Двоє полісменів, колишніх співробітників відділу вбивств, похмуро кивнули.
— Не хвилюйся, — сказав капітан. — Ми знайдемо тобі місце у відділі крадіжок, Селтриксе. Тобі сподобається.
— Я не розумію, — жалібно промовив Селтрикс. —Якась паршива бляшанка буде розкривати всі злочини?
— Не зовсім так, — зауважив капітан. — Вважають, що сторожові птахи запобігатимуть злочинам до того, як їх буде скоєно.
— Тоді який же це злочин? — заперечив один із поліцейських.
— Не можна ж покарати людину за вбивство, якщо вона нікого не вбила, хіба не так?
— У тому й суть, — сказав капітан. — Вважають, що сторожовий птах зупинить людину, поки вона ще не скоїла вбивства.
— Отже, ніхто нікого не заарештовуватиме? — запитав Селтрикс.
— Я не знаю, як вони даватимуть цьому раду, — зізнався капітан.
Помовчали. Капітан позіхнув і почав вивчати свій годинник.
— Одного не розумію, — сказав Селтрикс, усе ще схиляючись над столом капітана. — Як вони це провернули? Звідки це почалося, капітане?
Капітан допитливо глянув на нього, чи не насміхається, бува. Зрештою, газети вже кілька місяців сурмлять про цих сторожових птахів. Але згадав, що Селтрикс, як і його хлопці, в газетах читає лише новини спорту.
— Гаразд, — промовив капітан, пригадуючи, що він читав у недільних додатках, — ці вчені — криміналісти. Вони вивчали вбивць, хотіли дізнатися, що в них негаразд. І виявили, що їхній мозок випромінює інакшу хвилю, ніж мозок інших людей, і його органи теж діють якось по-особливому. Усе це відбувається саме тоді, коли він готується скоїти злочин. Тож ці вчені сконструювали спеціальну машину, яка вловлює ці мозкові хвилі й у ній запалюється червона лампочка.
— Науковці, — зневажливо промовив Селтрикс.
— Отож спорудили вони цю машину, а що з нею робити, не знають. Вона величезна, з місця не зрушиш, а вбивці біля неї ходять не так часто. Тоді вони виготовили менші пристрої і випробували в кількох поліцейських відділках, здається, один і в нашому штаті. Але користі з них все одно було мало. Вчасно встигнути на місце злочину не вдавалося. Тож змайстрували сторожових птахів.
— Та хіба ж вони зупинять убивць, — недовірливо промовив один поліцейський.
— Звісно, зупинять. Я читав результати випробувань. Ці птахи чують злочинця раніше, ніж він встигне скоїти вбивство. Налітають на нього, б'ють струмом або чимось іншим, і він уже нічого не може.
— То що, капітане, відділ убивств ви закриваєте? —запитав Селтрикс.
— Ні. Залишимо основний кістяк, поки не переконаємося, що ці птахи роблять свою справу.
— Ха, кістяк. Насмішив, — сказав Селтрикс.
— Зрозуміло, залишимо, — повторив капітан. —У будь-якому разі кілька людей знадобиться. Схоже, ці птахи можуть зупинити не всякого вбивцю.
— Як це?
— Мозок деяких убивць не випромінює таких хвиль, — пояснив капітан, силкуючись пригадати, що писали в одній статті. — А може, у них органи працюють інакше чи ще щось.
— А кого вони не можуть виявити? — з професійною серйозністю поцікавився Селтрикс.
— Не знаю. Але я чув, що ці кляті птахи влаштовані так, що скоро дадуть раду всім убивцям.
— Як це?
— Вони здатні навчатися. Я маю на увазі птахів. Точно як люди.
— Жартуєте?
— Зовсім ні.
-Гаразд, — сказав Селтрикс, ~ але свій пугач я триматиму напоготові. Про всяк випадок. Хіба можна довіряти цим науковцям.
— Це точно.
— Птахів якихось вигадали! — Селтрикс презирливо пирхнув.
Сторожовий птах кружляв над містом, повільно описуючи плавну дугу. Його алюмінієвий корпус виблискував у променях ранкового сонця, на нерухомих крилах грали вогники. Птах нечутно висів у повітрі.
Усі його органи чуття працювали на повну потужність. Вбудовані механізми підказували птахові його місцезнаходження, спрямовуючи політ уздовж плавної траєкторії спостереження й пошуку. Його очі й вуха діяли як одне ціле: вишукували й стежили.
Раптом щось сталося! Електронні органи чуття зафіксували сигнал від датчиків. Кореляційний центр проаналізував і порівняв з електричними та хімічними даними, закладеними у файлах пам'яті. Спрацювало реле.
Сторожовий птах по спіралі попрямував у точку на землі, звідки долинав дедалі сильніший сигнал. Він відчував виділення певних залоз і незвичайну хвилю мозкового випромінювання.
У повній готовності та всеозброєнні птах описував коло, виблискуючи в яскравих вранішніх променях сонця.
Дінелі не помітив сторожового птаха, бо був зайнятий іншим. Наставивши револьвер, він уп'явся очима в хазяїна бакалійної крамниці.
— Не підходь!
— Ах ти, щеня! — здоровенний бакалійник підійшов ближче. — Грабувати мене вирішив? Та я тобі всі кістки переламаю!
Бакалійник був чи то дурень, чи то надто хоробрий — анітрохи не побоюючись револьвера, він насувався на злодюжку.
-Ах так! — вигукнув на смерть переляканий Дінелі. — Ну, отримай, кровожере...
Електричний розряд вдарив його у спину. Револьвер випав з рук, розкидавши сніданок, що стояв на підносі.
— Що за чортівня? — здивувався бакалійник, витріщившись на злодія, який нерухомо лежав біля його ніг. Потім помітив срібний відблиск крил. — А щоб мені провалитися! Ці пташенята таки діють!
Він стежив за срібними крилами, поки вони не розчинилися у блакиті неба. Потім зателефонував до поліції.
Сторожовий птах знову описував плавну криву й спостерігав. Його мозковий центр аналізував нову інформацію стосовно убивств. Деякі дані були йому раніше невідомі.
Ця нова інформація миттєво передавалася всім іншим сторожовим птахам, а їхня надходила до нього.
Сторожові птахи неперервно обмінювалися інформацією методами та визначеннями.
Тепер, коли нові сторожові птахи сходили з конвеєра невпинним потоком, Гелсен дозволив собі зітхнути з полегшенням. Робота йде повним ходом, завод так і гуде. Замовлення виконуються без затримок, спершу для великих міст, далі надійде черга містечок і селищ.
— Усе гаразд, шефе, — промовив з порога Макінтайр, він щойно закінчив свій звичайний обхід.
— Чудово. Сідайте.
Огрядний інженер упав у крісло й закурив сигарету.
— Ми займаємося цією справою уже не один рік, —промовив Гелсен, не знаючи, з чого почати.
— Справді, — погодився Макінтайр.
Він відкинувся на спинку крісла й глибоко затягнувся. Макінтайр був одним із тих інженерів, які працювали над створенням першого сторожового птаха. З того часу минуло шість років. Увесь цей час він працював на Гелсена, і вони потоваришували.