Тепер чітко було видно, що йде він на південний захід і незабаром сховається за крайнім виступом мису Кіготь; щоб стежити за ним далі, довелося б вибратися на скелі в бухті Вашингтона, неподалік від порту Повітряної Кулі. Це виявилося тим більш прикрим, що було вже близько п'ятої пополудні і незабаром мали спуститися сутінки, а в темряві спостерігати стане вже неможливо...
— Що нам робити, коли настане ніч? — запитав Гедеон Спілет. — Може, запалимо вогнище, аби сповістити, що на узбережжі перебувають люди?
Журналіст поставив ребром найважливіше питання, і хоча інженерові зловісні передчуття ще не зовсім розвіялись, все ж таки колоністи вирішили запалити вогнище. Вночі корабель пройде повз острів і назавжди зникне вдалині, а чи з'явиться ще коли-небудь інше судно поблизу їхнього острова? Хто знає, які несподіванки готує колоністам майбутнє?
— Так, — сказав журналіст, — хай там що, а ми повинні сповістити екіпаж судна, що на острові живуть люди. Не —використати цієї можливості повернутися на батьківщину — значить потім каятись усе життя!
Отож вони вирішили, що Наб і Пенкроф вирушать до порту Повітряної Кулі й там, коли стемніє, запалять велике вогнище, аби привернути увагу команди брига.
Але саме тієї хвилини, коли Наб і моряк збиралися вийти з Гранітного палацу, корабель несподівано змінив курс і пішов просто до острова, прямуючи в бухту Єдності. Бриг, очевидно, належав до швидкохідних суден, бо відстань між ним і берегом помітно зменшувалась.
Поїздку до порту Повітряної Кулі було відкладено, і Ай-ртона знову попросили взяти далекоглядну трубу, аби остаточно визначити, "Дункан" то чи ні. Справа в тому, що шотландську яхту також було оснащено, як бриг. Питання полягало у тому, щоб роздивитися, чи є труба між двома щоглами корабля, який перебував тепер на відстані лише десяти миль від острова.
Вечірні сутінки ще не сховали обрію, і це полегшувало спостереження. Айртон опустив далекоглядну трубу і переконано повторив:
— Ніякий це не "Дункан"! Та й не міг це бути "Дункан"!
Тепер Пенкроф упіймав судно в поле зору оптичного [364] приладу і побачив, що це саме бриг водотоннажністю триста — чотириста тонн із сміливими й красивими лініями, чудово оснащений і дуже, мабуть, швидкохідний; словом, то мав бути один із найшвидкісніших кораблів, що борознять океан. Але якій країні належав він? Це ще важко було сказати.
— А проте, — зауважив моряк, — на кормі майорить якийсь прапор, тільки я не розрізняю його кольорів.
— Менше ніж через півгодини ми це будемо знати точно, — відповів журналіст. — А втім, .тепер цілком ясно, що капітан судна має намір пристати до нашого острова і не сьогодні, то найпізніше завтра ми познайомимося з ним.
— Все одно, — заперечив Пенкроф, — краще заздалегідь знати, з ким маєш діло! Я був би не проти вже тепер розпізнати кольори прапора цього зуха!
Розмовляючи з журналістом, Пенкроф не відривав ока від окуляра далекоглядної труби.
Вечоріло, з останнім промінням сонця поступово стихав і вітер. Повислий вимпел корабля заплутався у фалах, і тепер стало ще важче розгледіти його кольори...
— Ні, це, звісно, не американський корабель, — час від часу казав Пенкроф, — і не англійський — на англійському червоне поле відразу впадає в очі; не має він і кольорів французького або німецького флотів; і не російський білий морський прапор, і не жовтий іспанський... Швидше за все він однобарвний... Чекай... у цих морях... Які ж тут можуть бути кораблі?.. Чилійський? Але він триколірний... Бразильський? Він зелений... Японський? Той чорно-жовтий... А цей...
Тієї миті бриз розгорнув прапор невідомого корабля. Айртон вихопив із морякових рук опущену трубу, приклав її до ока і глухо, хрипко ледве промовив:
— Прапор чорний!..
І справді, на флагштоці корабля розпросталося темне полотнище; тепер були всі підстави вважати невідомого корабля вельми підозрілим.
Отже, інженера не обманули його прикрі передчуття? Отже, це таки піратське судно? Значить, цей корабель чинить розбій тут, у південних водах Тихого океану, наввипередки з малайським "прао", що досі бешкетують у цих широтах? Що він шукає біля берегів острова Лінкольна? Чи не спало на думку піратам використати ик" нікому невідому землю, аби переховати тут награбовані скарбк? А може, він шукає біля цього узбережжя ііритулк на зимові місяці? Невже судилося чесним володінням кологстів [365] перетворитись на ганебне кипіло піратів, на їх таємну тихоокеанську резиденцію?
Всі ці думки за мить майнули в головах колоністів. Адже вони Не мали жодних сумнівів у тому, що несе чорний прапор. Чорне полотнище — стяг піратів! Він висів би і на щоглі яхти "Дункан", якби каторжанам пощастило здійснити їхні злочинні задуми!
Колоністи не стали марнувати часу на розмірковування.
— Друзі мої, — звернувся до них Сайрес Сміт, — а що, кели цей корабель хоче тільки подивитися на узбережжя острова? Може, він не має жодних намірів висаджувати на острів свій екіпаж? У такому разі нам пощастило б. І ми мусимо зробити все можливе, щоб приховати нашу присутність на острові. Найбільше впадає в очі вітряк, поставлений на плоскогір'ї Широкий Обрій. Набе і Айртоне, підіть зніміть із нього крила. Замаскуймо також більшими гілками вікна Гранітного палацу. Треба погасити будь-який вогонь. Пірати не повинні здогадатися, що на острові є люди!
— А як бути з нашим ботом? — запитав Герберт.
— О, про нього нічого турбуватися! — відповів Пенкроф. — Він добре схований у порту Повітряної Кулі, і тим пикам не так просто його знайти!
Колоністи негайно виконали всі інженерові розпорядження. Наб і Айртон сходили на плоскогір'я і вжили заходів, щоб приховати будь-які сліди перебування людей на острові. Тим часом інші колоністи збігли до лісу Жакамара і принесли звідти величезні оберемки гілок та ліан, які на відстані мали справляти враження природної рослинності і досить добре приховувати отвори в гранітній кручі. Водночас колоністи приготували зброю й розмістили набої так, щоб при нападі вони лежали напохваті.
Коли закінчилися всі приготування, Сайрес Сміт схильовано сказав:
— Друзі, якщо пірати спробують захопити острів Лінкольна, ми докладемо всіх зусиль, щоб захистити його, чи не так?