— Вибачте. — Гелсен зняв трубку. — Так. Дуже прикро, що й казати... Он як? Гаразд, звісно, я дам розпорядження.
Він поклав слухавку.
— Коротко і ясно, — сказав він Макінтайру. — Нам пропонують тимчасово їх вимкнути.
— Це не так просто, — заперечив Макінтайр. — Сторожові птахи діють незалежно, централізованого контролю над ними немає. Раз на тиждень вони прилітають на техогляд. Тоді й доведеться їх по одному вимикати.
— Гаразд, так і зробимо. Монро на узбережжі вже вимкнув приблизно чверть усіх своїх птахів.
-Сподіваюсь, я зможу поставити в них обмежуючий контур, — сказав Макінтайр.
— Чудово. Я щасливий, — похмуро відповів Гелсен.
Сторожові птахи вчилися дуже швидко, поширюючи й поглиблюючи власні знання. Абстрактні поняття, спочатку окреслені доволі широко, узагальнювалися, використовувалися як керівництво до дії й знову узагальнювалися.
Запобігти вбивству.
Метал і електрони міркують логічно, але не так, як
люди.
Живий організм? Будь-який живий організм? І сторожові птахи почали захищати все живе на планеті.
Муха із дзижчанням влетіла до кімнати й сіла на стіл, зачекала хвилину й перелетіла на підвіконня.
Старий підкрався до неї, замахнувся згорнутою в трубку газетою.
Убивця!
Сторожовий птах кинувся вниз і в останню мить врятував муху.
Старий ще хвилину корчився на підлозі, потім
завмер.
Його вдарило зовсім трохи, але для слабкого, зношеного серця вистачило й цього.
Проте його жертва врятована — це головне. Рятуй жертву, а агресор нехай одержить те, на що заслуговує.
— Чому їх не вимикають?! — гнівно запитав Гелсен. Помічник інженера з техогляду вказав рукою в куток
ремонтної майстерні. Там на підлозі лежав старший інженер, який ще не оговтався від удару.
— Він намагався вимкнути одну з них, — пояснив помічник, ледь стримуючи тремтіння.
— Це смішно. У них немає почуття самозбереження.
— То вимикайте їх самі. До того ж вони, напевно, більше й не прилітатимуть.
Що могло статися? Гелсен почав розуміти що до чого. Сторожові птахи ще не визначили точно, чим відрізняється жива істота від неживої. Коли на заводі "Монро" деяких із них вимкнули, решта, очевидно, зробила з цього певні висновки.
Імовірно, що вони дійшли висновку про те, що й самі —живі істоти.
Ніхто ніколи не казав їм протилежного. До того ж у багатьох аспектах вони діють як живі організми.
Гелсена охопили колишні страхи. Він здригнувся й поспішно вийшов з ремонтної майстерні. Треба швидше відшукати Макінтайра!
Сестра подала хірургові тампон.
— Скальпель!
Вона поклала йому в руку скальпель. Він зробив перший розріз і раптом помітив сторонній об'єкт.
— Хто впустив сюди цю штуку?
— Не знаю, — відгукнулася сестра, її голос через марлеву пов'язку пролунав глухо.
— Заберіть її звідси.
Сестра замахала руками на блискучу крилату машину, але та кружляла в неї над головою.
Хірург продовжував робити розріз, але це вдавалося йому недовго.
Металевий птах відігнав його вбік і насторожено спостерігав, охороняючи пацієнта.
— Зателефонуйте на фабрику! — скомандував хірург. —Нехай вони її вимкнуть.
Сторожовий птах не давав вчинити насильство над живою істотою.
Хірург безпорадно дивився, як на операційному столі помирає хворий.
Сторожовий птах кружляв високо над рівниною, вкритою мережею доріг, що розходилися в усі боки, спостерігав, і чекав. Уже багато тижнів він працював без ремонту й техогляду. Відпочинок і ремонт стали недосяжні, оскільки сторожовий птах не міг допустити, щоб його — живий організм — убили. Саме так сталося з тими, що поверталися на завод.
До програми сторожових птахів було закладено наказ через певні проміжки часу повертатися на завод. Але сторожовий птах корився наказові більш непорушному: охороняти життя, в тому числі своє власне.
Означення вбивства безмежно розширилося, охопити його стало неможливо. Але сторожовий птах на це не зважав. Він реагував на всі сигнали, звідки б вони не надходили і яким би не було їхнє джерело.
Після того як сторожові птахи виявили, що вони самі — також живі істоти, у блоках їхньої пам'яті виникло нове означення живого організму. Воно мало безліч варіантів і різновидів.
Сигнал! Усоте за цей день сторожовий птах ліг на крило й стрімко поринув униз, поспішаючи запобігти вбивству.
Джексон позіхнув і зупинив машину на узбіччі. Він не помітив у небі блискучої цятки. Йому не було чого остерігатися. Адже за всіма людськими уявленнями він і не думав про вбивство.
"Гарне місце, щоб трохи поспати", — подумав він. Сім годин без перепочинку вів машину, тож не дивно, що очі злипаються від утоми. Джексон простягнув руку, щоб вимкнути запалювання...
Щось відкинуло його до стінки кабіни.
— Ти що, здуріла? — запитав він сердито. — Я хочу лише...
Він знову простяг руку, і його знову вдарило.
У Джексона вистачило глузду не робити третьої спроби. Він щодня слухав радіо і знав, як чинять сторожові птахи з непокірливими.
— Дурна залізяка, — сказав він механічному птаху, який завис над ним. Машина нежива. Я не збираюсь її вбити.
Але сторожовий птах знав одне: певні дії припиняють діяльність організму. Автомобіль — це, безумовно, організм, що функціонує. Він зроблений з металу, як і сам сторожовий птах. І він рухається...
— Без ремонту й підзарядки в них вичерпається запас енергії, — сказав Макінтайр, відсуваючи купу папірців.
— І коли це станеться? — поцікавився Гелсен.
— За півроку, за рік. Для гарантії скажемо рік.
— Рік... — повторив Гелсен. — За цей час усьому настане кінець. Чув останню новину?
-Яку?
— Сторожові птахи вирішили, що Земля — живий організм, і не дають фермерам її орати. Все інше, звісно, теж живе: кролики, жуки, мухи, вовки, комарі, леви, крокодили, ворони, а також менші форми життя, такі як бактерії.
— Це я знаю, — сказав Макінтайр.
-А ти кажеш, вони видихнуться за півроку-рік. Йдеться про зараз? Що ми їстимемо через півроку? Інженер потер підборіддя.
— Так, треба щось робити швидко й негайно. Рівновага у природі летить до біса.
-Швидко — це м'яко сказано. Треба щось робити тут і зараз. — Гелсен закурив сигарету, тридцять п'яту за цей день. — Принаймні я можу заявити: "А я ж вам казав!" Та втіхи з того мало. Я винний не менше, ніж решта дурнів-машинофілів.