Ну, а вже про однокласників з шостого "Б" і говорити годі.
Хлопці заздро гигикали, дівчатка не давали їм проходу.
— Ах, які умнички-розумнички! — вигукувала староста Оксана Фіцелович.
— У шостому "А" всі тепер луснуть від горя, що в них нема таких, — казав Вова Сорока.
— Утерли ми їм носа, — казав Шурик Дармовис.
А Милочка Петриківська, красуня і принцеса Милочка, яка ніколи не вдостоювала їх привітним поглядом, а дивилася завжди зверхньо та презирливо, тепер позирала на них так, як ніколи не позирала на Граціанського. Навіть коли слухала його плеєр.
— І чого тільки я, дурень, йому заздрив?.. — шепнув Вітасик Жені. — Отож-бо! — усміхнувся Женя.
Хтозна, що згадав при цьому Вітасик Дорошенко: чи те, як гримала на нього "мама" Елеонора Іванівна, чи те, як дав йому ляпаса "тато" Борис Борисович, чи те, як стояв "тато" голий у ямі, тримаючи в руках брудний "скарб", а злочинці з панчохами на обличчях у нього той скарб видирали, чи — як замкнули батьки рідного синочка у погребі…
Хтозна…
Було що згадувати.
Ні! Не заздрив Вітасик Граціанському. Анітрішечки! Навпаки.
Було йому щиро Граціанського жаль.
І він сказав про це Жені. І Женя з ним погодився.
Граціанський у школу не ходив. Його взагалі не було в місті. Приїхали баба Манефа і дід Гогоня й забрали його в село. І може, він там поки що й залишиться. Навіть вчитиметься там. Хтозна…
Й от Женя лежить і не спить. Міркує.
А що справді було усі ці дні з Вітасиком Граціанським? Невже його справді викрали після школи і завезли на "фазенду"?
Цілком можливо.
Капітан Горбатюк каже, що злочинці полювали на гроші Граціанського, то, звичайно, вони могли викрасти його сина.
А чи правду каже його друг Вітасик Дорошенко про своє чарівне перетворення? Бо він же фантазер, вигадувати мастак.
Може, він просто втік із дому, на зло йому, Жені, щоб довести, що він таки здатний на щось путнє. І ночував у Хрястові у дядька Мирона, сторожа бази відпочинку. Женя ж йому тоді так і сказав: "Невже ти здатний тільки заздрити, а сам ні на що путнє не годен?" І він образився і втік, щоб довести… І таки довів!..
Женя глянув на картину, що висіла на стіні проти ліжка. Картина була освітлена місячним сяйвом.
І раптом козак Мамай на картині знову усміхнувся і підморгнув Жені.
І таємничий голос бадьоро проказав:
— Усе добре, що добре закінчується!
І зацокотіли, віддаляючись, копита…
А може, це Жені наснилося?.. Бо наступної миті він уже спав…
* * *
Оце все, дорогі друзі, що я вам хотів розказати. Я дуже люблю правду, але в житті так багато таємничого, загадкового і незбагненного, що навіть наймудріші вчені на чолі з президентом Академії наук поки що не можуть дати відповіді на всі запитання.
Недарма ж учені зацікавилися проблемами енергоінформаційного обміну в природі, в Україні створене "Українське феноменологічне товариство", щороку проводяться конференції. Формується нова наука — феноменологія.
Отже, вся надія на вас. Виростайте, ставайте вченими і рухайте ту науку вперед.
Може, тоді справа проясниться.
Бо тільки-но я написав ці слова, як почув таємничий голос за спиною:
— Правильно!
І зацокотіли, зацокотіли, віддаляючись, копита.
Цок-цок!
Цок-цок!
Цок-цок-цок!..
Ципа зникає вдруге