Наступні дні Боксер лежав і споживав після їжі ліки, які свині знайшли у ванній кімнаті й прислали для хворого. Він умовляв Кловер не брати близько до серця те, що сталося: ось він відпочине, й попереду в них чудові три роки, які проведуть край пасовиська в спокої та добробуті. Нарешті в нього буде вільний час, і він опанує інші двадцять дві літери алфавіту.
Бенджамін і Кловер приходили до Боксера після роботи, а вдень усі були на полях, прополюючи буряки під наглядом свиней. Одного разу вони побачили, що Бенджамін біжить щодуху й кричить не своїм голосом: "Хутчіш! Хутчіш! Всі сюди! Боксера забирають!" Не зважаючи на свиней, всі кинули роботу й погнали до будівель. Справді, у дворі стояв фургон, запряжений двома кіньми, якими правив дрібненький чоловічок у низько насунутому на очі капелюсі. Стійло Боксера було порожнє.
Тварини обступили фургон. "До побачення, Боксере! — загукали вони. — Одужуй швидше!"
— Дурні! Дурні! — злементував Бенджамін, у відчаї риючи землю копитами. — Хіба ви не бачите, що написано на фургоні?
Залягла тиша. Мюріель почала складати літери в слова, Бенджамін відштовхнув її і прочитав: "Альфред Сіммонс. Бойня і миловарня. Торгівля шкурами, кістками і м'ясом. Корм для собак".
— Зрозуміли, що це означає? Вони продали Боксера на шкуродерню!
Крик жаху вихопився у всіх тварин. В цю мить візник смикнув віжки, й фургон повільно рушив. Тварини з плачем бігли слідом; налігши на ноги, Кловер наздогнала його. "Боксере! — гукнула вона. Боксере! Боксере!" У задньому віконечку фургона з'явилася рідна всім морда битюга з білою смужкою.
— Боксере! — закричала Кловер сповненим відчаю голосом. — Тікай! Швидше! Вони везуть тебе на смерть!
Всі тварини також загукали: "Стрибай, Боксере, стрибай!" Всередині фургона пролунало гримкотіння копит. Здавалося, ще кілька ударів — і фургон розлетиться на друзки. На жаль! Сили в Боксера вже не було, а повоз котився швидше й швидше — надто пізно збагнули тварини, що можна добігти до воріт і перепинити йому шлях. "Товариші! Товариші! — гукали вони до двох коней. — Ви ж везете на смерть свого брата". Але тупі створіння лиш хляпали вухами та прискорювали крок; незабаром фургон щез за дорожнім поворотом. Більше ніхто Боксера не бачив.
Через три дні було оголошено, що він помер у шпиталі, хоч там і прагнули врятувати йому життя. Верескун запевняв усіх, що Боксер помер у нього на руках.
— Це було найвеличніше в моєму житті видовище, — казав Верескун, піднімаючи хвостик та втираючи сльози. — Коли у нього забракло сил говорити, він прошепотів мені на вухо: "Вперед, товариші! Вперед заради Повстання! Хай живе Товариш Наполеон! Наполеон ніколи не помиляється". Такі були останні слова цього чесного трудівника, а хвилювало його одне — незакінчений млин.
Після цього повідомлення настрій Верескуна різко змінився. Він помовчав і підозріло озирнувся, перед тим як продовжити промову.
До нього дійшли ті безглузді й злі чутки, які хтось поширював під час від'їзду Боксера. Хтось завважив, що на фургоні було написано "Бойня" і зробив незрілий висновок, що Боксера відправляють до шкуродера. Аж не віриться, що серед нас можуть бути такі легковірні панікери. Невже, — тут він крутнув хвостом. — Невже хтось думає, що він розуміється в справах краще від обожнюваного Наполеона? А все ж так просто! Свого часу фургон справді належав бойні, але потім його купила ветеринарна лікарня і ще не встигла замазати старий напис. Ось де причина непорозуміння.
Слухаючи це, тварини відчули величезну полегкість. А коли Верескун розповів, якими турботами був оточений Боксер, на якому ліжку вмирав, якими ліками його поїли, — Наполеон без вагань викладав за них великі гроші, — у всіх розвіялись рештки сумнівів. Смуток розлуки з товаришем поступився світлим думкам, що помер він щасливим.
Наступної неділі Наполеон особисто з'явився на сходку й виголосив промову на честь Боксера. На жаль, можливості поховати на фермі нашого товариша нема, але він уже розпорядився сплести великий лавровий вінок і покласти його на могилу славного трудівника, а за кілька днів свині влаштують по ньому поминки. Свій виступ Великий Вождь завершив тим, що нагадав улюблені афоризми Боксера: "Я працюватиму ще більше" і "Наполеон ніколи не помиляється". Слова ці кожен повинен прийняти як свої власні.
У день, призначений для поминок, з Уїлінгтона прибув повіз лавочника і доставив великий дерев'яний ящик. Вночі з будинку долинали дикі співи, якісь підозрілі звуки, що викликали в уяві запеклу бійку, й все це завершилося дзенькотом розбитих шибок. До полудня по тому ніхто не з'являвся у дворі, й ходили чутки, що свині десь роздобули грошей, на які купили горілку.
Розділ X
У мигтінні весен і осеней минали роки. Йшли з життя ті, кому відпущено на Землі короткий строк. Настав час, коли не лишилося майже нікого, хто міг би пригадати, як було до Повстання — хіба що Кловер, Бенджамін, ворон Мозус та кілька свиней.
Померла Мюріель, уже не було Блюбел, Джессі й Пінчера. Не стало й Джонса — він завершив свої дні в лікарні для алкоголіків. Забули Сноубола. Забули й Боксера — за винятком небагатьох. Кловер стала зовсім старенькою з ревматичними ногами й каправими очима. Два роки тому вона досягла пенсійного віку, але ніхто з тварин не пішов на заслужений відпочинок, і давно вже ніхто не сподівався на клапоть пасовиська, де можна було б відпочити від трудів. Наполеон тепер важив півтора центнера, та й Верескун так розтовстів, що очі зовсім втопилися в складках жиру. У Бенджаміна посивіла морда, й після смерті Боксера він став ще похмуріший.
Приріст виявився не такий уже й великий, однак на фермі тепер жило чимало тварин. Для багатьох Повстання було малоймовірною легендою, а ті, кого купили, взагалі нічого про нього не чули. Окрім Кловер, було ще три коняки. Чесні робітниці, надійні товариші, вони, проте, відзначалися рідкісною тупістю: ніхто з них не освоїв алфавіт далі літери В. Вони охоче підтримували принципи Анімалізму, надто коли їх тлумачила Кловер, до якої вони ставилися з великою повагою, але навряд чи щось у тому петрали.
Ферма процвітала, на ній панував суворий лад, вона навіть розширилася за рахунок двох ділянок, куплених у містера Пілкінгтона. Будівництво вітряка нарешті було успішно завершене, й тепер фермі належали віялка та елеватор, не кажучи вже про кілька новобудов. Уїмпер здобувся на бідарку і вже не ходить пішки. Електрика на Скотохуторі так і не з'явилася, але вітряк молов зерно, що давало фермі непогані прибутки. Тваринам довелося ще немало потрудитися, адже треба було поставити динамомашину. Але про добробут, що його так яскраво змальовував Сноубол — електрика в стійлах, холодна та гаряча вода, триденний робочий тиждень — уже не йшлося. Наполеон відмовився від усіх цих ідей, оскільки вони суперечили духу Анімалізму. Істина, сказав він, полягає в безперервній праці й помірності.