ДЮНУА (тягнучи її за собою). За Бога і св. Діонісія!
ПАЖ (пронизливо кричить). Діва! Діва! Господь і Діва! Ура-а-а! (Він хапає щит і спис та вистрибує за ними, несамовитий від щастя).
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Намет в англійському таборі. Англійський КАПЕЛАН, п'ятдесятьох років, з товстою шиєю, сидить на стільці за столом, зосереджений на письмі. З іншого боку столу в гарному кріслі сидить імпозантний ДВОРЯНИН, років сорока шістьох, гортаючи розписані орнаментами сторінки Часослову. ДВОРЯНИН із насолодою продовжує своє заняття, в той час як КАПЕЛАН пихтить над роботою, ледь стримуючи роздратування. Ліворуч від ДВОРЯНИНА стоїть незайняте шкіряне крісло. Стіл — праворуч від нього.
ДВОРЯНИН. Ось що я називаю справжньою майстерністю. Ніщо на світі не може зрівнятися з цією прекрасною книгою, з рівнесенькими колонками, так охайно виведеними яскравим чорнилом, із гарними орнаментами, з такими детальними ілюстраціями. А в наш час замість того, щоб розглядати книги, люди читають їх. Тепер книжкою можуть назвати навіть ті замовлення бекону і висівок, що ти зараз шкробаєш.
КАПЕЛАН. Мушу сказати, сер, ви занадто безтурботні як для нашого становища. Занадто безтурботні.
ДВОРЯНИН (зарозуміло). А що такого?
КАПЕЛАН. А те, мілорде, що нас, англійців, перемогли.
ДВОРЯНИН. Ну знаєте, часом і таке буває. Тільки в романах і баладах ворог не перемагає ніколи.
КАПЕЛАН. Однак ми зазнаємо поразки раз за разом. Спочатку Орлеан…
ДВОРЯНИН (фиркаючи). Пф, Орлеан!
КАПЕЛАН. Знаю, ви скажете, що це було очевидне чаклунство. Та все ж нас перемогли. Під Жарго, Меном, Божансі — так само, як і під Орлеаном. Нас порізали як худобу в Пате, а сера Джона Талбота взяли в полон. (Він кидає перо, ледь стримуючи сльози). Мені боляче дивитись на це, мілорде, дуже боляче. Я просто не можу, коли якась зграя іноземців отак перемагає моїх співвітчизників.
ДВОРЯНИН. Ох! Ви ж англієць, чи не так?
КАПЕЛАН. Звичайно, ні, сер, я — джентльмен. Просто, як і ваша світлість, я народився в Англії. От і все.
ДВОРЯНИН. Ох, ви так прив'язані до землі.
КАПЕЛАН. Вашій світлості подобається сміятися з мене, певно, ваша знатність дає вам такий привілей. Але ж ваша світлість знає, я не прив'язаний до землі, як кріпак. Проте в мене є до неї почуття (із зростаючим запалом), і я не соромлюся цього, і (зривається з місця) якщо так піде далі, то клянусь Богом, я кину свою рясу під три чорти і власними руками задушу цю кляту відьму.
ДВОРЯНИН (по-доброму сміється з нього). Так і зробите, капелане, так і зробите, якщо нам не вдасться нічого вдіяти. Тільки не зараз, поки що ні.
КАПЕЛАН, дуже обурений, повертається на своє місце.
ДВОРЯНИН (безтурботно). Розумієте, мені нема чого надто бідкатися через відьму; я здійснив паломництво до Святої землі, й небесні сили навряд чи дозволять, щоб якась сільська чаклунка розгромила мене, а от Орлеанський Бастард — міцний горішок; і він також паломничав до Святої землі, тож у сенсі Господньої прихильності сили в нас рівні.
КАПЕЛАН. Він просто француз, такий собі мсьє.
ДВОРЯНИН. Француз? Де ви набрались таких слів? Невже ці бургундці, бретонці, пікардійці та гасконці починають називати себе французами, так як дехто з наших починає називати себе англійцями? Вони говорять про Францію та Англію, як про свої країни. Ні, ну ви чули таке?! Що ж буде зі мною і з вами, коли така думка увійде в моду?
КАПЕЛАН. Як це може зашкодити нам, мілорде?
ДВОРЯНИН. Люди не можуть служити двом господарям. Якщо нова ідея служіння країні захопить їх, прощавай феодальна влада і прощавай влада церкви. Тобто, прощавайте ви і я.
КАПЕЛАН. Я вірю, що є вірним слугою церкви; і якби не шестеро кузенів, я отримав би титул барона Стогамберзького, започаткований іще Вільгельмом Завойовником. Та чи дає це мені привід стояти і дивитись, як французький Бастард і відьма з якоїсь гнилої Шампані розгромлюють англійців?
ДВОРЯНИН. Спокійно, чоловіче, спокійно. Ми спалимо відьму і переможемо Бастарда. На все свій час. До речі, я зараз чекаю на архієпископа з Бове, щоб домовитись, як її можна буде спалити. Через суперечки з нею його вигнали з єпархії.
КАПЕЛАН. Спочатку її треба спіймати, мілорде.
ДВОРЯНИН. Або купити. Я запропоную за неї величезну суму.
КАПЕЛАН. Величезну суму? За ту шльондру?
ДВОРЯНИН. Якось же треба покласти цьому край. Люди Карла продадуть її бургундцям, бургундці — нам, і ще може бути три-чотири посередники, які очікуватимуть невеликої винагороди і для себе.
КАПЕЛАН. Який жах. Це все ті шахраї юдеї, запахне грішми — і вони тут-таки. Моя б воля, я б не залишив у живих жодного юдея.
ДВОРЯНИН. Чому? Юдеї справедливо встановлюють ціну. Ми їм — плату, вони нам — товар. А християни, з мого досвіду, хочуть мати все, але так, щоб не платити.
З'являється ПАЖ.
ПАЖ. Його преосвященство єпископ Бовеський — монсеньйор Кошон.
Входить КОШОН, чоловік 60-ти років. ПАЖ виходить. Обидва англійці підводяться.
ДВОРЯНИН (з надмірною люб'язністю). Мій дорогий єпископе, як люб'язно з вашого боку прийти до нас. Дозвольте відрекомендуватися: Ричард де Бошан, граф Ворик до ваших послуг.
КОШОН. Слава вашої світлості долетіла й до мене.
ВОРИК. А цей преподобний церковник — магістр Джон де Стогамбер.
КАПЕЛАН (жваво). Джон Бойєр Спенсер Невіль де Стогамбер до ваших послуг, мілорде, бакалавр теології та хоронитель особистої печатки його високопреосвященства кардинала Вінчестерського.
ВОРИК (до КОШОНА). У вас, наскільки мені відомо, його називають кардиналом Англії. Дядька нашого короля.
КОШОН. Мсьє Джон де Стогамбер, ми завжди підтримували приятельські стосунки з його високопреосвященством. (Він простягає руку капелану, і той її цілує).
ВОРИК. Прошу вас сідати. (Він дає КОШОНУ своє крісло, ставлячи його на чолі столу).
КОШОН приязно й поважно займає почесне місце. ВОРИК недбало ставить собі шкіряне крісло та сідає на тому ж місці, що й раніше. Капелан також повертається до свого місця.
Хоча через виявлення шанобливого ставлення до єпископа ВОРИК зайняв своє місце після нього, початок розмови він бере на себе. В його все ще надзвичайно привітному тоні з'являється нова нотка, що означає перехід до справи.