...Навіщо?..
... До тьоті Басі приїхав знайомий. Було місячно, всі були над ставком. Місце гарне, поміщицьке: нагадує поміщиків. Знайомий сказав:
— Уся Україна повстанська, запорізька. Куди не глянь — усюди бандити. Мабуть, і за цими березами сидять, щоб вискочити, щоб перерізати всю колонію.
Павлина Анфисівна скрикнула:
— Ах!
Це вона кокетує. Всі це знають, не звертають уваги. Знайомий серйозничає:
— Чудний українець — то він флегматик не знать який, то він злодій з великого шляху... то він революціонер... Тьотя Бася захвилювалась:
— Що то є українець? Пролетар-революціонер.
Знайомий сперечався, тьотя Бася назвала його "соглашателем", лається ще; іде на терасу.
Анфиса Павлівна глибоко зітхає (їй спати хочеться) і теж іде в кімнату — корова.
Павлина Анфисівна була задоволена, взяла під ручку знайомого й повела в садок однієї вілли.
Відтіля їх вигнано. Знайомий обурився.
— Як ви смієте! Ми ж тільки гуляємо!
— Іді, іді! Не разговарівай!..
Знайомий пообіцяв поскаржитись голові Вуцвику. А Павлина Анфисівна спитала:
— Ну, скажіть правду: ви ж не комуніст?
Він тричі побожився, що він комуніст, але вона йому не повірила.
...Громовиця не прийшла — пройшла. В лісі було тихо, між дерев ходив місяць і крапав срібне масло в гущавину.
Хтось ламав гілки в лісі — не людина, тріскало в лісі. Вилуплювались солов'ята, і соловей уже не співав, і солов'ї мовчали.
—...Якби ви знали, яка це Анфиса Павлівна: жадна, не дай Господи. Годує дитину, а сама більш за дитину з'їсть: дитячу порцію.
...На якнайдальшій віллі сміялись. Підійшли до тераси, а за терасою тихенька пісня. Це надхненний Гіль.
...Тьотя Бася не обідала: її обід з'їв хтось.
Коли поодцвітали вишні (позривали ягоди), поналивались яблука. В яблуках мед, пасіка, бджоли, дід сивенький — смачно...
Летіли трутні по шосе.
...У віллі мешкають два тижні, три, місяць, а то й ціле літо. Одні виїздять, інші приїздять.
Хто приїздить, каже:
— По вулицях голод, а тут...
Через тиждень каже:
— Чому це сьогодні нема какао? Який же це дім відпочинку? Га?
...Пахне кізяками й парним молоком.
Ледве світає, Сидір запрягає коні й везе м'ясо до міста.
Насіли: де — хто.
— Захватіть оцього лантуха з яблуками.
— Що за лантух?
— Та оцей.
— Та це ж яблука казенні.
Його просять, він згоджується за двісті п'ятдесят від пуда. Накрив лантух свіжим м'ясом і закаляв у кров. (Кров і яблука, революція і кров...) Сидір покликав Микиту, й поїхали. Як виїхали з села — на місто селяни їдуть. Сидір кричить:
— Гей ти, шкапо селянська, не заступай дороги. Роздавлю! Кричать із воза:
— Не пан, звернеш і сам. То тільки земському звертали колись... Но-о!..
Почухав Сидір потилицю й згодився:
— Та воно й правда.
Сіпнув за віжку — ліворуч...
...Підводилося сонце — червоне, заспане, невмите...
На вілли (мабуть, і в колонії) залітають амури: людське. Буває випадково, буває свідомо, під кущами, коли думає ліс, коли мовчить ліс, тільки тріщить у глибинах — дрібний звір ходить, буває в садках... А через дев'ять місяців вилуплюється дитина. Це гарно, природно, свіжо й людяно.
Залітають сюди й погані баси — невдачники з міста й дебютантки — балерини й третьорядні скрипники. Тут усе задовольняє. Усіх задовольняє.
Є і літній театр.
У суботу висіла афіша:
Грандіозний вєчєр. Участвують... еtс.
...У неділю тьотя Бася кричала:
— Я не поведу дітей на цю буржуазну гниль!
Її не послухали й повели дітей. У дітей сьогодні цвіли очі, як спілі вишні після дощу. Кричало голубе небо, і були оплески гучні і сміх дитячий.
Діти задоволені, артисти "в ударі", небо кричить.
Кінчався вечір, заспівали "Інтернаціонал", і скрипник заграв. Тріснула струна в скрипника, й "Інтернаціонал" увірвався.
І розлігся дитячий регіт на весь ліс. Раптом вискочила з лісу тьотя Бася, бліда, схвильована.
— Як ви смієте! Як ви смієте глузувати?
Стояла біля артистів і махала кулаками. Її заспокоїли, вона — на сцену і плакала. Діти дивились на неї, витріщивши оченята, деякі теж плакали.
Ще з тьотею Басею була істерика, і її повели в колонію: скрипник (що увірвалась струна) і балерина.
Зодіяковий блиск видно весною, як заходить сонце, зодіяковий блиск видно і восени, коли сонце сходить.
Ранком жеврів зодіяковий блиск, ранком умирали чебреці, снились і пахли чебреці.
Ходили з вілли в колонію, з колонії на віллу. Вілли, колонії...
Легенький золотий сум.
...Чебреці, чебреці...
Анфиса Павлівна, Павлина Анфисівна посварились.
— До другої чистки не доживете, все одно викинуть! Анфиса Павлівна обурилась:
— Безпартєйна! Глядіть, щоб знову в тюрму не попросили.
Приїздив ще знайомий: дитячі порції їв. Він був сумний — осінь. У городі взимку холодно й голодно.
...Колонії, вілли.
Павлина Анфисівна ще ходила в купальню, навіть роздягалась і дивилась на своє тіло. Але не купалась.
...Ставок думав золоту пісню:
"Ой пряду, пряду"...—Леонтович.
І минуло літо.
Глибокого часу-зажури колонії перевозили в місто. Засмутніли діти, засмутніли вілли. А Анфису Павлівну викинули з партії, і вона виїхала кудись. Із кущів вилізли бандити і, як вовки, скрадались до осель.
Павлина Анфисівна плакала — йшов тридцять п'ятий листопад.
Коли їхали по шосе, із корзинки випала "Женщина і соціалізм" — пом'ята, некрасива книжка.
Тьотя Бася хвилювалась: думала, що це хтось нарочито. Позад усіх ішов Гіль і співав:
— Ми смєло в бой пайдьом...
Гудів ліс, падало листя — ішов листопад, прийшов листопад. ...А на віллах ще пахло кізяками і парним молоком.
...Стояли золоті ранки й зодіяковий блиск.
Із першої вілли Сидір кричав:
— Микито! Та йди-бо, бісова личинко! Бандите клятий!
Микита не озивався.
РЕДАКТОР КАРК
І Бєлий, і Блок, і Єсенін, і Клюєв —
Росія, Росія, Росія моя.
Стоїть сторозтерзаний Київ
І двістірозіп'ятий я.
П.ТИЧИНА
Связан я узловыми дорогами,
На которых повесилась Русь,
На которых трактиры с острогами
Хоронили народную грусть.
В. АЛЕКСАНДРОВСКИЙ
І
На стола поклав бравнінга й на нього дивився тривожно — редактор Карк. Згадав: холодний ранок — 1905 року чи 1906, тоді гімназистом був; це було вчора: учитель, а потім учень, а потім їх ховали в той ранок, у холодний, і дні йшли сірі, сірі — мабуть, того холодний. Гімназіяльна церква й піп із жіночим обличчям. Повітове місто, болото, гуси, хмари й цвинтар на горі.