисвіта, трутня, мошенника — боже сохрани. Нема. Колись, кажуть, були. Зараз нема. Увесь реалізм став такий благоприятний до їхнього образу в епосі, що краще я приєднаюсь до нього, та й пошкандибаю собі дальше.
Треба найти форму і відповідне місце для цілого розділу: Кравчина в роботі. Хто робить, хто не робить. Проблема роботи, проблема створення матеріальних цінностей'! проблема паразитаризму. Паразити навколо Кравчини, їх багато. І не біда, що їх багато. Біда, що вони існують, як паразитаризм активний, що об'їдає Кравчину, а ще гірше, що він заважає працювати. Се бюрократизм. Бюрократизм у сільському господарстві. Режисура чи масовка на полі. Творення, творчість чи виконання.
Діти, баби, діди. Що робити? Сторожі, пожарні, конюхи, доярки, свинарки, пастухи, кладовщики, бухгалтери, рахівники, ланкові, заготи, голови, секретарі, продсідателі, завкадри, міліція, птахівництво, пасічники, емтеесівці і т. д. і т. п. Це — робкоп. Можна й так.
Тільки скажіть мені, чому ж не весело стало житися в селі? Чому так почали уникати фізичної праці? Хто прокляв її? Хто заворожив, зневажив? Для чого з людини, що обробляє землю, зняли красу вишивки, покрою, кольору? Чого стала людина землі карикатурою на городського гультіпаку? Для чого се? І звідки? Фізичну роботу ненавидять раби і наразити! Так хто навколо мене?
Чому я перестав цікавити письменника?
Чому поет вважається відсталим, коли складе якийсь хороший вірш про мене?
Чому дітям моїм учитися важко?
Чому тікають вони з села? Чого розлітаються з нього?
Те, що мене полягло в боях Вітчизняної війни, як нікого, се я знаю, і з цим я мирюся, бо інакше, припустим, і не могло бути. Але чому письменники пишуть про моє життя зараз різні блюзнірські комедійки, для чого затуляють перед світом мою велику і високу правду?
10 / Х /1945
Я проведу Кравчину через ад два рази і раз через чистилище. Я не Вергілій, і Кравчина не Данте. Він солдат-піхотинець, не закований в броню перед всесильною зброєю двадцятого віку. Його рятує земля і нове Слово.
Через пекельні огні він перейде обпалений і в темних водах Стіксу він потопатиме не раз. Кров грішних і праведних не раз змішається з його кров'ю.
Але рай в своїй душі він пронесе чистий, хоч і обпалений на вуглах, закурений димом і в кривавих плямах. І Слово — як краєугольний камінь нових тисячоліть. Ленін.
141Х1 [19]45
ЗОЛОТІ ВОРОТА
ІІІ
Одна з основних ліній книги — дочка Кравчини, його
улюблена дитина Марія. Він шукає її скрізь. Вона в полоні.
Він розпитує всіх. Він сперечається з солдатами й офіцерами...
Дати його зустріч з нею. Вона погвалтована. Вона плаче. Вона проклинав життя. Вона хоче вмерти. Він благає її жити.
— Вони принизили моє достоїнство людське.
— Голубонько моя, вся війна — приниження достоїнства.
— Я гидка й брудна.
— Ти прекрасна, як оця розбита церква. Як оця руїна. Вопа огидна і прекрасна разом.
— Я понівечена.
— Понівечена вся країна. Чим ти краща за неї?
— Ні в кого не хватило для мене жалю.
— Не жаль нас гнав сюди, а гнів і ненависть.
— Хто мене візьме тепера?
— Якщо пе візьмуть, так хіба тому, що нікому брати. Радій, що не взяла тебе земля. Нас вона прийняла мільйони...
14 / Х / [19]45
Вставити, можливо, "Перемогу", якщо не цілком, то частинами. Було б здорово зробити так, коли б капітан Кравчина, що вмер у "Перемозі", був сином того Богдана Кравчини. І перебудувати "Перемогу" треба як главу з його оповідання про смерть сина. Виписати обов'язково, як він на мітингу там, де говорив про Україну, посварився з політкомісаром з-за того, як ставити слово "саме" — попереду чи позаду. "Іди ти к чортовій матері, убога твоя скаредна душа. Хіба не однаково, де воно стоїть. Ти на людей дивись, а не на слова. Хіба ми тут на дипломатичному прийомі чи в президіуми збираємося сісти? Я пе слова бачу, а кров. Ми перед смертю стоїмо. А вмирати я годен за Леніна на всіх мовах — за матір, за предків і потемків, коли вгодпо. Як ви, тату?" — "Істинна правда, синку, аби вмерти достойно і чесно, а хоч перемогти. Людипу прикрашають діла, а не слова. Треба, щоб діло стояло міцно, а слова... що слова! Слово — добро, коли вопо в лиху годину веселить душу товариша, коли воно піднімає її на подвиги чи на добру роботу".
Дак вони тоді подали один одному руку та й кинулись в огонь.
Як поховав Кравчина свого сина, що вони сказали один одному перед смертю. Як перед тим, як умерти, сип попросив поставити його. Тоді я підняв його і держу:
"Що, Василю, бачиш Україну?" — "Бачу, тату".— "Яка вона?" — "Благословенна, тату. Палаєі"
15 / Х / [19]45
ЗОЛОТІ ВОРОТА III
Дві глави.
Зустріч з американцями. Се були [з] Канади і США.
Вони були переважно українці.
Розмова Кравчини з американськими українцями мусить бути блискучою...
І не американці, і не свої. Чужі, заграничні... Сервіс теж він зневажав. Гарне, та ж воно не ваше. Воно американське. А в мене хоч і не той, та воно своє.
— У нас є сервіс.
— Ну й що?
Друга.
Кравчина діє проти бандерівців.
Переговори з оточеними бандерівцями. Його послали, можливо, парламентером. Можливо, що там, в каменоломні, де вони були, де їх було застукано, був і один його син.
Як вони не хотіли взнавати один одного чи не показали виду нікому, що впізнали. І син був, може, старшим групи.