< (Прибіг собі Кудлан і став качаться).>
< (Кудлан зівнув, прибіг на трьох ногах
і з виском <оскалив> став качаться).>
< Кудлан < зівнув чеснув за вухом > < примчав
од овечок>
< З-під ніг> < З-під самих ніг Кудлан мов уродивсь
і з виском став качаться. >
З-під самих піг Кудлан десь < вирвався > уродився
і з виском став качаться.
1 Червоним олівцем автор написав два слова, які мав намір
використати в поемі: "Примастками балакає",— Ред.
— Маріє, Маринко...— без ліку повторяв,
і брав її за руку і дивився
довго-довго.
Такії очі були
у його учениці у Марії,
коли в знайомого він жив на пасіці.
Вже стільки літ пройшло,
а він забуть не може
її ласкавість і красу
і повнолітній голос...
— Маріє, Маринко...— без ліку повторяв.
< (Кудлан загріб, подряпав землю
й десь погнав у яр на трьох ногах,
подався десь.) >
(Кудлан зівнув <і заспокоївсь >, як лев, і заспокоївсь.
Чебрець запах принадно).
< (суслик) >
Маринка сіла.
Спідничкою закрила ноги,
в долоні всю голівку узяла,
говорить ].
— Чиї вівці пасе? —
Хіба це не 'днаково чиї
Колись я думала, що можна жить працюючи,
аби земля родила.
Тепер — ні.
Бо батько й мати горби понаробляли,
а все панові, бодай йому не дихать! 2
Ми од <Томари. З Ковраїв...> 3
До цього ось чорта перебігли —
< (>насупилась у бік села<) >
<Кудлап собака десь узявся >
< (Кудлан < загріб, подряпав землю> < схопивсь >
<здригнув>
1 На берегах червоним олівцем занотовано:
"Та там...
Там і Литви тієї
жмені —
<узяв би так
та й> курям посипать нічого".— Ред.
2 Збоку дописано олівцем:
"<Ми там були у підсусідках>".— Ред.
3 Дописано між рядками олівцем: "Навпаки: з Правобережжя
тікали (?) Я."—Ред.
< нащурив вуха>
<й подавсь у яр на трьох ногах >
<й за сусликом помчавсь у яр...>
— Парки, доріжки, квітники...
<а тут і картоплі> а нам то й квасолипки нігде посадити!
<Ои гляньте... >
<Що там сиділи у підсусідках
на чужій землі,
а тут ще гірше.
Багато кого пан тут обдурив.
Оп гляньте>
За городищем, туди, од боку,
над пивою < (і як він раніш цього не бачив!) >,
над колосом,
що з перебіжним блеском вітер
< вітер його вилизував > його розхиляв і кошлав,
< хилила спину друга нива> рясніло людом.
< Серпи ряхтіли гірко > Серпи ряхтіли низько,
і <таке тужне> такої тужної співала тая нива:
Жніте, женчики, розжинайтеся,
на чорну хмару оглядайтеся.
А поміж них
підгінчий з нагаєм
< підгінчий з нагаєм.
А поміж них
підгінчий з нагаєм!..>
Ще більш голівку заховала,
щоб сліз не видно.
А сльози, сльози, як слова!
— Одна
пішла я раз у панський двір.
А пап на ніч сказав мені зостатись,
грозив ножем і мордував,—
та не далася я,
втекла.
Тепер якусь собі привіз Марію
<вжо і нам дав спокій >
і нас немовби не чіпає...
уже немовби.
1 Збоку автор дописав олівцем:
"біснуватий"
кричить < здалека >, далеко
чути сумний
його крик" — Ред.
<А ці ченці — пройти й у церкву не дадуть! >
<та що казать... >
Сковорода: Марію?ти кажеш Марію? 1
Помовчала Маринка...
Й день затих
< Чебрець запах <та[к]> принадно >
То хмари все хмаріли,
а то у тучу всі зійшлись
і звідти
ціляли в блиск розколотого неба,
в Дніпрі одбившись...
(Дзвонили до вечерні.)
У купу вівці збились.
Немов із холоду,
ягнятко на руки полізло.
— А вам напевно весело живеться, що ви все граєте?
Я бачила й учора вас.
А брат мій в гайдамаках,
він <тут в яру засів на пана> з цим-о біснуватим,
коли нема солдата,
<балака> вночі балака про панів2.
А другий аж у Швачки,—— та й зразу схаменулась
<пох[васталась] >
Загледіла, що на шляху ще під горою
куріло щось і наближалось <восьмикопитно>
тупокопитно.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, КІ 1І8С, арк. 1—7)
[VII. НАД ДНІПРОМ]
1 Збоку дописано олівцем:
"Закричав біснуватий
<на> з сусідньої гори, як Прометей.
<той же крик і в IV част[ині] <в по[встанців] >
серед повстанців]).
Нікого з посторонніх до "бісн [уватого]" не підпускають.
А в народі є повір'я, що це в кайданах сидить їхній визво-
литель (Прометей)".— Ред.
2 Збоку дописано олівцем: "Грамота цариці".— Ред.
<Гафійка> А Гафійка, звівшись на коліна,
< затрусилась од гніву: > од гпіву затрусилася:
<оддайте, дядьку> оддай, парубче, дудку,
чого <ви причепились?> ти причепився!
Сковорода її за руку: хай!
А сам усе дививсь:
На гордий ніс. Подзьобане обличчя.
< Колючі брови... Де він його бачив?
Той знову
крізь зуби собі чвіркнув:
і>
<і одійшов до гурту. >
Колючі брови: глянь
Той,
<не одриваючи очей од Сковороди >
не зводячи < злісних > очей з Сковороди,
< поліз >
накрючився руками злісно
і <так подався > кинувсь весь —
немов до горла!
<0 ні!>
О ні, (над ними саме хмара <прохихотіла зливою) > і тиша
< пропливала >)
немовби <вище поза плечі > < кинувсь > до очей,
над головою!
О ні, (над ними саме <тиша й тінь —
велика>
< вітер розпурхався>
хмара і тиша).
<немовби>
<і зразу хвать! Крутнув, скрутив,>
1 зра-зу хвать! Скрутив, хруснув,
одірвав —
і вже <розпльовано-жовтий> соняшник
ось тут.
А < без [голова] > нещасна соняшничина,
схитнувшись кілька раз обірваним горлом;
< завмерши зупинившись >
завмерла, зупинилась...1
Помовчали усі гуртом,
і день затих.
То хмари все хмарїли,
і •]
1 Текст від "Колючі брови: глянь" до "завмерла, зупинилась..."
донисапо пізніше на берегах рукопису.— Ред.
Я бачила й учора вас.
А брат мій в гайдамаках —
та й зразу схаменулась.
Загледіла, що там ген на шляху
куріло щось і наближалося восьмикопитно.
Взяла ягнятко й понесла.
Схопивсь подзьобаний: *
Куди ж ти? *
<Слухай!*
підожди !> *
А вітер їй заходив збоку,
[• •]
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1202, арк. 14)