* Тихо (муз. іт.).
** Гучніше (іт.).
"Хай йому біс! — подумав він.— Якого облизня міг я схопити!"
Пан де Валуа підійшов до мадмуазель Кормон, щоб, подавши руку, мати змогу провести її до обіднього столу. Стара панна відчувала до нього велику пошану, бо ім'я й місце, яке він посідав в аристократичних сузір'ях департаменту, робило його найблискучішою окрасою її салону. Сказати щиру правду, мадмуазель Кормон уже дванадцять років тільки й мріяла стати панею де Валуа. Це ім'я було, сказати б, гілкою, на якій висіли всі її уявлення, що роїлися в голові дівчини стосовно шляхетності, рангу або зовнішніх чеснот, яких вона прагнула від жениха; однак, якщо шевальє де Валуа був обранцем її розуму, душі й честолюбства, то ця стара руїна, хоч і закучерявлена, як Іоанн Хреститель у церковній процесії, лякала панну Кормон; якщо її й приваблювало в ньому дворянство, то відданиці аж ніяк не пасував такий чоловік. Удавана байдужість шевальє до шлюбу, а надто показна чистота його звичаїв у домі, повному гризеток, всупереч сподіванням пана де Валуа, вельми уймала йому честі в очах панни Кормон. Аристократ, що так обачно діяв у справі довічної ренти, тут промахнувся. Стара дівка й не підозрювала, що її думки про виняткову доброзвичайність шевальє можна виразити словами: "Як шкода, що він анітрохи не навіжений!" Спостерігачі людського серця, помітивши схильність святенників до нікчемства, дивуються з такого потягу, що його самі вважають несумісним із християнськими чеснотами. Та насамперед, чи можете ви запропонувати порядній жінці що-небудь ліпше, ніж щастя очищати, як вугільний фільтр, каламутні води пороку? А потім, як не зрозуміти, що для шляхетних істот, котрі пильнують суворих засад і тим самим зберігають шлюбну вірність, так природно прагнути чоловіка з великим досвідом. Негідники — великі знавці жіночого серця. Тож бідолашна дівчина побивалася, що її келих любові розбито навпіл. Тільки єдиний Господь спроможний злютувати шевальє де Валуа та дю Бук'є. Щоб краще прояснити суть небагатьох слів, якими зараз мали обмінятися мадмуазель Кормон із шевальє де Валуа, необхідно сказати про дві важливі обставини, котрі збудили в місті поголос і різні думки. Зрештою, до того спричинилося таємне втручання дю Бук'є. Одна справа торкалася алансонського священика, що колись заприсягнув конституції, а нині почав переборювати осоругу з боку католиків, виявляючи взірець найзапопадливішої доброзвичайності. То був Шеверюс56 в мініатюрі, і його стали так цінувати, що смерть панотця оплакувало все місто. Мадмуазель Кормон та абат де Спонд належали до малої церкви, величної в своїй правовірності, яка була для римської курії тим, чим мали стати ревні роялісти для Людовіка XVIII. Абат де Спонд не визнавав церкви, що з принуки йшла на спілкування з конституціоналістами. Священика Шеверюса не приймали в домі Кормон, зате люб'язно вітали кюре церкви Святого Леонарда аристократичної парафії Алансона. Дю Бук'є, цей затятий ліберал у шкурі рояліста, добре знав, що невдоволені, якими поповнюється кожна опозиція, мусять мати резерв, і вже привернув симпатії середнього класу до цього кюре. А тепер друга справа. З прихованої намови того ж таки настирливого дипломата в Алансоні зародилася думка збудувати театр. Сеїди57 пана дю Бук'є не знали свого Магомета, проте діяли ще з більшим завзяттям, гадаючи, ніби захищають власні задуми. Атаназ був одним із найпалкіших поборників спорудження залу для спектаклів і вже кілька днів клопотався в різних відділах мерії про цей план, до якого прилучилася вся міська молодь.
Дворянин запропонував старій панні руку, щоб прогулятися; вона прийняла запрошення, подякувавши ощасливленим поглядом за таку увагу, і шевальє мовив, хитро моргнувши в Атаназів бік:
— Чи не слід би вам, мадмуазель, позаяк ви добре розумієтеся на засадах суспільної пристойності, та й, крім того, цей молодик доводиться вам якимось родичем...
— Дуже далеким,— перебила вона.
— То чи не слід би вам,— провадив шевальє,— скористатися зі свого впливу на матір і сина, щоб застерегти його від згуби? Не кажу вже про те, що він не досить набожний і підтримує священика, який присягнув конституції; та це не все. Є дещо й серйозніше: він нерозважливо стрімголов кинувся на шлях опозиції, не розуміючи, як це вплине на його майбутнє; задля будівництва театру він удається до всіляких підступів; у всій цій затії він став жертвою ошуканства отого облудного республіканця дю Бук'є.
— Боже милий! Пане де Валуа,— мовила на те панна Кормон,— його мати казала мені, що він хлопець розумний, а насправді й двох слів не зв'яже; знай стовбичить перед тобою, немов той бовван...
— Який до розмови жодної думки не кине,— втрутився чиновник опікунської ради.— Я впіймав на льоту вашу фразу. Моє шануваннячко, пане де Валуа,— додав він, вклоняючись аристократові з такою самою підкресленою безцеремонністю, що її Анрі Моньє приписував Жозефові Прюдому58, цьому винятково типовому представникові класу, до якого належав чиновник опікунської ради.
Пан де Валуа відповів на вітання стримано й звисока, як вельможа, що тримається певної віддалі; по тому він повів панну Кормон геть набік, де стояли в горщиках якісь квіти, подаючи тим самим на здогад порушникові розмови, що бажає уникнути підслуховування.
— Та й яких думок хочете ви,— стиха казав шевальє, нахилившись до самого вуха панни Кормон,— од молодиків, вихованих у тих осоружних імператорських ліцеях? Тільки добрі звичаї й шляхетне товариство породжують прагнення до високих ідей та щирого кохання. Неважко, споглядаючи його, передбачити, що бідолашний хлопець зсунеться з глузду і сумно скінчить життя. Погляньте, який він блідий та худющий!
— Його мати запевняє, що він занадто багато працює,— простодушно зауважила стара панна.— Він ночами займається, але чим? Усе читає й пише! А що воно може дати молодикові, оте нічне писання?
— Тим-то він і звівся нінащо,— правив своєї шевальє, намагаючись скерувати думки старої дівки на такий грунт, де, як він сподівався, за його допомогою вона пройметься огидою до Атаназа.— Звичаї в тих імператорських ліцеях і справді були жахливі.