Братія
(кротко)
Мовчи-бо.
Б р а м щи к
Добре! Буду
німий, як бог. Як пень той...
Юродивий
'ба лага!
Братія
(кротко)
А ти чого?
Юродивий показує їм язика — вони його ловлять.
Ігумен
Відколи в Іустина
загостював той філозоп, у нас
в монастирі пішло розтління. Єресь
і волховство.
Іч, як он келію освітив! У бога не вірить. Чорнокнижіе
читає...
Чернець
А все ж таки — чому
той Залізняк тобі такий противний?
Еж він ішов за нас...
Ігумен
Ану! Чи не пора
згадать устав суворий? Гей, там! Браму
замкнуть! Чи всі? Сотворим хрест. Ходім
по келіях...
(Ігумен і ченці поволі розходяться.
Далеко десь на гвалт дзвонять.
А на ограді знову — немов то не ченці ідуть,
а чорти один одного перестрибують.)
Юродивий
(уже на дзвіниці)
Абалага! Ти чуєш?
До Цундри чхну! У ніч я всвердлю дзвін
як цендибор — ото заценька! Циндри ж
одскакують і цьвохають, аж кров
там цебенить...
Б р а м щ и к
(завважуючи, що віддаля ігумен за ним ще стежить)
Та перестань ти, цвентюх,
не цвірінчи! Усі вже розійшлись
по келіях. Побачили — і годі,
чого там ще...
Юродивий
Побачили? Е, ні.
Пожежа знов як той цвітин. Нагронджив
огонь грудьми — грундзює грогонджур
і джеркотить зажерно. Джиг? Джигуха.
А пан джирчить! Нехай поскаче. Джиг?
Хто підпалив? А дзуськи! — догадайся!
Б р а м щ и к
(бере мітлу)
Ось я тебе як догадаюсь! Злазь,
кажу тобі! Не тумани пузатих,
нехай хропуть...
Нарешті пішов ігумен.
Ото життя...
У браму стукають.
Іду.
Кілька постатей у чернечому одязі мовчки увійшли у браму і по-
вернули до келії з освітленим лампою вікном.
[1932-1933]
В КЕЛІЇ
Прокля'! цараЧ тираЧ
Розгаснем плиском пожар
і вгробим чар ваш в чадний мар,
і аж тоді ви всвітаете —
та вже вам не свіне.
Сковорода
(зачиняючи покинуті двері)
Ну от,
"князі" — чи бач! Тепер же начувайся
і кожну мить напоготові будь —
вони тобі цього не подарують!
...Вдостоївся. Гостей вітать. Високих.
Розхвилювавсь, що й заспокоїтись
не можу!
Так. То ж перший бій я стерпів
і витримав. А ще ж бої, а ще ж...
Лиш попусти — і вже тебе поковчать
і загризуть, як пси...
Тікать, тікать
з монастиря цього — від тиші, цвілі,
кадильності!
Неповен я. Чогось
в мені нема, чого ж — і сам не знаю.
На соляні заводи, рудники —
на Бахмутський завод та на Торецький
я поспішу. А звідти — аж туди,
де нишпорять в землі, де розшукали
залізную руду і кам'яне
вугілля! Там. З б а г н у . У Третій Роті.
В Лисичому. Вогонь життя. Знайду
в Луганському новий я зміст, що змінить
лице землі... Щось морозно мені...
Ану ще сяду до "Основ металургії". Немовби небо
в вікні там спалахнуло — чи то привиділось...
Як уві сні: годинник бив, чи то
мені здалось. А цей все спить. Як камінь.
(Читає.)
"Коли заллє водою шахту — насамперед зробити треба..."
Чернець
(прокидаючись)
Не спиш усе? Вже, певно, й ніч пройшла.
До утрені ще не дзвонили? Небо
он глянь яке...
(Спускає ноги.)
Свічку достань, бо ця от-от погасне.
Сковорода
Дзвонили? Небо? Ось...
хвилиночку, і вже кінець.
Отже: "Смоки
відтягують з копалень воду — чув? —
на тридцять фут і вгору підіймають".
Це б і мені туди. Куди? — до шахт.
Розхвилюьався я, що й досі заспокоїтись не можу. Кня-
зі, чи бач!
(Ходить по келії.)
Чернець
Як кажеш?
Сковорода
Нічого. Це я так.
Аж заздрісно — і як цей Ломоносов
вправляеться все знати!
Чернець
( позіхає )
Снилося,
немовби я на небі. Янгол
ізбоку. Взяв співати він: "Христос
рождається", а я: "Хрістос геннате
доксасате" — ло-грецьки...
Сковорода
Виспався —
дак вже кортить поталалакать?
Чернець
...грецьки ж...
а грім! а блиск!., аж гляну вгору — бог!!
Я: "Turdus ipse sibi malum cacat",—
та й заридав од радості.
Сковорода
Як? як?
Хоч не кажи цього при людях! Дурню,
це ж на дрозда, що в кал у свій угруз,
сплели таке, бо справді ж... Ххе! Іустине,
це так встругнув латину! Й звідки ти
викопуєш отії тексти?
І у с т и н
Звідки ж,
як не з твоїх трактатів? Ти глузуй
із іншого кого — не з мене.
Я й без тебе вчений. "Бога не забувай!" — у Святім
письмі сказано. Авжеж! Ага!
Сковорода
Глузно ж —
того й сміюсь. А врешті... ти сказав
розумне. Так. Мої трактати цвіллю
укрилися, і я... смішний у них.
Освіжитись (...а глянь: перед вікном щось шмигонуло. Де-
рева? Птаство прокинулось?) Освіжитись треба.
Спалить усе, що я гульма надлубав;
спалить усе, що в простір лепетав;
що в світ пускав, не дбаючи про дійсність —
вагаючись, б'ючись і двоячись,—
цьому любля, тому любля, а власне ж —
що ні тому, ні другому.
Не все
я зрозумів, що ти сказав, а тільки
не знаю я, чого так мучишся.
Охотився б у ризу. Еж прохали
тебе ченці, єй-єй, вже б досі був
єпископом.
Сковорода
Ну от. Ізнов те саме.
Ти несповна ума, як видно. Я
надію мав, що, в тебе гостювавши,
коли не хіть, то хоч куток знайду,
де міг би я про дещо тут подумать,
а ти, он бач, старе все дзьобаєш...
Ні, краще вже піду.
І у с т и н
Чекай, а що ж я
сказав тобі такого? Що стовпом
обителі та й усієї церкви
хотів тебе побачити?...
Сковорода
Ти знов?
Стовпе ти неотесаний! Від тебе одна лише протиотрута:
порвать з тобою назавжди, і то якшвидше.
Пусти, піду, подихаю повітрям —
щось голова болить...
Постать
(на дверях)
Григорію!
Здоров! А де це йдеш?
Сковорода
Я ж не згадаю,
да хто ти є. Мішок на голові,
як в схимника, і ряса ця...
Постать
Ну, рясу
не штука й знять, а от що свічка в нас...
(Проходить од дверей, спотикається об книжку.)
Ага! не вспів сказать, як вже й потухла.
І у с т и н
А я ж казав: достань.
Постать
Тут ще хтось є?
Сковорода
Та... родич мій. Чернець. Зіходить з глузду,
замолює гріхи.
І у с т и н
О господи!
Постать
Сковороді з ченцями родичатись
недбумно. Байдикував би я й —
та справи, бач... Он глянь в вікно...
Сковорода
Пожежа?
Кажи вже там, із чим прийшов. Слова
мені твої знайомі...
(Кладе бриля.)
Постать
К чорту ж рясу!
Ну от, як зняв я каптур з голови —
тепер пізнав?
Сковорода
Та що се — Цундра? Як же
забрів сюди? Вже ж стільки літ пройшло...
Дай обніму тебе,— невже сам Цундра? —
од заграви аж сяєш! Та не дивись суворо так!
Я пісню склав про тебе — воля! — бунт!
Тень до танцю цундри —
гнофті се автон!
Козацький дух з кадилом вперемішку?
Нероблення — і бідний люд? Як хоч,
то й про пісні з тобою поговорим.
Бо ці ж твої пісні не лише сектанти, а й вороги вже наші
підхопили! І колють ними нас! Не знав? Хіба не знав?
Але дозволь, прийшов же я не сам:
чорти мої ось там, да все друзяки
гартовані.
Сковорода
(схопивсь)
Чого ж вони не йдуть?
Постаті
(на дверях; самі як клени, а голоси глибинні)
Здоров! здоров! Прийшли до тебе в гості.
Посидимо. Подивимось. Збрехав
то він— які ж із нас чорти?! Ти знаєш:
Я — Сатана. А це Люципер ось.
І у с т и н
О господи премилосердний...
І що то за покоління таке тепер — одно черкають, одно
черкають, аж... Піду ж та хоч умиюсь.
(Виходить.)
Сковорода
Ще ж я
четвертого не знаю на ім'я.
Чом ряси ти не скинеш, як Люципер
та Сатана? Безвусий... бач, когось
нагадуєш мені, кого ж — не знаю.
Четверта постать
Людина та, котру нагадую,
прийшла ж якраз до тебе. Ось, живою
стоїть вона. Як звуть — ти знаєш сам.
А рясу... що ж, я можу й знять.
Сковорода
Геніта?
Огенія!
Четверта постать
МовчиІ І не кажи
дурниць. Софрон — козак Розплата, знаєш
такого? От оце ж він сам і є.
Сковорода
Жупан, пістоль і шабля ця не змінять
мені твого єства. Під шапкою
палахкотять ті ж самі очі. Голос,
і усмішка сувора, і вогонь
рішучості, і неспокійні плечі,
і мишлення печать — усе таке ж,
як і було в моєї учениці.
Четверта постать
Кажу ж тобі: козак Розплата!
Сатана
Ххе!
Ти голосніш кричи, бо він не чує.
Цундра
У спогадах розм'як, біднесенький.
Сковорода
(до Цундри, мов крізь сон)
Ти щось питав?
Цундра
Ну, це вже просто смішно —
чи ми прийшли стоять тут та мовчать,
як ти...
Сковорода
Пробач, я слухаю.
Ц у н д р а
Та бачу ж!
Сковорода
Не гнівайся: від несподіванки
це все. Стерявсь. Бо й справді — Цундра,
з яким я вчивсь, до мене завітав,
і Сатана, й Люципер...
Розумію —
так це такий Сковорода? А я...
Сковорода
Який такий — не розумію. Вперше
знайомишся, чи як? Та не дивись
презирливо і шаблею не грайся —
я бачу й так, що гостра!
Цундра
Хм. А я
настрашував себе, що ось... Залізний
повинен буть Сковорода! Залі...
(Раптом строго.)
...знирни з води, із твані, із болота
смиренного. Ув Академії,
пригадую, ти щось був інший.
Сковорода
( усміхнувшись )
А що ж, і бив тебе не раз. Але...
до чого вся твоя ця мова? Справа?
Дак ти кажи, послухаю.
Сатана
( басюгою )
Авжеж.
А то: згадав і воду тут, і школу.
Ну, вчилися. Молодший мудрувать
пішов, а ти — за отаманство.
Справді —
цабе яке, хоч плюнь.
Люципер
(октавою нижче)
Запишався, як кошеня в попелі.
Цундра
Та це я так.
Од ніжності одвик, бач. Ну, дак слухай.
Іустин увіходить із рушником.
Мо', вийдемо куди?
Сковорода
Ти не турбуйсь.
Іустин однак не розуміє. Мозок
у цих ченців...
Іустин
Чого там мозок! Я
у Лаврі жив, стеріг друкарню. Бога
не забувай! — в писанні сказано.
Авжеж! Ага!
Сатана
Люципере, тікаймо —
бо вже ж... ондо.
(Показує на Іустина.)
Іустин
Лампадку? — зубоскаль! —
і засвічу, ага! В шапках сидіти
не можна — гріх.
Цундра
Та кинь його! Нехай
святителя покорчить на здоров'я.
Люципер
Як кажуть: на здоров'я вам у ручки, в ніжки і в животш
трішки.
(Застугонів реготом.)
Іустин
(підливаючи оливи в лампадку)
А ти не регочи, а от розгадай краще: нікоє созданіє мєждз
трома горами; клеветніци його окружиша, оно благосло
вяше їх сімо і овамо... Ага, не розгадаєш, а це ж старець
торби й собаки, ага?
Цундра
Дивуюся. Щоб то Сковорода
та з отаким припопугайлом кашу
умісті їв! Єй-єй дивуюся.
Ось на столі у тебе Кант; Спіноза;
Вільям Гарвей; та й ще:
"Основи металургії"; "Економічна таблиця"; з Лавуазье
навіть щось переписано:
а сам ти весь
подвоєний. Тут треба зваги, сили!
А ти якраз...
Сковорода
Подвоєний? Мовчу.
Мо через те, що правда це. А може...
Чекай... думки зведу...
І у с т и н
(злазячи від лампадки)
Ну от і все.
Агалліасфто уранос. Гі евренесфто!
Небо і земля днесь пророчески да веселятся,— о господи,
господи!
Всі зареготали.