Принцеса Еліза сидить рівно, тісно стуливши зблідлі пришерхлі уста. Під зеленими, велично напівнакритими повіками, очима — фіалкові .підпалини, а в крилах носа — бліда жовтявість. Вона скупо відповідає на уваги графа Адольфа й безжурно, непричетне водить очима по поверхні тіл. Чужими, сторонніми скелями загрузли вони серед цього велетенського організму, пронизаного одним духом. Чужі, непотрібні, самотні.
— О, на горі шамотня збільшується! Чи не зводив .прибути сам президент, славетний Руді Штор?
Принцеса Еліза мовчки бере з рук графа Адольфа бінокль. Ліниво, недбало наводить скло на гору. Вінки, гілля, прапори, плакати, руки, голови. На лавах жерців чужі, незнайомі постаті.
Ах, ні, одна знайома, коротконога, опецькувата, квадрате пика, із сідластим чолом. Але посередині в самому центрі місце порожнє.
Раптом над ворухливим різнобарвним морем із усіх трибун, у всіх напрямах, ляпаючи об хмари, об голови, об шпилі, летять віщувальні, закликаючі, попереджаючі металічні крики труб.
"Та-та-та-ті-і! Ті i-та-та-та-а!"
Море гойднулось, зарябіло поспішним безладним рухом, вирівнялось головами, устромилося сотнями тисяч очей у зелену, квітчану золотим колосом гору. І вже шелест шикання, втихо мирючапня, як вітер очеретом, хвилями жене од краю до краю.
На трибунах зручніше наставляються роззявлені горла рупорів. Затихають. І вмить над полем з усіх горлів в один мент, одним суцільним і ромовим голосом, таємно розділеним на десятки шматків, гримить:
"Браття! Розкуті, вільні, воскреслі браття! Ми вступаємо в обіцяну землю тисячолітніх мрій наших предків. Ми чуємо вже хвилюючі радісні подуви нової, таємної епохи. Але ноги наші ще поранені тисячолітньою дорогою страждання й шукання, в душах наших ще не заросли травою забуття сліди кайданів і звалюваних кумирів, тіні минулих страхіть іще тягнуться за нами, дихаючи в нас непокоєм.
Браття! В цей день свята, свята волі, розкуття, озирнімося назад Гляньмо в очі темним тіням, покропімо їх нашим вільним сміхом, перехрестімо духом сонця — і хай на віки вічні згинуть!"
Голос змовкає. Над затихлим людським морем стоїть тиша. Сонце пекучо благословляючими пальцями водить по невкритих головах.
І знову металічний, трубний, віщуючий, закликаючий крик розлягається від краю до краю. Голови тих, що на горі, чогось повертаються в бік ангарів. Голови в долині цікаво, жадно пнуться, стараючись також туди зазирнути.
Трубний крик змовкає. І зараз же громовий голос заступає його місце.
"Браття! Зараз перед нами пройдуть образи минулого. Духом хороб, дурощів, злочинств і нещасть повіє на нас".
З-під гори помалу починає висуватись велетенська чудна група, рухаючись щораз вище й вище круг гори спіраллю дороги, підставляючи себе то спереду, то з боків, то ззаду напружено вп'ятим мільйонам очей. Рухається вона на п'єдесталі, вкритому чорною, жалібною похоронною запоною.
На самій середині п'єдесталу на чорному хресті висить розп'яте тіло жінки Але зросле двома половинами, двоголове, чотиригруде, чотирируке І одна половина його перегодована, набухла — трупно біле тіло з пикатою круглою головкою.
Друга половина — виснажене, напнуте на кістки буре, стра-хітно худе тіло э вимученою черепосхожою головою. Воно звисає з хреста висхлим бурим стручком, звісивши неохайні коси на сухі зморщені торбини грудей.
Під розп'яттям дві групи постатей. На боці набухлої трупно-білої половини — такі самі групно білі, набухлі, перегодовані. Одні, роззявивши рота, закинувши голови, задихаються. Другі боляче роздирають роти тоскним позіханням, треті жадно жменями пхають у себе страву, четверті, хижо вискалившії зуби, скорчившись над скринькою, люю озираются. А між ними другою половиною стоять па варгі г?кі самі набух.іі постаті з мечами в руках.
На боці бурої, виснаженої половини — такі самі виснажені, бурі, обтягнені шкірою кістяки. Одні лючо тчі ніться скоцюрбленими пальцями до пертої половини, друн смокчуть сьої пальці, треті кладуть голови в петлі, корчаться, прок чигають, ридають, покірно хилягь голови.
Рупорний громовин голос, стаючи аж до фіалкової мряки під лісом, як голос із неба, гриміть:
"Ось — Розп'яття Нерівності. Тисячі літ висіла на ньому людськість, ссімогубію розп'яіа на дві різні часіини, але неподільно, нерозривно зросла від віку вищим законом. Тисячі літ одна половина задихалась од перегодовання, загибала від нудьги, бездіяльноси, гнила від хороб надмірності, сушила себе жорстокістю. Тисячі літ вони насильством, кров'ю й мечем обороняли свої хороби, свої отруині розкоші, вважаючи їх за вічний, незмінний закон і за свої неодбиральні привілеї.
І тисячі літ друга частина людськості задихалась од недогодовання, загибала від голоду й холоду, гнила від хороб, винищення, роз'їдала себе заздрістю, сушила себе ненавистю и тисячі літ покірно хилила голову, вважаючи це за лютий непоборний закон".
Мільйони напнутих ниток-очей напружено тягнуться на гору. Раптом з обох боків башти повільно, певно висуваються наперед дві велетенські золоті руки. Вони спускаються до Розп'яття Нерівності, обнімаються, прилипають до чорної запони й Розп'яття, злегка хитнувшись убік, починають помалу здійматися вгору, до башти. От двоголове розп'яте тіло вже до-сягло зубців комина Сонячної машини, от воно висувається над комином, от на тлі неба чітко, хмарно й моторошно висить поламане стражданнями колосальне страшне тіло.
Заціпеніла, вросла в землю, затаїла дух людська мільйоно-голова маса, розлита по велетенській долині Чутн далеке-далеке срібне дзеленчання жайворонка.
І вмить, знову ледве схитнувшись наперед, мов уклонившись людству, Розп'яття здригується, золоті руки підносять його ще вище до неба, показуючи сонцю, і сильно сягають у роззявлену пащу Сонячної машини. І як тільки в комині зникає кінчик хреста, так зразу ж звідти вибухає чорно-сивий дим, іскри, і над зубцями золотої башти випинаються величезні, жовто-червоні, раїїсно-жадні язики полум'я.
Заціпеніла маса рапгом сколихується, ухкає й розривається таким громом оплесків, що дві галки, мирно літаючи над полем, із жахом шугають угору, одуріло, розгублено кидаються то в один бік, то в другий і з усієї сили вимахують крилами, стрілою женучи до лісу. А внизу під ними лопотить мільйонами коротеньких крилець колосальна птиця, кричить радісно-диким криком і не може зірватися з місця.